Андрійчук Валерія

Про що розповів останній осінній листок



        Колись дуже давно жив хлопець Василь, який любив пригоди та природу, особливо дерева. Він був не багатий, але і не бідний, та грошей на саджанці дерев не вистачало. Але він знав вихід. Хлопець бігав у ліс, що знаходився недалеко від села, і знаходив різні саджанці. Приносив їх додому і садив їх у свій маленький садок.
         Це був звичайний день. Василь знову побіг у ліс по нові саджанці. Він обійшов весь ліс, але не знайшов дерева, яке би його зацікавило. І Василь вирішив піти у інший ліс. Хлопець був впевнений, що там знайде чудове дерево. Йому було трохи боязко туди йти, тому що існувала легенда про той ліс, який селяни називають «Темний ліс» через те, що в ньому ніби-то збирається вся нечиста сила. І кажуть, що хто зайде в той ліс, заблудиться і більше ніколи не вийде. Багато людей там зникло безвісти, і селяни туди не заходять, бо бояться. Василь знав цю легенду, але все одно пішов. Хоча боявся. А щоб не заблукати, він взяв клубок ниток, прив’язав за гілочку на дереві перед входом в ліс. І зібравши всю мужність у кулак, вирушив на пошуки.


      Блукав, блукав він по тому лісі і зустрів старенького діда, який ніс два мішки із чимось важким. Василь був добрий, він підійшов, привітався і запропонував допомогу. Взявши мішок, Василь пішов за дідом.
Дід почав питати хлопця:
     - Як тебе звати, хлопче?
     - Василь.
     - Що ти робиш в цьому лісі?
     - Я шукаю саджанці цікавих дерев, люблю дерева.
      У відповідь дід пробурмотів щось собі під ніс, і далі вони йшли мовчки. Коли вони дійшли до будиночку діда, той сказав: «Ось і все, ми прийшли. Дякую тобі за допомогу. За це я дам тобі подарунок. Ось тобі деревце, такого ти ніде не знайдеш! Ну все, бувай.»

     Хлопець, подякувавши, за допомогою нитки повернувся додому.
     Василь зразу побіг до свого садка і виділив маленький кусочок землі і посадив у нього те деревце. Доглядав за ним: поливав його, удобрював, прибирав шкідників.
     Так пройшов рік. За цей рік із деревця виросло велике дерево. Ось вже пройшло літо і наступила осінь. Василь підійшов до дерева, сів під нього і про щось думав, нікого не помічаючи навколо. Аж раптом почув чийсь голос. Озирнувся, але нікого не було навколо, він подумав, що йому почулося. Але це повторилося. Коли він піднявся, то побачив, що це говорило дерево. Василь був здивований, навіть трохи наляканий. Він запитав у дерева: «Хто ти?». Дерево відповіло: «Я чарівне дерево». І між деревом і Василем зав’язалася розмова.
      Наступила вже і зима. Василь вирішив поговорити із деревом, але дерево не відповідало. Так само безрезультатно було і весною, і влітку. А коли наступила осінь, дерево знову говорило з Василем, і воно пояснило, що може говорити лише восени. І тільки до тих пір, поки не впаде з його голови останній листочок. Хлопець розповідав дереву все, що з ним сталося за ці місяці, а дерево розповідало, що воно бачило. Василь уважно слухав. І ось настав той день, коли на голові у дерева залишився лиш один листочок. І Василь почав прощатись з деревом і дерево з ним. Ось той листочок останній упав, і хлопець почув тихе: «До зустрічі».
     Василь із нетерпінням чекав наступної осені, і коли вона наставала, цілі дні хлопець проводив біля дерева і вони обмінювалися своїми історіями.
     Ось так вже пройшло тридцять років. Василь вже мав дружину, дітей, навіть внуків. Він уже і не згадував про дерево, але якось згадавши, він із своїми внуками пішли до того дерева восени. Василь попросив вибачення у дерева і сів із онуками біля підніжжя і вони всі разом почали слухати все, що бачило дерево.
     Минули роки. І вже Василеві онуки приводили своїх дітей до цього дерева, а ті своїх дітей, і так до нашого часу це дерево живе. І кожен раз останній листочок прощається з ними, кажучи: «До зустрічі!»