Савченко Ярослав

  Я - особлива дитина

 

  Хочу поділитися з вами однією своєю таємницею. Чому таємницею, бо те, що я вам розповім дуже особливе. Скажіть мені, хоча я і так впевнений, що кожен з вас у своєму особливому словничку має слова, якими ви називаєте тільки свою матусю, тільки свою дитину, тільки найулюбленішого татка: мій зайчик, мій котик, моя муся, тобто матуся, моя киця. Впізнаєте? А й справді, цих слів так багато! Я також не виключення. І чув від своєї матусі багато різних таких слів, але вчора вона перевершила себе. Підійшла, посміхнулася, обійняла мене і сказала: «Мій синочок, ти - особлива дитина!»

 

  Я замислився, ну, в чому моя особливість? А й справді. Ходжу до школи, як усі, маю родину, як усі, читаю книжки, займаюся улюбленою справою, посміхаюсь і сумую, нервую батьків, трошечки, але буває. Але скажіть мені, це ж звичайні речі. Тоді чому моя матуся все частіше називає мене особливим?

 

  Ви гадаєте, я так і ходив, не розуміючи, що мама має на увазі? Ні! Я набрався сміливості, підійшов до матусі і кажу: «Мамо! У мене до тебе серйозна розмова!»

 

  І уявляєте, вона знов назвала мене особливим і посміхнулася, хоча до того була сумна і, навіть, трошечки плакала, ховаючи від мене своє обличчя. Але я вже дорослий і все розумію. Тільки одне не дає мені спокою у чому ж моя особливість і чому мене називають особливим? Спитаєте, ну навіщо мені це потрібно? Ну називають особливим, хай називають, а ні ,я не з тих хто зупиняється, не знайшовши відповіді.

 

  Поки я уявляв, думав, фантазував, до мене підійшла матуся і попросила, щоб я її обійняв. Звичайно, я це зробив, а вона сказала : «Коли ти мене обіймаєш, мені стає затишно, спокійно, тепло. Твої руки, сину, особливі!»

 

   Я посміхнувся, матуся посміхнулася у відповідь, сказавши: «Коли посміхаєшся ти, синочок, буду посміхатися і я, твоя посмішка особлива»

 

  Тоді я почав розповідати їй історію, яка трапилася зі мною. Вона була звичайною, але матуся сміялася так голосно, як ніколи і сказала : «Поки я буду чути, як ти розмовляєш зі мною, я буду найщасливішою у світі. Твій голос, сину, особливий»

 

  Тоді я вирішив перевірити матусю. Скажете, не треба було цього робити, матусь не перевіряють? А мені було цікаво, що з цього вийде.

 

  Я навмисно розкидав свої іграшки(потім, звичайно, зібрав їх), навів у кімнаті такий безлад, що спокійною матусі залишатися було б тяжко. І , що ви думаєте, заходить матуся і починає мене сварити. А потім каже: «Я сварюсь, але завжди буду вибачати тебе, адже ти особлива дитина. Ти-мій син!»

 

  І тут я все зрозумів, як я раніше не міг здогадатися. Адже у моєї матусі, не може бути іншої дитини. Звісно, я особлива дитина, тому що я син особливої матусі!