Антонів Марта

 

      - Ха-ха! А знаєте, я тут недавно побачив таке... Не повірите мені!


      В залі пролунали смішки і чиїсь єхидні коментарі. Ще б пак! В такому місці і без того було весело. Дивний бар на перехресті доріг завжди служив ідеальним місцем для відпочинку не тільки спраглих і замучених мандрівників. Містечко було не лише пунктом на звичайному перехресті, але і на перехресті світів, що робило його доволі унікальним.
В повітрі відчувався запах алкоголю і терпкого дерева. Столи і лавки були уже старими, але продовжували старанно виконувати свою службу, а темне дерево додавало містичної атмосфери. Відвідувачів було багато, як і завжди. Тут можна було зустріти всіх і почути багато різних історій.
      Лише одна особа була тут постійно незмінною. Бармен. Уже і про нього ходило багато легенд, та той, здавалося, лише усміхнеться і мовчки продовжить робити свою роботу. Ніхто не знає хто він і звідки тут, а також коли і як повстав цей бар. Та це лише додавало цікавості і унікальності цьому місцю, а також клієнтів.
      - Ну-ну! Я за своє життя бачив набагато більше див, ніж ти. Повір мені.
      Тим часом дискусія продовжувалася. Раптовий вечірній гість, що зразу зайшовши побажав найкращої випивки і чогось закусити, усміхаючись у всі свої двадцять дев’ять зубів. Був він, здається, торговцем, про що говорив його одяг.
      - Даю свій золотий зуб! Це не одне з ваших “див”! - зробивши глоток улюбленого напою, він прокашлявся і продовжив: - Я бачив яйце дракона.
      Всі в барі затихли. Навіть група орків, що часто любили тут грати в якусь свою гру, активною приймаючи ставки, відірвалися від своєї розмови. Спершу по залу пройшовся дивний шепіт і здивування, але через хвилину атмосфера кардинально змінилася
      - Яйце дракона? Ха! Не сміши мене. Цього не може бути!
Це був той самий чоловік, що перечив і раніше. Трохи худощавий, з темним і масним волоссям, він, попиваючи незнайомий напій, перераховував свої гроші, активно приймаючи участь у розмові.
      - Може. Я бачив його цими очами! - відірвавшись від склянки з пивом, він активно показував на них, в надії, що хтось йому повірить.
      - Ага, цими... Ти знаєш скільки уже не бачили драконів? Хе-хе...Чи ти вирішив розказати ще одну байку? - співрозмовник почав сміятися, відірвавшись від своїх грошей і зробив ковток синьої рідини.
      - Пф... Байку... Цю байку не знають лише відлюдники, або ті, хто живуть на краю всесвіту. Я тобі кажу факт, який бачив!
      - А я не вірю. Можливо, ти сплутав? - по бару пройшов схвальний шепіт, що змінювався на погоджуючі вигуки чи навпаки - заперечуючі.
      - Хіба такий розмір з чимось сплутаєш? Це неможливо.
      - Тоді чому ти не взяв його? Знаєш за скільки його можна продати?
      - А ти бачив яйце дракона? Як я міг його дотягнути? Для цього потрібна ціла група! Та ще й, відвернувшись на хвилинку, воно зникло. І що я тоді мав робити? - чоловік на хвилину піднявся зі свого місця під-час дискусії, зачіпивши пусту склянку уже спавшого сусіда. Та впала і з галасом розлетілась на кусочки, перериваючи цілу бесіду і навіть інших людей.
      Знову настала тиша, а дехто почав дивитися на бармена. Був він особою, що не любив конфлікти, і доволі дружелюбною, проте деякі його боялися. Ніхто не знає, на що може піти власник бару.
      Та той лише спокійно продовжував протирати склянки і дивитися кудись в сторону, наче нічого і не трапилось.
      - Все одно не вірю, - перервавши тишину і повертаючийсь до перерахунку своїх грошей, чоловік спокійно відпив ще один ковток рідини.
      - А надаремно, хлопше. Я ше пам’ятаю ті чаши і як виглядало яйцше, - з дальнього кута залу почувся чийсь дивний голос.
Як виявилося ці слова належали одному старому чоловіку з великою сивою бородою і багатьма морщинами на лиці. Виглядав він справді старим, тому спорити на рахунок його слів ніхто не став.
      - Рожміри драконячого яйцшя шправді великі, - він підняв свій морщинистий палець вгору, переконуючи всіх в своїх знаннях. - Шкажи, хлопше, яким воно було?
Чоловік злегка здивувався, та все одно продовжив свою розмову, перед тим зробивши глоток оранжевого напитку.
      - Ха-ха! Яким? Хм... П’ять метрів висотою, блакитного кольору, з дивними фіолетовими крапками... - потираючи підборіддя і закривши очі, він пробував згадати всі деталі.
Всі хто був у залі перевели погляд на старця, чекаючи відповідь на інтригуюче питання.
      - Хм... Вші ожнаки шпівпадають. І я навіть жнаю хто цше! Ожерний дракон! Дуже шильний і небежпечшний.
      - Ха-ха! Я ж казав! - торгівець підняв пусту посудину вгору. - Хей! Можна ще одну склянку!
Відчуваючи перемогу в цьому спорі, він вирішив заказати ще одну чашу, переможно дивлячись на другого чоловіка, що не вірив йому.
      - Можливо, ти ще й розкажеш нам легенду? - єхидно і з сарказмом, чорноволосий знайомий вирішив запитати.
      - А чому б ні? Я це можу, ха-ха! - сміючись, торговець взяв щойно принесену склянку напитку і заплативши гроші вирішив почати: - Давним давно, як всім відомо, існував світ, де побачити дракона було цілком нормально, адже це була їхня домівка....
      Ще не запам’ятних часів побачити дракона було цілком нормальним явищем, особливо на Овіліоні - планеті драконів. Вони могли спокійно розмовляти, працювати разом з людьми і спокійно жити навіть в інших світах. Так було би і зараз, якби не дивна подія, пояснити яку ніхто не міг.
      Цей світ зник.
      Він був стертий зі всіх карт, навіть магічних. Всі дороги і портали пропали, заставляючи дивуватися цій події. Навіть за допомогою магії люди не могли знайти потрібне місце.
      Так зникла не лише планета, а і багато людей, що були там. Все що було зв’язано з цією планетою залишилося лише в пам’яті вибраних, яких тепер залишилося не так багато. Страшна подія породжувала страх до невідомого, що заставляло людей здригатися від страху, адже схоже може статися і з ними.
      Та про ту подію ходила далеко не одна легенда.
      Наприклад, що трапилося в ту ніч? Хто стоїть за цим? А також, хто зможе віднайти дорогу до “зниклого світу”?
Ніхто точно не знає, та породилося багато легенд з невідомих нам джерел і чи вірити, чи ні, було важким питанням.
Кажуть, що в ту ніч і в самому світі творилися дивні речі - вибухали вулкани, виливалися ріки, появлялися смерчі. Ніхто не знав причини. Але найголовнішим був туман. Чорний туман, який появився нізвідки, пробирався в кожну щілину і наводив страх на мешканців. Що творилося дальше виїжджаючі не знали, адже залишатися дальше в тому світі нікому не хотілося.
Як потім виявилося, всі існуючі дракони також пропали. Більше не можна було їх зустріти і в інших місцях.
      Що ж творилось далі?
      Потім все зникло. Ніхто не міг знайти дороги чи згадки про цей світ. Навіть тепер його називають легендою.
Та це ще не все. Кажуть, що настане час, коли прийде той, хто знайде світ, а разом із цим відкриє ворота великому злу. Тому ніхто не спішить шукати, рятувати інших, особливо коли це сталося так давно.
Та все таки існують сміливці, що незважаючи на все це шукають містичне місце. Деякі пропадають, деякі кидають це діло, а деякі почувши саму підказку навіть не беруться.
Чому? Тому що перш ніж їм вдасться дійти до самого світу, потрібно знайти ключовий світ- планету, на якій живе дракон.
Та ніхто не знає де це, тому що всіх драконів забрало щось в той самий день...

      - ...От така легенда, - зробивши ще один глоток напою, чоловік розміявся зі словами “Але це все легенди!”

      В барі всі слухали його уважно, не перебиваючи. Особливо незнайома постать в чорній накидці, що закривала свою голову каптуром.
      Після цієї розповіді незнайомець підійшов до бармена, що дивився на нього з деякою підозрою, заплатив гроші та, прихопивши свій меч, що здавався доволі старим і пошарпаним, направився до виходу, під голосні крики торговця та його приятеля, якого той розбудив.
      Хто це був ніхто не знає. Такі люди часто любили заходити сюди, та... Можна було сказати, що незнайомець тут не спроста.
Кожен щось шукає. За все своє життя ми не раз щось шукаємо: хтось загублнені ключі, хтось суть свого життя, а для когось ці речі рівнозначні. Ось так і приходить наше життя – в вічних пошуках. Чи можемо ми сказати, що і ось ця особа теж щось шукала? Так, можемо. Що його привело сюди точно сказати не вийде, та...Можливо, у нього були свої причини, а можливо... Він шукає шлях до “втраченого світу”?