Звягіна Анастасія

 

Власники кристалів

 

Олександра, Ліза та Андрій

 

    Ця незвичайна історія почалася з того, що жили троє друзів: Саша, Ліза та Андрій. Їхня дружба почалася майже з п’яти років. Діти ніколи не сварилися. Жили вони поруч, але в різних домівках. Проте їх будиночки стояли настільки близько, неначе теж були найкращими друзями.

 

    Діти знаходили собі розваги у будь-яку пору року. Взимку вони їздили на санчатах та ліпили снігових баб; навесні – допомагали батькам саджати квіти; влітку – плавали у річці та грілися на сонечку, а восени – збирали грибочки і робили букети з опалого листя. Їхнє життя було наповнене радощами та веселощами.

 

Похід

 

    Одного разу, а саме влітку, діти та їх батьки зібралися у похід. Олександра, Ліза та Андрійко тільки й мріяли про нього. Ось і настав довгоочікуваний день. За п'ятнадцять хвилин, не більше, вони знайшли потрібну галявину й заметушилися збирати намети. Діти також хотіли допомогти дорослим, але ніяк не могли збагнути, що потрібно робити, тому, щоб дітям не було нудно, батьки дозволили їм погуляти у лісі, але не далеко від галявини. Саша з Андрієм дуже зраділи такій пропозиції, а от Ліза спочатку вагалася, але все ж таки погодилася. Діти миттю, поки батьки не передумали, побігли з галявини…

 

Печера

 

    Друзі йшли лісом тримаючись за руки, щоб не загубитися. Йшли вони дуже довго, роздивляючись різнобарвні квіти, височенні дерева, густі кущі з їх неповторними візерунками на листі. На одному з листочків сиділо сонечко. Андрійко взяв сонечко й посадив його собі на руку, в цей час Ліза сказала:

      - Ой, яке ж воно гарне, потрібно його батькам показати!

 

   І раптом діти згадали: «Батьки!». Вони почали озиратися навколо та нічого знайомого не побачили. Тоді друзі знову, взявшись за руки, почали бігати по густому лісі у пошуках дорослих. Та кожен раз, нікого не знайшовши, дітлахи поверталися на одне й те саме місце. Вони заблукали! Коли ж в решті решт діти це зрозуміли, то сповільнили крок.

 

    Була мертва тиша. Всі йшли мовчки. Перейшовши чагарники, вони помітили, що настали сутінки. Ще зранку дітлахи нічого не їли, тому почали обривати та їсти малину. Раптом Ліза вигукнула:

      - Саша! Андрій! Печера!

 

   Друзі не одразу зрозуміли Лізу, але вже за декілька секунд мчали до подруги. Дівчинка показала рукою на велику печеру. Діти, подумавши, що там хтось живе і може їм допомогти, повільно пішли до неї.

 

 Кристали

 

     Саша, Андрій та Ліза зайшли в печеру , над лісом лив дощ. В середині печери було доволі тепло та світло, хоча в лісі на цей час вже була темрява. Вони просувалися все глибше і глибше. По дорозі їм зустрічалися різні бляшанки з дивними, не баченими досі, напоями. Що це за напій можна було побачити на старих пожовклих папірцях, які були прив’язані до пляшечок. В одній з них була рожево-синя рідина, а в другій червоно-золота. Так друзі йшли, аж доки дорога не розійшлася на три яскравих тунелі. Перший був жовтий, другий – рожевий, а третій – помаранчевий. Вони вирішили розділитися: Олександра пішла у жовтий, Андрій – у помаранчевий, а Ліза – у рожевий тунель. Олександра рухалася по рівній дорозі, аж поки не дійшла до кінця, де натрапила на ніжно жовту скриньку, розміром з невелику книжку. Андрійко йшов по дорозі на якій було безліч різких поворотів, на одному з яких він помітив маленьку помаранчеву скриньку, яку взяв із собою. Лізі ж дісталася заплутана дорога , яка врешті привела її до рожевої скриньки. Всі пішли назад і зустрілися на тому ж місці де і розійшлися, кожен тримав у руках свою скриньку. Коли вони вирішили відчинити знахідки, то виявилося, що ті закриті на ключ. Тоді друзі почали його шукати і це було не легко, адже печера така велика. Шукали всюди, а виявилося, що ключ, який підходив до всіх трьох скриньок, лежав під однією з бляшанок з тією дивною рідиною. Ключ було дуже важко прокрутити, але Андрію це все ж таки вдалося і він швидко відкрив скриньку, після чого допоміг дівчаткам. Дівчата подякували йому і відкрили свої скриньки - у всіх там виявилися кристали! Так-так, справжні кристали, та ще й у кожного різного кольору, як і тунелі. У Олександри – жовтий, Лізи – рожевий, а Андрійка – помаранчевий. На радощах вони аж застрибали, але скоро втомилися, їх хилило до сну.

 

    Над лісом все ще лив дощ. Діти вирішили переночувати в печері, а на ранок вже вирушити на пошук батьків. Вони лягли на купку сухої трави, яка лежала в печері та знайшли великі листки лопуха, якими вкрилися. Так і поснули …

  

Перше диво

 

    На ранок, прокинувшись, Андрійко та Олександра побачили справжнє диво – вся печера вкрилася квітами. Їх похмурі стіни повсюди красувалися різнобарвними трояндами, фіалками, ліліями та кульбабками. Раптом до них підбігла Ліза, яка вже давно прокинулася та вигукнула:

      - Дивіться!

 

 Вони подивилися на її руки і на їхніх очах у дівчинки в руках виросла квітка ромашки. Діти просто не вірили своїм очам, як це диво можливо? Ліза витягла із кишені кристал, який вчора знайшла в рожевій скриньці – кристал сяяв! Олександра та Андрій спитали:

 

      - Як ти це робиш?

 

  У відповідь Ліза доторкнулася до землі і на ній в ту ж мить з’явився напис із тюльпанів «сама не розумію». Тож друзі почали гратися, наприклад, Андрійко щось запитував, а Ліза писала відповідь квітами чи іншими рослинами. Олександра запропонувала цікаву ідею, щоб Ліза спробувала виростити дерево груші – і в Лізи це вийшло. Після цього всі ласували на сніданок соковиті груші. Дітям сподобалася ця нова можливість їхньої подружки.

 

Друге диво

 

    Після сніданку, друзі вирушили шукати своїх батьків . Ліс був темним, не дивлячись на те, що на небі всміхалося сонечко. Йшли вони весело, аж доки не натрапили на болото. Діти вирішили обійти його, та воно було настільки великим, що їм це не вдалося. Тоді всі почали думати, як його перетнути. І перша знайшла вихід Ліза. Вона торкнулася кінчиками пальців болота і на ньому з’явилася доріжка з різних рослин. Всі дуже зраділи, адже вони вже навіть забули про можливості своєї подруги. Так вони перейшли через болото і пішли далі. Йшли вони довго і вирішили перепочити. Олександра взяла гілку і сказала:

 

     - Ось би вогнище розпалити, бо мені вже холодно, - і в ту ж мить гілка, яку тримала Олександра, загорілася червоним полум’ям.

 

   Олександра, з переляку, кинула гілку, але потім знову взяла її, вогонь горів та не обпікав її руки. Всі здивувалися. Тоді дівчинка взяла іншу гілку і подумки промовила: «гілка, загорися» - і гілка знову спалахнула та цього разу вона не кидала її на землю, а тримала у руці. Завдяки своїм можливостям, Олександра розвела багаття і зігріла своїх друзів. Невдовзі діти вирушили далі, розмовляючи про нові можливості Олександри.

  

Третє диво

 

    Друзі поволі йшли далі, коли раптово здійнявся сильний вітер і Андрійка підхопило вгору. Він крутився над землею хвилин зо п’ять, аж поки його не почало нудити і він закричав:

      - Досить!

 

  На диво вітер вщух і хлопчик спокійно опустився на землю. Подруги стояли з відкритими ротами і дивилися на нього не відриваючи очей. У відповідь він лише знизав плечима, що означало «не знаю». Отямившись, Ліза запитала Андрія:

      - А ти зможеш повторити?

 

   Хлопчик випростався і стояв так кілька секунд дивлячись на небо. Згодом знову загув вітер і він здійнявся угору. Дівчатам аж дух перехопило від несподіванки. Цього разу Андрій вже контролював політ і його не кидало в різні боки, як це було першого разу. Він захотів піднятися ще вище і у нього це чудово вийшло. Ліза почала стрибати, щоб дотягнутися до хлопця, але він був дуже високо. Хлопчина побачив це, спустився на землю і простягнув руку подрузі, хлопець був він дужий, тому Ліза взяла його за руку і вони миттю здійнялися разом у повітря, метрів на десять.

 

   Вона промовила:

 

   - Ці кристали подарували нам чарівні сили, як вони мені подобаються!

 

Повернення

 

    Андрій, Олександра і Ліза йшли з надією знайти вихід до галявини. Вони були втомлені та дуже хотіли спати, тож лягли під розлогим деревом перепочити і поснули…

 

    Прокинулися друзі вже в наметі. Вони довго розмовляли про те, що їм наснилося, а потім пішли до батьків, які якраз готували їжу. Дорослі попросили їх прибрати постіль та навести лад у наметі. Дітлахи вирішили зробити це трохи пізніше, а поки поганяти за метеликами. Вони ловили червоних, жовтих та найрізноманітніших метеликів, розглядали їх, а потім відпускали на волю.

 

  Олександра промовила:

      - Дивно, чому нам наснився один і те й самий сон?

     - Й справді, - підтвердив Андрійко, – цікаво.

     - Не знаю чому так вийшло, - втулилася Ліза, – але нам ще потрібно прибрати у наметі.

 

    Згадавши про це, друзі миттю кинулися до намету. Коли вони прибрали ковдри і підняли подушки, то їм аж дух перехопило від несподіванки – під подушками вони побачили кристали, які їм наснилися. Діти лише перезирнулися між собою.

 

   «Невже це був не сон?»