Красний Дмитро

 

 

Лісовий детектив

 (детектив-казка)

І. Детектив Фокс

 

      Задушливий міський вечір. Лисенятко Рудик дочитало останню сторінку детектива про Шерлока Холмса. Він зрозумів, що це його поклик. Він теж буде боротися зі злом. Але де ж йому знайти злочин? Думки Рудика перервала мама:

 

- Рудику, збирай свої речі! Вранці їдемо до бабусі в село!

 

     Рудик весело кинувся збирати речі. Село знаходиться в лісі! В таємному лісі!

 

      Вже вранці Рудик був у бабусі. Яке гарне село! Навкруги ліс, річка, квіти. Смачно поснідавши, лисеня вирішило придумати собі псевдонім, щоб стати детективом. «Шерлок Холмс був англійцем. Лис англійською мовою – «fox». Отже, я буду детектив Фокс», - подумало лисенятко.

 

ІІ. Гуся

 

       Рудик вийшов прогулятися. Він побачив розкішний клен. На листях сиділо багато гусені. Вони були кумедні, гризли листя, смішно повзали.

 

- Як тебе звати? – спитав Рудик найяскравішу гусінь.

 

- Гуся. А ти не будеш нас ображати? Нас багато хто хоче зїсти!

 

- Я детектив Фокс. Звертайтеся до мене, я всім допоможу!

 

      Рудик довго базікав з Гусею. Він дізнався багато цікавого про ліс та дерева.

 

       Через декілька днів Рудик не знайшов на деревах гусені. Листя було скручене в трубочки. Ніхто не відкликався. «Та це ж справжній злочин! Я маю його розслідувати! Гусенятко ж казало, що їх багато хто хоче з’їсти!» - з жахом подумав Рудик.

 

ІІІ. Зникнення Гусі

 

     Він постояв з хвилину під кленом, обдумуючи, що ж робити далі.

 

- Що ж це за трубочки? – не міг зрозуміти він.

 

     «Можливо, Гуся із іншими поповзла далі, бо тут скінчилося листя, яке вони їдять?» Він оглянув дерева. «Ні, на дереві повно зеленого листя. Може, десь знайшла смачніше? Треба обшукати ліс!» - вирішив Рудик.

 

      Він обшукав увесь ліс, ледь не заблукав, проте Гусі не знайшов. «А може, тут був хтось хижий, і Гуся сховалася від цього звіра?» - промайнула думка. Він покликав її: «Гей, Гуся! Це я, Рудик! Вилазь!» Але ніхто так і не озвався до нього.

 

      «А що, коли цей звір вже зїв Гусю? Або поволік у своє гніздо?!» Рудик вирішив піти додому і знайти інформацію про ворогів гусениці.

 

      Вдома він знайшов старий бабусин довідник з біології.

 

- Нічого собі, як багато у гусені ворогів! – вигукнув Рудик. – Павуки, мурахи, оси, комахоїдні птахи! Гусі, напевно, страшно сидіти без укриття!

 

      Треба знову піти у ліс і прослідкувати за можливими підозрюваними! Але це треба зробити непомітно.

 

ІV. Перший підозрюваний

 

       Щоб непомітно зробити задумане, Рудику потрібен був спеціальний одяг. На горищі він знайшов чорний плащ, капелюх і темні окуляри. Роздивився себе у дзеркалі.

 

- Ось тепер мене навряд чи хтось впізнає! – вирішив він і вийшов з хати.

 

        Він йшов по селу, а назустріч йому поспішали лісові мешканці. Але вони не займали його, бо зрозуміли, що детектив Фокс вийшов з хати «невидимим і невпізнанним», бо пішов щось розслідувати.

 

      Зайшовши у ліс, він побачив під кленом обірвані ниточки павутини.

 

- Точно! Павуки! Вони ж їдять гусінь. Треба якнайшвидше знайти господаря павутинки! – вигукнув Рудик і вирушив на пошуки.

 

      Павутина Павука, в якій він жив, була напнута між двома кущами. Він сидів на ній і дрімав. Тут зненацька підсочив Рудик, вдарив лапою по одному з кущів, і Павук гепнувся об землю. Протерши від сну свої вісім очей, він здивовано подивився на Рудика.

 

- Тобі чого треба? – грізно спитав він.

 

- Це ти вкрав мою Гусю? Відповідай!

 

- Яку Гусю? Не розумію, про що ти! – відповів Павук.

 

     Рудик розповів йому все.

 

- Твої звинувачення безпідставні! Нащо мені твоя Гуся? Я взагалі гусінь ніколи не їм, вона мені не смакує, – з виглядом пихатого гурмана відповів Павук.

 

      Він мав такий роздратований вигляд, що Рудик просто не міг йому не повірити.

 

V. «Справа» продовжується

 

       Отже, версія з Павуком провалилася. Рудик повернувся під клен і вирішив обшукати його ще раз. Шукав він недовго: під кленом натрапив на яскраву пірїну, уважно її роздивився.

 

- Кому ж могла належати така гарна пірїна? – задумався лісовий детектив.

 

      І раптом він згадав: коли він тільки-но приїхав сюди, на старій високій вербі бачив великого птаха з подібним забарвленням! Той красень трохи постукав дзьобом по стовбуру, потім змахнув крилами і полетів у ліс.

 

       «Невже Гусю вкрав Дятел?» - вирішив Рудик. – Треба його знайти!».

 

       Він довго блукав лісом, намагаючись побачити Дятла у густих кронах дерев. Але усе марно. Рудик стомився і присів на пеньок відпочити. Раптом його осяяла думка: Дятла треба шукати на звук! Він став на пеньок , почув знайомий стукіт і негайно ж вирушив на пошуки джерела цього звуку.

 

        Яскравий Дятел сидів на сосні і вистукував дзьобом по стовбуру – шукав шкідників. Коли Рудик підбіг до сосни, він угледів, як Дятел зронив ще один «речовий доказ» - таку ж яскраву пірїну. Побачивщи це, Рудик переможно закричав:

 

- Та як ти смів зїсти мою Гусю!

 

       Дятел спантеличено подивився на нього: що тут забуло це зухвале лисеня? Цей підозрюваний, побачивши, що Рудик намагається «озброїтися» шишкою, поспіхом відповів:

 

- Твоєї Гусі я не чіпав! Я почесний громадянин цього лісу, я Головний Лісовий Лікар! Я лікую хворі дерева від шкідників! Чекай мене тут.

 

       Дятел повернувся із якоюсь таблицею і поставив її перед Рудиком.

 

- Поглянь-но сюди! – він тицьнув паличкою у малюнок гусені. – Схожа на твою Гусю, чи не так?

 

- Як дві краплі, - зауважив Рудик.

 

- Тепер поглянь сюди! – Дятел показав йому малюнок якогось кокона.

 

- Що це? – не зрозумів Рудик.

 

- Це лялечка гусені, - пояснив Дятел. - Коли їй час перетворюватись на метелика, вона формує навколо себе лялечку, а вже з лялечки виходить метелик! Ходімо, я тобі декого покажу.

 

VІ. Павліна

 

         Дятел вивів Рудика на гарну лісові галявину. На ній було багато метеликів усіх кольорів. Вони мерехтіли, неначе ліхтарики. Дятел промовив:

 

- Десь отут і шукай свою Гусю! - і полетів собі.

 

Тут один з метеликів віддалився від решти й підлетів до Рудика.

 

- Привіт тобі, детектив Фокс! – сказав він і підморгнув Рудику.

 

- Гуся? – промовив спантеличений Рудик. – Це ти?

 

- Так, це я, - усміхнувся метелик. – Точніше, була колись. Гусінь перетворюється у метелика, коли виходить із лялечки. Тож тепер я метелик павине око, і звуть мене Павліна!

 

- Ти дуже гарна, - тільки й зміг промовити Рудик.

 

- Дякую, - сказала Павліна.

 

      Тут детектив набрав поважного вигляду і промовив:

 

- Я радий, що з тобою усе обійшлося і ти стала таким гарним метеликом. Цю справу я закриваю. Однак у мене немає часу! У мене ще нерозслідувана справа про зникнення тридцяти пуголоків з місцевого ставка і справа про розколоті пташині яйця у гніздах деяких птахів!

 

       Він загорнувся щільніше у плащ, нижче натянув на носа свого капелюха і сказав: «До побачення!» Не чекаючи відповіді, Рудик повернувся й з діловитим виглядом професіонала своєї справи пошкандибав углиб лісу.

 

        Дятел, який сидів недалеко на дереві й усе чув, легенько посміхнувся й подумав: «Треба його, напевно, восени записати до Лісової Школи, інакше восени він розпочне слідство щодо зникнення зеленого, а пізніше й жовтого листя, а навесні – щодо танення снігу»…