Полосенко Єлизавета

 

 

 

 «Професійний гравець»

 

Цього практиканта знало все місто, можливо, навіть країна і навіть світ. Ні, не те, щоб він був настільки вже мудрим і досвідченим, щоб давати інтерв’ю в газетах та писати доповідь про нові ліки від чуми двадцять першого століття. Просто він знав наперед, кого із хворих можна врятувати, а кого ні.

Він був юним, найбільше цій людині можна було дати двадцять чотири роки, але за мірками лікарів, він був ще хлопчиськом і лише практикував у більш відомого спеціаліста. Спеціаліст цей, варто сказати, був у легкому шоці від «дива», яке йому дісталося і якого він потайки від усіх називав особистим прокляттям.

 Цей юнак викликав у ньому дещо дивні відчуття ще в перший день своєї практики. Спеціаліст пам’ятав цей день, ніби він був учора. В двері його кабінету постукали, зайшов юнак: зросту він був не занадто високого, суворого вигляду, в окулярах. Так, він пам’ятав ці очі до сих пір і не любив дивитися в них. Вони були не темно-карими і навіть не темно-сірими, це був яскраво-чорний колір, крізь який ледве виднілися зіниці. «Генетична аномалія!» – подумав спеціаліст у ту мить.

 Практикант поглянув на годинник:

         - Ту жінку, яку щойно привезли, не варто відвозити до моргу, вона прокинеться від легкої коми, викликаної снодійним, і буде налякана. Вам необхідно перевести її в палату, краще в окрему.

          - Що? – лікар здивовано поглянув на нового учня, адже п’ятьма хвилинами раніше він констатував смерть жінки. Легка синюшність шкіри і відсутність дихання: однозначно вона була мертвою. – Послухай, я більш досвідчений і можу відрізнити кому від астматичного шоку, від смерті. Іди працюй. У тебе вистачає живих пацієнтів.

          - А ви ще більш дурний, ніж мені розповідав мій друг. Але гаразд, не буду сперечатись, подальші проблеми із психікою цієї жінки на вашій совісті.

           - Психічні проблеми?

           - Авжеж, якщо людина прийде до тями в морозильнику, результат насправді не найкращий!

  Лікар натиснув пару кнопок і голосовим оголошенням попросив ошелешених працівників моргу розмістити «клієнтку», яку щойно привезли, в окрему палату. «Краще перестрахуватися. Зате, якщо виявиться неправдою те, що сказав мій практикант,то це буде йому уроком: варто слухатися старших. Усі вони наївні. І що це за друг? Звідки мене можуть знати друзі цього молодика? Можливо, колишнє клієнти? Можливо, просто переплутали», – думав лікар, міркуючи ледве чи не вголос. Міркування перервала бліда медсестра, яка увірвалася в кабінет.

         - Та…та жінка… прийшла до тями…!!!

 З цього випадку розпочалися дива нового інтерна, який проходив практику. Спочатку це лякало, але пізніше лікар просто примирився, що в нього є талановитий учень, здатний відрізняти живу людину від мертвої.

 Адже насправді, це добре, що є талановитий лікар? Звичайно, лікар. Але на цьому все не закінчилося. В їхньому відділенні лежав хлопчик, якому було заплановано пересадку серця. Наступного дня перед самим початком операції в палату увійшов практикант і подивився на лікаря зі всією серйозністю, в незвичайно порожніх і темних очах відображалась тривога.

         - Сьогодні не можна робити операцію. З серцем погано. Він помре. З серцем помилка.

          - З серцем не могло бути помилки. Я сам перевірив, – заперечив лікар і встав із-за столу, – він помре, якщо сьогодні не зробити операцію.

          - Він проживе, скільки йому відміряно, не варто квапити події. Він проживе, скільки потрібно, щоб серце що йому потрібно знайшло для свого нового хазяїна.

           - Що за нісенітниця? Операція буде сьогодні! – вдарив по столу кулаком лікар.

           - Так-так, я гравець азартний.

           - Що, пробачте?

           - Нічого, – сказав практикант і вийшов за двері.

 До початку операції залишається десять хвилин, лікар одягає рукавички і смикає за ручку. Зачинено?

         - Випустіть мене!!!!!Випустіть! – кричить він, але чергова медсестра, яка, ніби за велінням вищих сил, заснула, а ручка не ламається, хоч трісни.

 Година. Друга. Третя. Так, операцію доведеться перенести, а практиканта звільнити. Що він за уперта істота?! Двері відчиняються. Стоїть практикант.

         - Ви можете вийти.

          - Що за нахабство?! Ти зірвав операцію?!

          - Я просто сказав вам, який треба зробити хід, – говорило це «диво» мовою ігор (при цьому завжди). Мабуть, він сам вважав життя грою, і через це здавався ще дурнішим.

           - Ти мені за це відповіси.

  Наступного дня лікар сидів і намагався до кінця сформулювати наказ про звільнення свого учня, але думки про фразу «Я сказав, який хід треба зробити» не йшла з голови. Раптово двері відчинила медсестра.

         - Там людину після аварії привезли!

 Папір летить на підлогу, і лікар, зірвавшись з місця, біжить до пацієнта. Практикант стоїть біля вікна, меланхолія осені ніби огортає його, і він, зітхаючи, говорить:

         - Він труп, краще дістаньте його серце. Він програв свою партію вчора мені, а серце хлопчику. Це серце підійде, і не спіть, лікарю, я знаю, що його вже не врятувати.

 Секунда. Його очі точно блиснули червоним вогнем, коли він обернувся? Ні, нісенітниця якась. Лікар оцінює очима розбите тіло пацієнта – шансів немає, дійсно, і якщо не поспішити, не серце стане непридатним.

         - Лікарю, тут насправді шансів немає! – кричить медсестра, коли людину підвозять до операційної. Так, їх немає, але вона може дати шанс іншій людині.

 Пройшла година, друга. Дві операції за день: одна з виймання серця з майже мертвої людини (з підписанням її рідними всіх умов), друга – з пересадки серця.

 Ввечері лікар, виснажений, повернувся до заяви про звільнення, але папери зникли, ручка не писала, та врешті-решт і звільняти не було за що, адже те серце, що хотіли пересадити вчора, виявилося непридатним через тріщину в міокарді.

 Повз розчинені двері пройшов практикант у чорному одязі і з чорною сумкою на плечі, він ішов до виходу з відділення.

         - Зачекай! – зупинив його лікар. Юнак завмер і озирнувся.

          - Так. Ви щось хотіли?

           - Куди ти зараз? Може, підемо в бар? Або в казино?

 «Не хочеш по-доброму, буде по-недоброму! – чітко вирішує лікар. – Я довідаюсь про твій секрет».

         - Казино? Так я там кожного вечору сиджу, з другом у шахи граємо.

          - Шахи? В казино? Та ти мене розігруєш!

           - І жарти я люблю, і сарказм люблю, але в казино ми з вами сходимо, колего (Яке нахабство називати старшого за званням колегою!)

  Занурений у свої думки, лікар накинув на плечі пальто, схопив свій кейс з документами, зачинив кабінет, і ось вони вже йдуть нічним містом.

 Перед очима блищать вікна казино, але ось гральний район закінчується, а вони все йдуть. Якась покинута місцевість. Трохи моторошно і безглуздо почував себе лікар, розуміючи, що відправився вночі з майже незнайомим юнаком у покинуту частину міста. Чорт знає, що воно таке, але вони підходять до старої будівлі. Практикант відчиняє двері, і вони обидва опиняються в порожньому просторі зі столом посередині, на якому стоїть шахова дошка, дещо незвичайна. Але тут треба придивитися.

         - Якщо хочете, можете оглянути гральний стіл, сьогодні на нас чекає довга ніч, зранку ж – на роботу.

 Ось вона можливість роззирнутися. Лікар підійшов ближче до столу, поки його практикант, упершись у невидиму стіну, дивився у протилежний бік простору, очікуючи на щось.

 Дошка з шахами зблизька мала дуже дивний вигляд. На білій частині стояли ліки, шприци, фігурки лікарів. Так, лікар – король у грі, медсестра – королева, склянки з таблетками – пішки, крапельниці – вежі, дві машини швидкої допомоги – генерали, два годинники – коні.

 Друга частина дошки – чорна. Тут і фігурки інші: хрест – король, могила – королева, картки з діагнозами – пішки, шприци з отрутою – вежі, фігурки, що зображують тріщини на дорозі, – генерали, розбиті годинники – коні. Якось тихо і незатишно стало на душі у лікаря. І в цю мить паралельна частина простору відчинилася, ніби невидимі двері, і звідти з’явився юнак, дуже схожий на практиканта. Він курив сигарету, а за ним струменів чорний шлейф мантії.

         - О, ти-таки привів свого? А я гадав, що ти жартуєш, жорстку практику ти влаштував людям

           - Нізвідки з’явилися два стільця. Юнаки сіли. Практикант звернувся до лікаря:

           - Дивись уважно, вчись. Це твоя практика.

           - Практика?

          - Мовчи і не заважай, тільки дивись, – перебив лікаря практикант з похмурим виглядом, – сьогодні граємо на пацієнта, який завтра потрапить до нашої лікарні після аварії в центрі міста.

           - Ну ти й закрутив, фиркнув юнак з мантією. – А що то за людина? Досьє є?

         - Питаєш! – практикант кинув на стіл теку. Інший гравець почав гортати сторінки, уважно вчитуючись.

           - Авжеж, родина, діти, зразковий і порядний, працює над розробкою ліків від раку… Просто золото! І ти знову збираєшся вбити такого спеціаліста? Ну й хитрун! То розпочнімо ж гру.

Лікар заціпенів. Все, що відбувалося, нагадувало йому страшний сон. Він почав здогадуватися, ким були ці двоє «практикантів», хоча, що там говорити, двоє досвідчених спеціалістів. Практикант тут лише один – він сам.

 Гра почалася з чорної частини дошки. Закостеніла вмить рука робить хід карткою з діагнозом, рука в білосніжній рукавичці відповідає ліками, що мають відповідне застосування. Другий діагноз, третій… Кімнату огортає морок, світло концентрується лише на столі. Лікар мимоволі вхопився за плечі свого практиканта, аби не згинути в мороці. Другий юнак злісно ричить і тупотить ногами все голосніше з кожною побитою фігурою. Потім він накидає капюшон на голову, його обличчя стає порожнім черепом без очей і шкіри. Смерть! Вони грають зі Смертю… Моторошно. Але практикант лише регоче:

         - Диви, який запальний!

Хід конем, іде машина. Тріщина на дорозі. Смерть задоволено потирає руки. Практикант здається спокійним, він робить хід крапельницею, а Смерть знову виставляє на дошку тріщину. Тепер її б’є машина. Гра триває довго. Лікар не розумів: пройшла година чи ціла вічність. Страшно було відчувати на собі глузливий погляд темного створіння.

         - Та ти не бійся! Не на тебе ж граємо! – знущався чорний спеціаліст.

         - Ти не бійся, лікарю, – заспокоював практикант, залишилося чотири фігури.

 На дошці залишилися тільки дві королеви і два короля. Королева на королеву. Медсестра падає під вагою могильного холоду… Ні, не вмерла, просто роззява і неуважна. Другу королеву б’є перший король, тобто сам лікар. А далі якимось чином фігурка лікаря опиняється біля фігурки першого короля.

         - Шах і мат, – каже практикант Смерті. Дошка ламається, і Смерть, скидаючи з неї фігурки, йде геть.

          - Ти блефував!

           - Значить завтра в той же час?! – двері зачиняються.

           - Значить так. – Лікар стоїть ні живий ні мертвий. Цікаво, що його серце все ще б’ється після такої зустрічі.

Він уже майже не пам’ятав, як вони вийшли з кімнати, але чітко розумів, що вже ранок і вони йдуть на роботу.

 Сонце грало промінням на дорозі, здається, воно ще сонне, на відміну від лікаря, якому здавалося, що він зовсім не втомився.

         - Хто ви такий? – перериває він тишу, звертаючись до практиканта. – Ви Життя?

 Юнак ішов трохи попереду. Він загадково посміхався.

         - Припустімо, це так. Вас це дивує?

          - Я гадав, що Життя має жіноче втілення.

           - Що за стереотипи? – дещо насуплюється юнак. – Я можу мати різне втілення. Ким захочу, тим і буду. Захочу – стану котом.

           - Не кожного дня просто доводиться спілкуватись з Життям і Смертю.

 У відповідь на ці слова почувся лише сміх:

         - Взагалі-то кожний! Ти ж лікар? Чи не так?Стільки успішних операцій, ти ж завжди граєш на моєму боці.

          - Не завжди. Вчора, наприклад…

           - А, ти про того, що розбився? Не треба було після бару їхати на шаленій швидкості, я сам просив у Смерті пробити колесо його мотоцикла. Інакше він убив би безневинних людей. Я зробив внесок у нове життя, яке принесе користь, замість життя, яке руйнувало інші.

           - Страшні речі говориш. Чому ти з’явився тільки зараз?

           - Нам згори оголосили лікарську практика, ось я і вирішив, що буду практикувати для тебе. Сьогодні був останній день моєї практики, – останні слова прозвучали якось сумно.

          - Тобто до моєї лікарні прийде Смерть?

          - Що-що? Ні! Звичайно, ні! Лікарю, ви ж тепер професіонал. Ви знаєте тепер, на чиєму ви боці знаходитесь, і повірте, я буду теж на вашому боці, а інколи буду навіть заходити до вас і давати уроки.

  Вони повільно дійшли до лікарні. Ось той момент, коли образ Життя повинен зникнути. Проміння сонця освітили силуети двох чоловіків. Практикант потис руку лікареві, і той посміхнувся:

         - З вами приємно було працювати, містер Життя.

          - І мені з вами теж.

  Сонце пройшло крізь практиканта, його силует почав повільно розчинятися в просторі. Тихо пролунали останні слова:

         - Ми з вами ще побачимось. Я взагалі-то нікуди не йду. Головне, пам’ятайте завжди: ви на моїй частині дошки, і ви – моя важлива, і навіть в якомусь сенсі, вирішальна частина гри. А куди вам зробити хід, розраховуйте на мене, адже я гравець професійний.

 Практикант розтанув у повітрі. Сонце повільно підіймалося з-за обрію. Лікар ще довго дивився на свою руку, яку потискало йому саме Життя.

 Практика відбулася успішно, тому смертей стане менше. Порожнє місто ще не гриміло вранішньою метушнею, і в повітрі ще літають слова, що запали лікарю в душу: «Ви – моя важлива , і навіть в якомусь сенсі, вирішальна частина гри».

 Вони обов’язково зустрінуться. Лікар знову отримає від Життя уроки і назавжди запам’ятає: він частина життя, він допомагає на його частині поля.