Костюченко Ірина

   «Герой у масці»

 

 Колись давно, в далекій Ірландії жила-була Баба Яга. Всі мешканці Ірландського острова моторошно називали її Клара. Жила вона на болотах з старими, гнилими соснами, де хазяйнувала і чаклувала. Навіть до сих пір туристи бояться туди носа поткнути – те болото так і зветься Клара.

 

Оскільки Клара контролювала болото, де жила, то тваринкам, які там мешкали доводилося працювати на Бабу Ягу. Як і в будь-якої відьми в неї були свої помічники: змії, ворони та павуки, які весь час намагалися переманити жителів флори та фауни на бік темних сил.

 

Всі жителі мріяли втекти за межі страшного болота і звільнитися від контролю Клари. Серед них була і сім’я трудолюбивого Туі, який працював не покладаючи крил, дзьоба та лапок. Цей непримітний птах маленького зросту, дуже схожий на горобця, вів усамітнене життя (хоча на болоті так жили майже всі звірі). Він брався за важку та небезпечну роботу, робив її виважено, наполегливо, але дуже повільно. Це не подобалося Бабі Язі і вона придумала йому кумедне прізвисько Повзик, бо він «повзав як равлик».

 

Одного разу Клара захотіла зварити зілля, яке зробить її невмирущою та всесильною. Для його приготування потрібно було дуже багато інгредієнтів. З усіх усюд вона покликала своїх помічників і наказала зібрати все необхідне до свого столітнього дня народження. Три дні і три ночі Баба Яга чаклувала над зіллям, додаючи туди рослинні залишки, отруйні корінці, суцвіття, гниле листя, плоди, пір’я та хутро. Коли зілля було майже готове Клара зрозуміла, що їй не вистачає двох інгредієнтів: дрібки піску з дна Атлантичного океану та кілька камінчиків з вершини гори Каррантуіл.

 

Не довго думаючи вона збагнула, що для такої відповідальної роботи їй потрібен Повзик Туі, а для того, щоб він погодився, пообіцяла йому надможливості. Порадившись зі своєю дружиною Твіт повзик попросив у Баби Яги швидкості, щоб пересуватися по деревах так само легко, як це роблять дятли. Кларі здалося, що цього буде замало для виконання такого важкого завдання і вона нагородила його можливістю ставити ноги одна позаду одної, як людина, але зауважила, що це стосуватиметься тільки дерев, а на землі він буде стрибати, як всі його родичі.

 

Так як Повзик Туі – дуже тямущий, то попросив відьму дати йому трохи часу для того, щоб підготуватися та попрощатися з сім’єю. Під час тренувань Повзику вдалося бігати по стовбуру дерева, не спираючись на свій хвіст, однаково впевнено рухатися по стовбуру як вверх, так і вниз головою, що зробило його унікальною пташкою. Коли він був готовий, то вирушив у далеку путь, спочатку до вершини гори Каррантуіл.

 

Як тільки-но Повзик вирушив у дорогу, зла чаклунка змовилася з підступною Куницею і спланувала страшну розправу. Все це ненароком підслухала Сорока-Білобока і, не гаючи ні хвилини, вхопила новину і понесла її на своєму хвості до Повзика, який уже повертався з першого завдання. Почувши те, що його дружину разом з вісьмома яєчками схопили помічники відьми, гучно вигукнув «Твіт!» і ненароком ковтнув камінці, що ніс для зілля.

 

Летячи рятувати своє сімейство, Повзик наткнувся на згаю синичок, які перешіптувалися про наміри Баби Яги знищити родину Повзиків, як тільки Туі здобуде необхідні інгредієнти.

 

Повзик вирішив не падати духом, а схитрувати. Попросивши у сестричок-синичок синьо-жовте забарвлення, він чимдуж полетів рятувати кохану Твіт й ще ненароджене потомство. Оскільки птах не літав на великі дистанції, то швидко втомився і його політ нагадував стрибки у повітрі, що супроводжувалися квапливими помахами крил. Та Повзик не зупинявся.

 

Прилетівши до корчми Баби Яги, він сів перепочити на кремезних гілках старої сосни. У вікні Туі помітив, як відьма підкидає дрова до багаття, де вже кипіла вода. Зрозумівши, що вона замислила зварити його дружину в окропі, він кинувся до Клари голосно вигукуючи «Твіт, Твіт! Я врятую тебе Твіт!».

 

Маючи гострий зір – він на швидкості прослизнув у відчинену хвіртку і сильними крилами зіштовхнув клітку, в якій була зачинена Твіт. Падаючи вона зачепила чавунчик з яйцями. Від несподіванки та сильного грохоту Баба Яга злякалася і почала кликати на допомогу вірну помічницю Куницю. У цій метушні ніхто не помітив, як три яйця відкотилося від чавунчика. Схопившись за мітлу Клара перелякано махала нею, відганяючи настирливу пташку. Тим часом Твіт звільнилася з клітки, і як любляча мати, пурхнула до чавунчика з яєчками. Побачивши, що не вистачає кількох яєць, вона почала бігати по долівці, постійно засовуючи свій довгий і гострий дзьоб у кожну шпаринку, тріщинку в надії відшукати своїх діток.

 

Тут Баба Яга впізнала перевдягненого Повзика Туі. Щоб йому помститися вона вирішила роздавити яйця. Відьма було вже замахнулася ногою та вправний Повзик вчасно зрозумів наміри чаклунки. Він чимдуж кинувся до неї і з усієї сили дзьобнув кістяну ногу Баби Яги. Кров бризнула і краплинками впала на яєчка. Перелякана Твіт покинула пошуки і якомога скоріше кинулася рятували діточок. Це вкрай розсердило відьму.

 

Баба Яга оскаженіла і від люті кинула мітлу до вогнища: вона вмить зайнялася яскравим полум’ям. Клара вхопила свій «палаючий віник» і почала тицяти ним у Повзика, в надії підпалити йому крила. Мітла швидко перегоріла і почала нагадувати тліючий віхтик. Бабина корчма наповнилася їдким димом. Та вона не здавалася, а продовжувала ним хаосно розмахувати. В такому тумані Повзик Туі втратив пильність і не помітив, як на нього летів вже тліючий держак від мітли. Йому вдалося відхилитися, але чорна смуга золи пролягла від дзьоба до плеча. Зібравши усю волю в крильця, Повзик вхопив кохану та п’ять яєць і вилетів через відчинену кватирку вікна.

 

Вилетівши на свіже повітря, родина Повзиків побачила, як кругом корчми Баби Яги зібралися усі мешканці Клариного болота. Вони перелякано прислухалися, намагаючись зрозуміти, що відбувається в халупці відьми. Навіть прибічники Клари, які з задоволенням прислужували їй, боялися носа поткнути у корчму. Здивовані жителі принишкли від несподіванки, бо з самісінького пекла вилетіла дивна пташка у масці. Ніхто не міг впізнати Повзика, бо в нього на голові була чорна смужка, яка пролягла через око, нове вбрання припилилося і стало не таке яскраве, а хвіст – немов розмальований білими тонкими смужками. У натовпі почали дивуватися і один в одного перепитувати: «Хто цей незнайомець?», «Хто у масці?». Горобці дружно зацвірінчали: «Він наш герой!» і всі підхопили: «Герой! Герой!», «Герой у масці!». Повзик Туі зашарівся від такої уваги до себе, зніяковів і хотів було стрепехнути пір’ячком, щоб струсити попіл з крилець, але Твіт пригорнувшись до нього прошепотіла: «Ти мій герой. Залишайся завжди таким».

 

Відлетівши у безпечну та усамітнену місцину, Туі почав відтирати яєчка від крові. Та вона на стільки в’їлася в шкаралупу, що навіть купання в річці Шаннон не допомогло. Щоб заспокоїти кохану Твіт, якій і так довелося багато пережити, Повзик пожартував над новим забарвленням яєць, сказавши: «Відтепер нашим яєчкам з червоно-рудими плямами нема чого боятися, бо всі думатимуть, що це отруйні мухомори – і не будуть їх чіпати». Твіт посміхнулася і додала: «Тепер я легко відрізню своїх від підкинутих дітей негідниці Зозулі».

 

Тим часом новина про «героя в масці», який прийшов на допомогу знедоленим жителям, швидко розповзлася по території болота. Його почали впізнавати: кожен хотів особисто побачити героя, потиснути йому крильця, подякувати за подаровану надію та впевненість у завтрашньому дні. Повзика це насторожувало, він боявся, що серед шанувальників можуть бути прибічники Баби Яги, які не завершили її справу. Тому було вирішено покинути Кларине болото, бо Туі не був впевнений, що зможе гарантувати безпеку своїй родині.

 

Родина Повзиків приєдналася до змішаної зграї синиць, які саме збиралися в осінньо-зимову кочівлю. Міцно обнявшись вони піднялися високо в небо. Покидаючи острів підступної відьми, їм довелося залишити рідні місця. Повзики з болем та жалем прощалися з чудовими краєвидами озер, річок, листяних і хвойних лісів, гірських лук, скелястих узбережжів. Твіт навіть засумувала побачивши легендарний рожевий ліс, де в одному-єдиному місці на всій планеті зібралося стільки всього, що вкривало усе навкруги різними відтінками рожевого: і трава, і дерева, і навіть, здавалося, дно річки було рожевого кольору. Та мрії про щасливе життя, що чекає їх на новому місці, надихнули її і додали сил.

 

А під час довгого і виснажливого перельоту, повзики, підбадьорювали один одного, заводячи гучні трелі «Твіт-твіт-твіт!», або «Туі-туі-туі!». Так як синички намагалися скоріше покинути Ірландію, то вони дуже рідко сідали на відпочинок. Це навчило Повзиків на льоту хапати комашок, щоб похарчуватися.

 

Прилетівши на новий континент, Повзики зупинилася в старому, але дуже світлому і привітному лісі. Оскільки родина була не вибаглива, то їм не довелося довго шукати житло. Щоб не заважати лісовим мешканцям будівництвом, вони оселилися в покинутому дуплі дятла. Хоча хатинка мала занедбаний вигляд – Твіт не засмучувалася. Як справжня господиня, вона заходилася приводити до ладу сімейне гніздечко. І вже за кілька днів стеля і стіни в ньому були до блиску оштукатурені, кожна дірочка заліплена глиною, а вхідний отвір зменшено до таких розмірів, що туди могли потрапити лише закохані. У такому затишному будиночку самочка Твіт насиджувала яєчка, а Туі весь цей час приносив їй їжу. У перші весняні дні, коли зійшли сніги, у щасливої сім’ї Повзиків з'явилися пташенята, за якими доглядали обоє батьків.

 

З тих часів майже нічого не змінилося: повзики не живуть на болотистій місцевості та хвойних лісах, будують свої гнізда так, щоб не дістала куниця. Вважається, що вони одні з найбільш прив'язаних до своєї території птахів, що гніздуються парами не далеко один від одного. Нащадки Повзика Туі, слідуючи героїчним вчинкам свого пращура, невтомно знищують шкідників лісу, тим самим відіграючи важливу роль в сталості лісових екосистем. А щоб похвастати перед іншими пташками і показати свою сміливість, повзики не боячись підлітають близько до людей, навіть можуть подзьобати харчі з їх рук.