Семененко Ірина

 

Підліток у сучасному світі

 

Бути підлітком – це найкраще і найгірше, що може з тобою трапитися! Ти ніколи не знаєш, чого насправді хочеш, адже твій настрій і погляд на світ різко, у цю ж секунду, змінюється. Ти ніколи не знаєш, чи залишиться певна людина у твоєму житті назавжди, бо одне слово може відвернути її від тебе, адже у цей період ти сприймаєш слова по-іншому. Ти можеш будувати грандіозні плани, та одного ранку, прокинувшись, зрозуміти, що це – повний абсурд, і придумати щось нове. Ти можеш легко запросити в гості депресію, адже у твоїй голові завелися жахливі думки. Проте… Ти можеш робити безумні речі, адже це весело, і тобі здається, що ніхто цього не заборонить. Ти можеш легко, просто йдучи у магазин, закохатися у очі незнайомця, адже у тобі киплять гормони. Ти можеш плакати через щось приємне, адже це так тебе розчулює…

 

Як чудово і як жахливо – бути підлітком! Ці юні особи непередбачувані й, так як вони мене оточують, та й я сама є цією особою, у творі я розгорну цю тему.

 

Зараз наш світ тісно пов’язаний з новими технологіями, і тому не дивно, що у кожного є маленький, чи не дуже, кишеньковий приятель, тобто мобільний телефон. Для більшості підлітків даний товариш є не тільки засобом для спілкування й цілим «світом». Це саме так, адже з ним вони проводять набагато більше часу, ніж з книгою чи десь на природі з друзями. Хоча, правильніше вважати, що не сам телефон так важливий, а саме соцмережі.

 

Багато хто, особливо дорослі, часто кажуть, що соціальні мережі краще заборонити, адже вони жахливо впливають на підростаюче покоління.

 

Як на мене, це не зовсім так. Ми у сучасному світі, і без даних мереж жити важко. І те, що вони недобре впливають на нас, теж є не зовсім правдою. Звичайно, якщо шукати і дивитися різне, скажімо «сміття» Інтернету, нічого хорошого з цього не буде. Хоча, якщо навпаки – черпати з даного джерела лише корисне і пізнавальне, можна розвиватися і вдосконалювати себе. Якщо щось і забороняти, то, на мою думку, це різний непотріб і «сміття», взяте з соцмереж, і з Інтернету, загалом.

 

Якщо ж продовжувати тему про те, що суперечливо впливає на нас, юних і ще не дуже освічених, то, я вважаю, що це – сім’я і оточення. Взагалі, сім’я і батьки загалом – це ті люди, які тебе завжди підтримують, які допомагатимуть і підштовхуватимуть тебе йти вперед. Коли ти відчуваєш, що тебе цінують, приймають твої недоліки, ти можеш не боятися розповісти, що у тебе на душі. Адже тебе обов’язково вислухають, а, якщо потрібно, дадуть чудово пораду. Коли дитина відчуває себе потрібною і знає, що вона важлива, незважаючи ні на що, вона оточує себе правильним людьми. Коли ж, у сім’ї криза, – у своєму оточенні, вона шукає тих, хто міг би її прийняти. Через це часто підлітки потрапляють у різні, не дуже хороші компанії, роблячи все, аби їх зрозуміли і взяли до себе.

 

Звичайно, я не можу пропустити тему кохання у даному віці. У підлітковий час закохатися легко, тому що у тобі киплять гормони. Коли ти закохуєшся, – це чарівно! Кожної хвилини, та що там, кожної секунди, ти думаєш про кохану людину. Перед тим, як заснути, прокручуєш у свої голові серіал про ваше спільне і щасливе життя. Поряд з цією людиною твій настрій піднімається, а серце цвіте, калатає і скаче, наче шалене.

 

А очі… Здається, що у очі кохання хочеться пірнути і залишитися в них назавжди. Можливо, ця любов не буде вічною так, як не часто підліткові романи доживають до дорослого життя. Проте, дані відчуття і переживання, особливо першого кохання, неймовірні! Для мене це і є справжні почуття.

 

Та дивлячись на дівчат, які мене оточують, я розумію, що вони не знають, що це «і з чим його їдять». Вони розповідають про своїх хлопців і запевняють, що це справжня любов, а на наступний день у них уже нові, «вічні», стосунки. Я вважаю, що коли твоя «справжня любов» кожного дня змінюється – це взагалі не кохання.

 

Також дуже дивним, у дівчат мого віку, є ідеал справжнього хлопця. Їх не цікавлять розумні, не заучки, а просто розумні і серйозні юнаки. Навіщо такі, якщо є дуже красиві, справжні нарциси, якщо є такі, що вживають алкоголь і тютюн, навіщо… Набагато краще, коли твоя друга половинка надзвичайної краси, але безталанна. Добре ж коли тебе називають нецензурними словам і все, що від тебе потрібно, це гроші чи інтим. Звичайно, що такий хлопець – це ж просто мрія!

 

Дивлячись на це, я просто не розумію, як таке можливо! Чим такі хлопці можуть зацікавити!? З ними неможливо, чи вірніше, немає про що нормально вести розмову, не можливо посміятися. Адже їх нічого не цікавить і сміються вони зі слів «многочлен» чи «конус».

 

Хоча, що й говорити про сучасних дівчат-підлітків, моїх ровесниць! Вони недалеко втекли від таких хлопців. Не всі дівчата такі, але більшість. Зараз їх мало цікавить самовдосконалення, розвиток талантів чи просто читання книжок. Їхні цілі – це: нафарбуватись, одягтися чим відвертіше і піти на дискотеку у нічний клуб.

 

На жаль, хоча ні – на щастя, дані «ідеали» мені неприємні і викликають лише відразу.

 

Переходячи до наступної теми, хочу сказати те, що всі знають: « Проблемою нашого часу є самотність». Залишитися без друзів, просто самому у віці, коли ти підліток – надзвичайно сумно і страшно.

 

Коли ти залишаєшся один, в тебе з’являється апатія до всього і приходить справжня депресія, тобі здається, що ти нікому не потрібний. Це жахливо, але трапляється досить часто. Тому, коли на тебе серед усіх сірих, густих хмар, потрапляє сонячний промінчик, здається, що це казка. Цей промінчик – справжній друг, він ніби дає тобі другий подих і дарує справжні крила. Надзвичайно добре, коли у тебе з’являється така людина. Хоча такого друга не часто можна знайти.

 

Коли ти ще малий, ти можеш з легкістю з кимось познайомитися, просто підійшовши до хлопчика чи дівчинки свого віку. У підлітковий період це може даватися трохи важче. Все тому, що тебе можуть не прийняти до свого «будиночка на дереві».

 

У цьому віці усі діляться за спільними інтересами, за своїми думками і поглядами на життя. І поділившись на певні групи, вони поселяються у цих «будиночках». Якщо ти не підходиш їх критеріям, тебе попросять покинути їх «домівку». І так ти блукаєш, заглядаючи у кожні двері, шукаючи рідну душу, яка б розділила твої захоплення і поділилася своїми. Коли в черговий раз ти покидаєш поріг певного «будиночка на дереві», зрозумівши, що це не ті хто тобі потрібний, над тобою з’являються маленькі, сірі хмаринки суму. У чим довше ти блукаєш, тим більшими вони стають.

 

Та трапляється, що ти можеш зустріти людину, яка теж не може знайти собі потрібний «будинок на дереві». Ви можете познайомитися і шукати разом потрібні двері. І хоча відвідані далі будинки не для вас, хмари більш не з’являються, а навпаки – зникають. Все тому, що потрібний друг поруч. Ви минаєте усі «будинки» і потрапляєте на найкращу галявину, де будуєте власний «будиночок». Ви вже не самотні, та з радістю чекаєте, коли у ваші двері постукає ще хтось, схожий на вас.

 

Також кажуть, що друг пізнається у біді. Я вважаю, що це не зовсім так. Коли в тебе щось трапилося чи якісь проблеми, кожен може поспівчувати і підтримати. На мою думку, правильно вважати, що справжній друг пізнається в щасливих моментах. Так, як підтримати може кожен, а по-справжньому порадіти – ні. Якщо друг справжній, то він обов’язково допоможе у будь-якій ситуації, але він також має вміти радіти з тобою. По-справжньому – чесно і без заздрості. Бо заздрість – це найгостріші ножиці, які можуть легко перерізати мотузку дружби між вами.

 

Та це лише моя думка, якою я поділилася.

 

Ще маленька порада для тих, хто хоче знайти свій «будинок на дереві». Все дуже просто, потрібно відвідувати гуртки, які подобаються, не лише дітям ,а й дорослим. Це матиме лише позитивні наслідки. По-перше, можна знайти своїх однодумців. По-друге, ви будете розвивати свій талант.

 

Взагалі талант потрібно розвивати з дитинства. Але не потрібно насильно тягнути і записувати дітей у різні гуртки. Ще з малого віку у нас є право вибирати. Тому, якщо дитина хоче малювати, танцювати чи грати на музичних інструментах, будь ласка, ось вам зелене світло, запишіть дітей на дані гуртки. Але якщо змушувати свою кровинку займатися тим, що вона не любить і не хоче – результату не буде. Точніше буде, але не в правильний бік.

 

Такі заняття не будуть дарувати задоволення. Це буде місце, яке дитина може зненавидіти, бо її змушують робити те, що їй не припало до душі. Тому, я вважаю, що потрібно дослухатися до думки кожного. Навіть, якщо певне заняття згодом набридне, діти будуть щасливі, що їхні бажання були почуті, і вони займалися тим, що їм приносить справжнє відчуття радості. Вони будуть вдячні за це всім.

 

Я висловила відверто свою думку, яка виникла у мене під час спостерігання за собою, своїми однолітками і меншими дітьми. Можливо, для когось написане мною буде корисним. Можливо, прочитавши це, хтось, мого віку, перегляне своє відношення до батьків, друзів та й взагалі до себе, своєї особистості. Також хочу звернутися до всіх батьків: любіть своїх дітей і станьте для них справжніми друзями.

 

Семененко Ірина, 15 років, твір-роздум