Середюк Антон

 Чому радіє дідусь

 

      Може ця історія не буде дочитана вами до кінця, але розповісти її я просто повинен. Чи часто поведінка дорослих була для вас незрозумілою? Часто? І мені також! Інколи я спостерігав за уроками музики, які дає моєму мододшому братові дідусь. В такі моменти без нагадувань залишаю телефон і спостерігаю. Ні, не за братом, але за ними обома. Коли брат на акордеоні робить у грі помилки, дідусь страждає. Його обличчя захмарюється, ніби від болю. Думаю, що й учневі неприємно, бо одразу хоче виправити помилку. Інколи дідусь майже розчаровується, так видно мені, але звуки линуть далі й обличчя стає спокійним. Чого воно так? Хіба не однаково, як він зіграє? Не на сцені ж?

 

      Дідусь Степан любить музику. Коли виявив здібності в онука одразу ж запропонував вибрати акордеон. І от тепер моєму братові не до прогулянок і дитячих ігор. Він грає, а одним оком спостерігає за настроєм вчителя. Минають хвилини. Мелодії змінюють одна одну, а дідусь зачаровано слухає. Про що він думає? Можливо, бачить в ньому себе й своє минуле, а може хоче передбачити онукове майбутнє…? Я зрозумів одне: дідусь знає як відшукати талант, навіть глибоко закопаний. Він слухає й радіє! Отак лежачи на канапі, хочу спитати про його дитинство, мрії, бажання навчитися музики, важкі роки. Але мовчу, не хочу відволікати обох від важливої справи.

 

       Мені чотирнадцять, про мої здібності до малювання говорять мало. Але я не засмучуюся. Мені навіть радісно, що маю здібного брата і дідуся, який радіє з успіхів онука. Чому ж радіє мій дідусь?