Суховій Влади

  Країна наглядачів ВПС

 

- Ааа, ням ням… - відкрився ротик маленької Лізи і солодко позіхнув. - Котра година, ма-а-ам?

 

Дівчинка потягнулася та скочила на ноги. На її телефон прийшла SMS-ка а за нею пролунала мелодія Адель «Send my love». Ліза підійшла поглянути від кого це і випадково подзвонила мамі.

 

«Абонент не може прийняти ваш дзвінок...» Ні, такого не може бути, моя мама на кухні готує сніданок, просто вона вельми зайнята, от і все. Поквапилася заспокоїти себе вона. Вдягнувши сукню та шкарпетки Ліза побігла до вітальні почувши галас саме там. Оглянувши всю кімнату до неї дійшло - гам долинав з вікна. Вона влізла на підвіконня й ледве не впала. Двоє дивних людей в чорному вбранні сторожко вглядались в глиб туману. В цьому не було б нічого дивного якби не те, що цей туман був лише на цьому провулку й мав досить дивну консистенцію. Один з прибулих дістав паличку із кишені чорних джинсів. Роззирнувся і ступивши в масу зник. Другий кахикнув, поглянув вгору й на Лізине щастя нікого там не побачив (Ліза відхилилася від вікна). Тому прошепотівши щось до туману скерував на нього свою паличку і разом з ним зник. Ліза протерла очі й поступово почала думати що вона вночі гепнулася з ліжка й вдарилася головою. Проте її не полишав сумнів що це була реальність. Щоб відволіктися вона покрокувала на кухню. Майже нечутно відчинилися двері, й її дуже здивувало те що мами там не було, дебелий чолов'яга витріщався на неї .

 

- Ааааааааааа!!!

 

- Ааааааааааа!!!

 

Зарепетували обоє. От тільки Ліза тоненьким голосом, а чоловік басовитим.

 

- Хто ви такий? Забирайтеся звідси.- вереснула дівчинка, затуливши долоньками рота.

 

- Чекай дитино! - злякано промовив чоловік. - Тобі небезпечно тут знаходитися.

 

- Тут мій дім. Тут безпечно! От я як зараз покличу тата ! - вигукнула вона, дивуючись своїй відважності.

 

- Послухай в тебе немає тата, я знаю ти перелякана і все таке...проте вислухай мене! - скоромовкою випалив чоловік.

 

- Мене звати Майкл Денісон я працюю наглядачем ВПС. Тобто наглядачем Всіх порталів світу. Мене відправив сюди мій директор в зв'язку з тим, що ти стала свідком жахливого правопорушення скоєним двома типами, яких ми шукаємо три роки. І якщо ти не проти я поясню чому я вимушений забрати тебе. - мовив Майкл Денісон побачивши що Ліза хотіла перебити його (Що? Забрати? Що за непорозуміння). - Отже злочинці зрозуміли що їх викрили бо я запечатав портал через який вони хотіли зникнути . Вони здогадалися про те що за допомогою тебе їх буде неодмінно покарано . Вони помстяться, це ж елементарно Ватсоне! - скрикнув останні слова він побачивши що Ліза досі не розуміє чому тут їй небезпечно

 

- Тобто Ви прийшли мене рятувати? А я вже гадала що навпаки. - повеселішала Ліза.

 

-Так, як я вже і казав зі мною тобі нічого не загрожує. Ти хочеш спитати де твоя мама? Ну, вона знала що рано чи пізно її піймають на гарячому , і втекла до нас, зрадивши саму себе.- сумно закінчив той.

 

- А як Ви дізналися про моє питання?- розгублено спитала вона.

 

- На моїй посаді таке вміння читати думки обов'язкове. - розсміявся чоловік. - І до речі маємо поспішати, так багато часу минуло!- посміхнувся він. Ну ж бо швидше!

 

Ліза й не думала поспішати! Де там? Вона гадала що Майкл Денісон пояснить усе. А Ліза зрозуміла майже все. Дівчинка дуже здивувалася коли за п'ять хвилин взувалася. Цікаво чому я така наївна? - питала вона сама себе - можливо це справжнісінька пастка? Здається я занадто довірила йому своє життя. Раптом Ліза згадала про те , що цей наглядач вміє читати думки і перестала думати. Це було дуже важко адже так багато питань і ні на одне немає ніякої відповіді. Вона підняла голову - вони пленталися до парковки машин . Чого саме туди вона не посміла спитати, а чого?- сама не знає.

 

- Ходімо! Голос пана Денісона повернув її до реальності. Він відчинив двері хатини в якій мав сидіти охоронець але нікого там не було. Пан Денісон підійшов ближче до портфеля на кріслі і почав в ньому порпатися. Він вийняв звідти паличку покрутив її в руці й спрямував на стіну. Стіна почала від'їжджати утворюючи гладку наче дзеркало поверхню вкриту... нічим іншим як туманом!

 

- Вау!!!- не стрималася Ліза- оце так туман!

 

- Ні, це не туман - посміхнувся Майкл Денісон- це справжнісінький чаклунський дим навколо порталу.- пояснив він. Чаклунський дим не викликав у неї такого захоплення на яке сподівався чоловік, тому він вирішив що якось, як буде час він неодмінно розповість їй про це вкрай рідкісне магічне явище. А поки їм потрібно поспішати бо от-от його заступник піде на пізній сніданок і зачинить портали.

 

У Лізи все в середині застигло адже пан Денісон попрохав її якомога швидше пірнути в глиб порталу. Цей портал здається таким глибоким і водночас не страшним. І все ж таки вона зробила крок у майбутнє, крок у напрямку чарівного світу про існування якого ніхто не знав, крок в невідоме.

 

 

 

Падіння, падіння і знову падіння. Солодкий аромат малинового джему огорнув її, а потім здалося що вона до ниточки змокла під осіннім дощем. Бах!- Лізині ноги торкнулись підлоги і вона ледве не втратила рівноваги. Хвилин зо три вона розглядала офіс аж поки не спустився пан Денісон. Він з поважним виглядом зтрусив з себе пил і хрипко кахикнув.

 

- Кахи, кахи!

 

Манюсінький чоловік зіскочив з крісла на колесах і вклонився Лізі.

 

- Мої вітання панночко.- дещо писклявим голосом привітався він.

 

- Були якісь проблеми Брайоне?

 

- Ні, ні. Не хвилюйся все гаразд.- заспокоїв пана Денісона той.

 

- Дякую тобі, можеш вертатися до роботи, і до речі що там з Ірвіном та його дружбаном?

 

- Якось пізніше Майкл.- зиркнувши на Лізу крякнув Брайон. Пан Денісон кивнув карлику й сів за стіл.

 

- Отже дівчинко моя, маєш якісь питання? Він дістав товстелезну папку і з серйозним виразом обличчя почав переглядати все що було всередині.

 

Ліза на мить завагалася. Цей дивак викликав у неї деяку відразу: не голене підборіддя, бляклі, занепалі, сірі очі які випромінювали спокій та легке хвилювання. Синя сорочка в яскраво червону клітинку гарно пасувала під синьо - фіолетову краватку. Вона ще давно слухала материні лекції з приводу довіри не знайомим особам. Цього разу їй було начхати на правила поведінки дівчинка твердо стала на ноги й спокійно піднявши очі на Майкла Денісона сказала що не може терпіти цей дурдом, вона йде звідси й їй все одно як і хто буде її зупиняти. Чоловік теж встав й огидні зморшки проступили на зовні. Ліза трохи почала хвилюватися, проте якась не звичайна сила мимоволі змушувала робити крок за кроком. Пан Денісон схопив її за плече й силою розвернув її до себе . В очах вперше за останні години спалахнув гнів.

 

- Останнє запитання - куди ти підеш? Він раптово схопив рукою дверну ручку й застиг шукаючи в очах Лізи розгубленість.

 

- Додому.- прошепотіла вона й закліпала віями щоб стримати сльози. Тепер дівчинка справді почала вважати питання наглядача доречним. Вдома нікого, на вулиці холодно, тут снують диваки. Куди йти, що робити?

 

- Мені здається обов'язком розповісти хто твоя ненька. На щастя Лізи гукнув він коли вона натиснула кнопку ліфту.

 

- Якщо тобі це цікаво звичайно. Їй стало соромно за свої слова тому Ліза попрямувала назад - до офісу.

 

- О! Ти повернулася з уявним здивуванням вигукнув він. Ліза ствердно нахилила голову, коли він почав:

 

-Твоя мама - вважай поплічниця тих поганих магів яких ти бачила. Коли до неї дійшло що те що вона хотіла з ними вкрасти може зашкодити тільки їй вона розповіла про план тих типів, а про себе - анічичірк. Коли поїхали перевіряти чи це правда на детекторі магічної брехні то виявилося що вона скоїла багато вбивств і її покарали - запроторили до тюрми. Так, я згоден не дуже щасливий хеппі енд.- ствердно кивнув він.

 

Більше Ліза не питала нічого. Вона уявила свою матір яку замикають в кабіні з решітками і вона панічно намагається їх зламати.

 

Холодний піт стікав по чолу дівчинки. Їй раптом стало холодно і волого. Ніколи більше не буду у нього щось питати, він що не розуміє що я ще дитина?

 

- Вибач, я справді тебе налякав, проте ти знатимеш правду.- кволо буркнув пан Денісон.

 

- Нічого, може так й справді буде краще.- спробувала видавити посмішку Ліза. Певно пан Денісон вже зрозумів що вона нікуди не піде бо нема куди, тому більше не чіпав цієї теми.

 

- Скажімо моя мама в тюрмі, невже вона повідомила про це сьогодні? В голос міркувала Ліза. Вона підійшла ближче до комп'ютера за яким сидів наглядач ВПС. Там було зображено вигляд різних офісів зверху. Час від часу з якось із кабінетів зникав працівник, тоді пан Денісон клікав мишею на той офіс і інформація переходила на головний комп'ютер директора. Це все було елементарно бо дівчинка зналася на комп'ютерах, хоча ніколи не мала власного.

 

Минуло хвилин п'ятнадцять. Опісля в двері гучно постукали.

 

- Майкл, ми молодці ! - в двері влетів худорлявий, лисий, обмотаний шарфиком пан.- те дівча, Матінко

 

Божа, вияв...- він затнувся на пів слові, побачивши "дівча".

 

- вітаю, вітаю сонечко!!!- репетуючи і несамовито трясучи її руку він з сяючими очима втупився щасливим поглядом в блискучі очі Лізи.

 

- Дякую.- відповіла вона благально поглянувши на Майкла Денісона.

 

Ліза здогадувалася з чим її вітають, але не зрозуміла чого радісного в тому що її виявлено. Вона дочекалася поки чолов'яга на ім'я Рудольф підстрибом вилетить звідси.

 

- Що він мав на увазі?- запитала вона

 

- Знайшли Ірвіна й Томаса.- заклопотано звівшись на ноги повідомив пан Денісон.

 

Він вибіг з кабінету Ліза - за ним. Весь будинок кишів радісними й схвильованими обличчями. Одні одного вітали дзвінкими вигуками.

 

Наглядач ВПС прожогом залетів до офісу: "Експериментаріум". В кухликах хлюпались різні хімічні напої, ароматні фрешматіки, і куля в якій вирував...туман.

 

- Не туман, а чаклунський дим.- виправив пан Денісон.

 

- Ви знову прочитали мої думки! - роздратовано глипнула на Майкла Денісона Ліза.

 

- До речі, про чаклунський дим - проігнорував дорік дівчинки він - це явище виникає тільки коли хтось створює портал щоб скоїти погані вчинки, але бувають вкрай рідкісні випадки коли цей дим провісник радості, і саме сьогодні це сталося.

 

- То от чого всі як схиблені волають на всю будівлю - з уявним розумінням промовила Ліза.

 

Майкл почувши нотки іронії поцокав язиком по піднебінні та показав їй " но- но- но".

 

- А що вони вкрали ? - Ні з того ні з сього запитала вона.

 

- Ну, вони вкрали таку ж кулю яку ти бачиш зараз. - З турботою помацав кулю Пан Денісон. Раптом двері сильно гупнули три рази.

 

- Ідуть , швидко! - Майкл зірвався з місця й розтанув в натовпі.

 

По підлозі двоє чарівників в довгих мантіях ділового кольору на червоному килимі паличками виводили візерунки. Діджей Рудольф якого недавно бачила Ліза привітно помахав рукою й підморгнув одним оком. Зненацька Рудольф вмикнув могильну мелодію й всі виструнчились. Дівчинка шукала пана Денісона й помітила його біля огрядного чоловіка. Майкл з пихатим виглядом невимушено посміхався всім кого бачив певно в цій події він також братиме участь. Нарешті двері широко відчинилися й поволі два типи чалапали червоним килимом. Схудлі щоки першого бранця колихалися з кожним його рухом. Блакитні очі люто позирали на всіх присутніх. Знівечена майка під брудною куфайкою була задовга й теліпалась на всі боки. Другий затриманий мав зле обличчя, гачкуватий ніс, чорні очі й зовсім не мав зубів. Він нахабно просвистів погане слово в бік діджея і сплюнув, на те весь зал несхвально заревів.

 

- Леді та джентльмени, прошу уваги! Огрядний пан біля пана Денісона нервово замахав руками прохаючи тиші.- Сьогодні настав час коли ми покараємо нелюдів які водили нас за носа. Пролунали схвальні оплески.

 

- Скажу відверто - правив своєї чоловік - я задоволений. Ми подолали всі труднощі, а помста от-от покарає цих чарівників. По-перше, вас позбавлено магії, ми конфісковуємо палички, це по-друге, а по-третє, ви відсидите термін ні де в іншому місці як в тюрмі. Пан голосно проплескав три рази долонями і три іскри спалахнули мерехтливим сяйвом.

 

- А зараз я наголошую на тому, що в залі присутня одна особа, що відзначилася неперевершеною уважністю та її родина. Прошу Єліза Денісон, Майкл Денісон, та … красуня Венді Денісон, оплески в зал! Ліза схаменулась на килим вийшов знайомий наглядач ВПС. І кликав її. Кликав на килим ЇЇ. Огрядний пан поглянувши на Лізу (яку кликав пан Денісон) сміливо взяв за руку і потяг на середину до Майкла. Раптом двері ще раз гучно відчинилися й красуня, яку Ліза все життя називає мамою увійшла до залу. Аудиторія заворожено охала і недарма. Ліза вщипнула себе, проте мама не зникла вона наближалася ближче і ближче поки не...

 

- Тату, а я не знала що ти ще й такий прекрасний казкар!!!

 

- Дякую, сонечко, знаєш, а вже час спати.

 

- Ні-і-і!!!

 

Батько цьомкнув донечку в чоло й загасив світло. Вона розвернулася на інший бік і знову поринула в історію про манюню дівчинку Лізу та Країну наглядачів ВПС.