Косіневський Юрій

Казка про маленьку дівчинку Українку

 

     У одному маленькому, але дуже мальовничому селі жила красива дівчинка. Її хатинка стояла на самому краю села, біля широкого ставу та у великому вишневому садочку. Дівчинка дуже любила свій рідний край, його мальовничу природу, щирих і добрих односельців. Але ця дівчинка була дуже самотньою і не мала у своєму селі друзів-одноліток.


     Одного весняного ранку вирішила маленька дівчинка піти у світ і пошукати собі друзів. Шлях її був довгим та важким, але ці перешкоди її не лякали.


     Першого на своєму шляху вона зустріла літнього чоловіка. Він був дуже стомлений і голодний. Дівча поважало стареньких людей, тому зручно усадивши дідуся пригостила його запашним хлібом. І сама сіла перепочити під кущем розквітлої калини. Старий, у знак подяки , дав дівчинці мудру пораду : «Свого не цурайся і чужого навчайся». Не встигло дівча моргнути оком, як старий зник. І перед дівчинкою відкрилось велике сучасне
місто у якому жили діти з різних куточків світу.


     Вони радо зустріли її і запропонували свою справжню та щиру дружбу. Дівчинка Українка довго шукала таких
друзів , тому з радістю прийняла їх пропозицію. Так вона стала частиною однієї дружньої європейської родини.