Мирослава Карашівська

РОВІ У ЛЬВОВІ



      На малесенькому острові Ред Мерк’юрі в Новій Зеландії, з усіх боків омитому Тихим океаном, заходило сонце. Розморений спекою професор Агена, славетно відомий орнітолог, куняв над своїм фотоапаратом. Він вже півдня сидів у своєму сховку – маленькій печерці у скелястому березі острова. Його головною метою сьогодні (втім, як і весь останній тиждень, протягом якого він блукав островом) було нарешті знайти пташку рові з родини ківі. Щоб здійснити свою давню мрію і сфотографувати її, професор Агена прилетів аж із Рима.
     Раптом професор почув дивний звук і одразу прокинувся. Прямо перед ним двоє дебелих ківі розміром із індика збирали крихти від бутерброда із сиром, що випали із жовтого професорського ланч-бокса. Намагаючись не сполохати пташок, професор тремтячою рукою потягнувся до фотоапарата… Але пізно! Одна з пташок помітила рух і довгим пронизливим криком попередила іншу про небезпеку. Секунда – і обидві ківі зникли в кущах. Професор встиг зняти лише їхній відступ, і то – ззаду. Це було повне розчарування.
     Сонце вже сіло. Сутеніло. Професор Агена закинув свій ланч-бокс в рюкзак. Дістав з кишені жилетки рацію і повідомив напарнику в орнітологічній службі сусіднього острова Грейт Мерк’юрі, що негайно хоче забиратися з острова. Наступного дня на професора Агену чекав довгий шлях: переліт з Окленда у Мельбурн, з Мельбурна – у Стамбул з пересадкою в Дубаї, а зі Стамбула – у Львів, де його чекали як почесного гостя на Всеукраїнському
орнітологічному конгресі. Сідаючи на катер, професор Агена із жалем думав, що гарне фото з рові, задля якого він подолав понад десять тисяч кілометрів, так і залишиться його нездійсненою мрією на все життя.


***


     В аеропорті Окленда професор Агена був дещо розсіяним, адже через довгу дорогу катером, а потім пароплавом, у нього загострилася морська хвороба. Втім, таким же розсіяним виявився і співробітник служби безпеки авіаперевезень. Він, за дивним збігом обставин, не помітив рентген-знімок рюкзака пана Агени на своєму моніторі.
     Прилетівши у Львів, професор викликав таксі і поїхав у готель. Прибувши на місце, він одразу пішов у ванну кімнату, щоб нарешті прийняти душ та поголитися. Розбираючи свої речі, професор Агена взяв ланч-бокс, відкрив його, але замість слідів бутерброда із сиром побачив щось волохате з чорними очима! Це була ківі з сімейства рові!
     З несподіванки професор аж присвиснув. Роздивившись пташку ближче, він помітив сліди виснаження: пом’яте пір’ячко, сумні очі, ледь чутний писк. Стало зрозуміло, що рові потребує термінової допомоги – їжі, води, тепла і спокою.
     Саме цим професор і зайнявся. Напоїв пташку, огорнув її рушничком, поклав у круглу металеву коробку від печива і побіг на пошуки зоомагазину, де продавалися би свіжі хробачки. Йому пощастило – потрібний харч знайшовся швидко. Рові наїлася, задоволено попищала і міцно заснула.
     Професор Агена не міг повірити своєму щастю. Рові, яку він так мріяв побачити вживу і сфотографувати – була тут, в його руках. Він потягнувся за своїм фотоапаратом, однак раптом зупинився. Як же це пташенятко виживе за 10 тисяч кілометрів від своєї родини, а головне – як його повернути додому?... – із сумом подумав він.


***


     Час початку конгресу наближався. Через пригоди з рові професор Агена нічого не встигав: ні як слід підготуватися до свого виступу, ні поснідати, ні поголитися. У двері готельного номеру постукали. Це був перекладач Степан, який мав супроводжувати професора під час конгресу. В дещо пом’ятому вигляді професор вийшов з готелю, на ходу допиваючи свою ранкову каву, і разом із Степаном сів у таксі. Рові він залишив у номері, гадаючи, що це місце для пташеняти зараз найбільш безпечне.
     Тим часом рові прокинулася, оглянула номер і, не побачивши нічого небезпечного, вилізла зі свого кубельця. Її привабили величезні вікна від підлоги до стелі, з яких було видно кілька вулиць і безліч перехожих. Рові заворожено спостерігала за вуличним рухом, аж раптом двері відчинилися і в номер зайшла прибиральниця. Вона підійшла до вікна і відчинила його – прямо над рові, яка тільки і встигла, що сховатися за шторою перед
відкритим вікном. Шум з вулиці майже збив пташеня з ніг. Прибиральниця пішла, і рові залишилася за крок перед новим невідомим світом.
     Першим його посланцем став брудний сизий голуб, який наглувато підійшов майже впритул до переляканої рові і спитав:
     - Ти хто така?
      - К-к- ківі, - затинаючись, відповіла рові.
      - Фрукт чи що?
      - Та ні, пташка.
      - Добре. А звідкіля родом?
      - З Нової Зеландії.
      - А що тут робиш?
      - Стою.
     - Та бачу, що летіти не можеш… Будь обережна, тут слизько! – вигукнув голуб, показав крилом на мокру після нічного дощу бруківку і полетів геть.
     Рові роззирнулася у пошуках чогось їстівного. Але не втримала рівновагу і з’їхала спочатку на дах веранди ресторану на першому поверсі готелю, а потім – скотилася в калюжку, в якій чистила пір’ячко зграйка горобців.
     - Що за істота – із дзьобом, але без крил? – задзвірінькали горобці.
      - Я – ківі, - відповіла Рові.
Горобці голосно засміялися.
      - Ківі у нас на ринку продають, он там – показали напрямок горобці і полетіли геть.
Рові пошкандибала на базар. Ще здаля до неї долинули пташині звуки, яких вона раніше ніколи не чула. Її уява малювала чудернацьких птахів. Маленькі жовтенькі курчата, курки різноманітного забарвлення і гордовиті півні, поважні індики та пихаті гусаки – від такого різноманіття рові аж дзьоб роззявила.
     - Гей, що це за птах такий – дивіться, без крил! – раптом почулося неприємне каркання ззаду.
Рові озирнулася і побачила у парку біля ринку зграю красивих, однак трохи моторошних з виду чорних птахів.
      - Якась курка безпородна причепила собі штучного дзьоба, - зареготали ворони.
     - Я – ківі з Нової Зеландії, - поважно відповіла рові. Ворони принишкли, пильно її розглядаючи.
     - Як ти тут опинилася і що цікавого вмієш? - із викликом спитав найбільший ворон у зграї.
     - Мене випадково привезли сюди, через півсвіту, - із сумом сказала рові, опустивши голову. – А вмію я все, окрім як літати…
Ворони вражено перезирнулися.
     - Птах, що не вміє літати, приречений у місті, - тихо проказав найменший ворон, показуючи крилом на найближчий паркан. На ньому сиділа зграя вуличних котів, які уважно стежили за птахами.
     - Їй терміново потрібно їхати додому! – прокотився зграєю стурбований клекіт.
Раптом з усіх боків на птахів напали коти. Їхні рухи були блискавичними. У загальній метушні рові тільки й встигла, що добігти до найближчої лави і сховатися в торбу, що лежала біля неї.


***


    Перекладач Степан допив пообідню каву, схопив свою торбинку, що впала з лави і поспішив повернутися в Палац Потоцьких, де тривав орнітологічний конгрес. Зараз саме мав виступати професор Агена зі своєю доповіддю про найекзотичніші види, які вкрай рідко потрапляють людям на очі.
    - Доброго дня, шановне товариство! Маю честь розповісти вам сьогодні про рові з роду ківіподібних – вид, що зустрічається лише в Новій Зеландії і виключно на її південних островах, - розпочав свій виступ професор Агена.
Перекладач Степан вже зайняв своє місце у кабінці синхроніста. Його торбинка лежала поруч.
     - Рові має статус вимираючого виду, адже всього їх залишилося лише 200 особин, - продовжував професор Агена.
Недвовзі він перейшов до демонстрації відео, на якому були записані звуки, що їх видають рові у різних ситуаціях.
Торбинка перекладача Степана заворушилася.

     - А тепер я хотів би розповісти вам про власну мандрівку у пошуках рові, - виголосив професор Агена, і на великому екрані з’явилося його фото, зроблене кілька днів тому на острові Ред Мерк’юрі: двійко птахів, які втікають, вид ззаду. В залі почувся сміх.
     - Так, невелика удача, однак… Я їх все ж побачив… - знічено промовив професор Агена.
І раптом сталося щось неймовірне. На сцену, де виступав професор Агена, вийшла рові – справжня, жива. І також стала задом до глядачів, роздивляючись велику фотографію на екрані.
     - Мама. Тато, – сказала рові на своїй пташиній мові.
Зал голосно охнув. Професор Агена спочатку побілів, потім почервонів.
     - Ганьба! Сором! – загув зал.
     - Вивезти зникаючий вид з ендемічного регіону – нечувано! – кричали одні.
      - Дзвоніть у поліцію! – вигукували інші.
Це був справжній міжнародний скандал. Професор Агена поспіхом взяв на руки рові, закинув на плече свій рюкзак і позадкував до виходу. «Все, це кінець – моєї репутації, кар’єри і життя!» - у розпачі подумав він.
      - Пане професоре, яка прикра ситуація! – почув він ззаду жіночий голос і з острахом обернувся.
      - Дозвольте відрекомендуватися: Олена Кістяківська, професор орнітології Київського університету імені Тараса Шевченка. Я стежу за вашою науковою роботою давно, і в житті не повірю, що ви спеціально вивезли рові з Нової Зеландії, – сказала незнайомка.
     - Емм… Дякую за підтримку… Мені треба терміново повернути рові додому… - промимрив професор.
      - Я знаю. Саме тому я й підійшла до вас, адже вже сьогодні ввечері я вилітаю у столицю Нової Зеландії, щоб на острові Маккуорі розпочати своє вивчення пінгвінів Шлегеля – посміхнулася пані Олена.
Професор Агена був збентежений. Довіритися незнайомці і віддати їй рові? Чи взяти все на себе, залізти в борги і повторити шлях у 10 тисяч кілометрів і назад?
Тим часом пані Олена підійшла до сцени і взяла мікрофон.
     - Шановні колеги! Прошу уваги. Закликаю всіх заспокоїтися. Будь ласка, подумайте: невже професор Агена, всесвітньо відомий орнітолог, ризикував би своєю репутацією лише для того, щоб привезти рові до нас у Львів?
Зал принишк.
     - Як людина, якій в Австралії в сумку одного разу залізло пташеня хихотливої кукабари, – можу сказати, що все не так, як може здатися на перший погляд! – сказала пані Олена із посмішкою.
Слухачі закивали головами.
     - Тому пропоную не звинувачувати професора Агену у навмисній шкоді рові. До того ж, вже сьогодні ввечері вона вирушить додому, в Нову Зеландію!
Зал вибухнув оплесками.


***


Професор Агена і пані Олена стояли в черзі реєстрації на міжнародні рейси львівського аеропорту. Професор летів додому в Рим, а пані Кістяківська – у Веллінгтон, столицю Нової Зеландії. У неї в руках, у спеціальному контейнері, сиділа рові.
     - Все буде гаразд, тепер вона мандруватиме з комфортом, - посміхнулася пані Олена.
     - Дякую вам за все, ви врятували не лише рові, а й мене, - відповів професор Агена і обійняв її – свою колегу і нового друга.
Рові виглядала спокійною і готовою до нових мандрів.


***


     Наступного разу професор Агена побачив рові за три дні – на фотографії, яку надіслала йому пані Олена у Вайбер.
Маленька рові бігла назустріч двом великим ківі.