Каплинська Анна

 Мрії здійснюються

 20 березня 1985 року

 

Мене звати Метт і, як і у всіх дітей, в мене є мрія…

 

***

1 вересня 1992 року

   Перший день у школі після літніх канікул. Я їхав у шкільному автобусі додому і, як завжди, малював улюблені комікси. Водій зупинився та викрикнув: «Метте, твоя зупинка!». Я вийшов з автобусу та пішов до нашого будинку, де мене вже чекала мама, але біля дороги я спіткнувся й впав, усі малюнки розлетілися по дорозі. До мене підійшов чоловік, на вигляд близько сорока років. Він допоміг мені піднятися й зібрати усі малюнки. Я подякував та пішов далі. Чоловік підізвав мене і запитав, як мене звуть, я відповів: «Мене звати Метт». Чоловік помахав головою і пішов далі, сказавши: «До зустрічі, Метте». Я озирнувся, але його вже не було, я пішов, не підозрюючи, що ця зустріч назавжди змінить моє життя.

 

***

 25 вересня 1992 року

  Я нарешті закінчив комікс, залишилося лише зібрати листи, але ніде не можу знайти один малюнок. Один з найголовніших! Мені довелося перерити усю квартиру, але я так і не знайшов його. Ось тоді я згадав того чоловіка, який допоміг мені. Я впевнений, що саме він забрав його, але я не знаю його, не знаю ні його імені, ні де він мешкає, – нічого.

 

***

 30 вересня 1992 року

   Я знову їхав зі школи, знову водій мене кличе, знову я йду додому. Удалині я бачу чоловіка, він йде мені назустріч. Це той самий чоловік, який допоміг мені. Я підбіг до нього і запитав, чи не брав він мого малюнку.

 

Він почав говорити:

 

 -  Спочатку я повинен відрекомендуватися! Мене звуть Ендрюс Міллер.

  - Дуже приємно, містере Міллер! - сказав я.

    - Облиш це, - зауважив він, - клич мене просто Ендрюс.

    - Добре, - відповів я.

    - В мене своя друкарня, і я шукаю таких талановитих юнаків, як ти!- почав розповідати Ендрюс. - Я узяв твій малюнок, бо він здався мені дуже цікавим та оригінальним

    - Дуже дякую! - відповів я, почуваючись ніяково.

   - Чи можу я побачити ще кілька твоїх робіт? - запитав він.

 Я погодився. Відтак додому ми пішли разом, я познайомив його з мамою та розповів те, що Ендрюс сказав мені.

 Спочатку вона подумала, що я жартую, але потім усе зрозуміла.

 Ендрюс переглянув усі мої роботи й пішов. Виходячи з дому він сказав: «Я ще повернуся!»

 

***

 2 жовтня 1992 року

   Минуло вже два тижні, але Ендрюс так і не повертався. Я вже вирішив, що це був злий жарт, можливо, він передумав щодо моїх робіт, але саме у цю мить пролунав стукіт у двері, я швидко підбіг та відкрив їх. Ендрюс стояв переді мною з посмішкою на обличчі, він сказав мені: «Збирайтеся, ви з мамою їдете зі мною!» Ми не зрозуміли що відбувається, але почали збиратися. Через півгодини ми виїхали до компанії Ендрюса. Пройшло десять хвилин, і вдалині почала виднітися велика та розкішна будівля. Приїхали, і я вийшов із машини й, затамувавши подих, увійшов у приміщення. Воно було велике і розкішне. Для нас з мамою це було щось нереальне. Я був вражений. Після загибелі батька нам було важко зводити кінці з кінцями, тому ми жили скромно, завжди економили.

 

 Нас відвели до нашої кімнати, і Ендрюс сказав, що треба зачекати кілька днів, тоді ми про все дізнаємося.

 

***

5 жовтня 1992 року

   Ми тільки прокинулися, коли робітник компанії зайшов та сказав, що нам треба йти. Його звали Кларк, він був давнім другом Ендрюса й працював у компанії ще з першого дня її заснування. Кларк був дуже доброю і цікавою людиною, він мені одразу сподобався. По дорозі до кабінету Ендрюса Кларк розповів, як допоміг йому відкрити цю компанію. Він сказав, що це була найголовніша мрія Міллера: він хотів допомагати таким, як я, знаходити себе, допомагати розвивати писемні та художні таланти. Саме тому вони й відкрили «Кларюс» - найпродуктивнішу друкарню. Ось ми і у кабінеті Ендрюса, такий великий та просторий, вміщає стільки цікавих та коштовних речей, до яких страшно доторкнутися.

- Я привіз вас сюди, щоб допомогти тобі! – почав говорити Ендрюс. - Ми з Кларком побачили талант у твоїй роботі. А після того, як я побачив інші комікси, в мене не залишилося сумнівів.

 

Мені стало дуже приємно, я почервонів.

 

   - Ти згоден, щоб ми випустили твій комікс?» - спитав Кларк.

 

 Не вагаючись, я погодився. Ми потиснули один одному руки і почали обговорювати подальші дії.

 

***

 20 жовтня 1992 року

 Ми майже закінчили приготування до друку коміксу, залишилося намалювати обкладинку та придумати назву. Над цим я сиджу вже кілька днів, і в мене зовсім не має ідей. Ендрюс дав мені тиждень, а я не знаю, що мені робити.

 

***

 24 жовтня 1992 року

 Я нарешті закінчив, не знаю як, але закінчив. Ендрюс схвалив обкладинку і назву. Мама допомогла зібрати комікс за розділами, і ми віддали його Кларку. Той відніс його на друк. Почалася друга фаза – реклама, бо без реклами комікс не буде продаватися. Ендрюс підготував цікаве відео, в якому йшлося про таке: «Нова захоплююча супер героїчна історія, в якій є усе, починаючи зі злодіїв і закінчуючи першим коханням. Це прорив у сфері коміксів, який не залишить вас байдужими! Вийде у продаж 1 грудня! Не пропусти можливість купити його. Ти будеш у захваті». Це був нереальний ролик, я сам був у захваті. Після цього Ендрюс відправив відео на телебачення.

 

***

 1 грудня 1992 року

   Ми з мамою вже вдома. Сьогодні день випуску мого коміксу, я дуже нервуюся, хвилююсь, що його не будуть купувати. Ендрюс сказав, що потрібно декілька тижнів, щоб дізнатися відсоток продажу, сказав, щоб я не хвилювався, що комікс буде популярним, що його будуть купувати усі: як дорослі, так і діти.

 

***

 9 грудня 1992 року

   Пройшов тиждень, від Ендрюса ні слова. Питаю його: «Ти вже знаєш який відсоток було продано?» На що чую відповідь: «Почекай!», а Кларк зовсім мовчить. Вони не розуміють, що для мене це дуже важливо, що я не знаходжу собі місця. «Добре. Я зачекаю!» - відповідаю я щоразу.

 

***

12 грудня 1992 року

   Через кілька тижнів Новій Рік, я подумав, якщо буду готуватися до свята, то перестану думати про комікс. Мама запропонувала піти до магазину за прикрасами та подарунками. Ми пішли у найближчу крамницю, оскільки я отримав деякий відсоток від майбутніх продаж, я скупив усе, що бачив. Обрав у подарунок мамі запашні парфуми, Кларку блокнот з ручкою, бо він теж любить писати, а Ендрюсу перо та чорнило. Сподіваюсь, їм сподобається.

 

Коли ми повернулися додому, я одразу почав прикрашати дім, наряджати ялинку, пакувати подарунки.

 

31 грудня 1992 року

   Ендрюс запросив нас з мамою та Кларка до себе на Новий Рік. Тільки тоді я зрозумів, що нічого не знаю про його сім’ю, і чи є вона взагалі.

 

  Вже десята година, ми біля будинку, Ендрюс відчиняє двері і запрошує нас до приміщення. Ми проходимо у вітальню, там сидить жінка. Я не знаю, хто вона, навіть Кларк не знає! Ендрюс відрекомендував нас їй, а потім говорить: «Познайомтеся, це моя дружина Афілія». Ми повідкривали роти та завмерли, ніхто не знав, що у Міллера є дружина, усі вважали, що він вовк-одинак.

 

 Через кілька хвилин ми відійшли від здивування і господар запросив нас до столу. Почали розмовляти, Афілія виявилася дуже цікавою та розумною жінкою, вона повністю відповідала характеру свого чоловіка. Усі сіли до вечері, Афілія подала дуже вишукані й смачні страви. Ми подивилися на годинник, на якому було без однієї хвилини північ, Ендрюс ввімкнув телевізор, президент почав говорити свою довгу промову, потім Кларк відкрив шампанське, розлив його по бокалам, годинник пробив північ, ми випили шампанське і привітали один одного і почали дарувати подарунки. Я роздав ті, які купив напередодні, мені було соромно, що я нічого не купив Афілії, але вона сказала: «Нічого страшного. Ендрюс ніколи про мене не розповідав, тому ти не міг мені щось купити». Я ще раз вибачився. Потім мене привітала мама, вона подарувала мені альбом для малювання і олівці, а Ендрюс і Кларк подарували щоденник для нотатків. Усі були в захваті від отриманого. Ми посиділи ще кілька годин і пішли спати.

 

***

 1 січня 1993 року

   Наступив ранок Нового Року. Коли я прокинувся й вийшов до вітальні, всі вже чекали на мене. Ендрюс підскочив та почав говорити: «Метте, у мене є новина для тебе». Мені стало страшно, я захвилювався. «Твій комікс погано продається, від тієї партії, що ми випустили не купили навіть чверті», - сказав він. Моє серце зупинилося, я почав плакати, але тут Ендрюс почав посміхатися: «Він не продавався до Нового Року. Але сьогодні я зателефонував до магазину. Вони продали усі книги! І коментарі дуже гарні, – усім подобається! Вітаю!» - додав Ендрюс. Я не міг перестати плакати, але вже від щастя. Мама підбігла до мене. «Я завжди знала, що ти найкращий!» - сказала вона та обійняла мене. Усі інші підійшли і зробили те саме. «Це найкращий Новий Рік у моєму житті», - сказав я, і усі погодилися.

 

***

 5 січня 1993 року

 Ендрюс зателефонував мені:

- Про твій комікс говорить усе місто, усі в захваті», - розповідав він.

 - Це навіть більше, ніж те, про що я мріяв», - відповів я.

 - Я хочу запропонувати тобі почати роботу над другою частиною, я впевнений вона буде такою же неймовірною. Метте, ти згоден?» - запитав Ендрюс.

- Я замислився: Завжди я хотів тільки того, щоб мої історії побачили світ. Я ніколи не хотів бути популярним й багатим, моє життя повністю влаштовувало мене. За допомогою Ендрюса та Кларка моя мрія здійснилася!

Я відповів:

- Ендрюсе, дякую тобі за усе, ти здійснив мою мрію, і я ніколи не перестану займатися творчістю. Але я більше не буду публікуватися, бо моя мрія уже здійснилася, тепер треба дати можливість здійснити мрію іншому.

***

13 травня 2002 року

Минуло багато років, я до цього часу пишу та ділюся творами з Ендрюсом. Він все ще вмовляє мене надрукувати ще один твір, на що я відповідаю: «Мабуть, колись, але не зараз».