Жур Діана

12 років

смт. Шацьк

Волинська область

 

 Історія однієї перерви

              Крик, гамір. І все це долинало із 7-В. Випадково проходячи повз, Валентина Василівна, почувши лайку, заглянула до своїх «діточок». Ввійшовши в клас, вона побачила, що всі зібралися біля стендів. Із-за  голів хлопців розгорталася така картина: за партою, по обидва боки, сиділи Ілля та Ніна.  Вони про щось бурно сперечалися.

       —  Як ти могла? Віддай мої гроші!  —  лютував Ілля. Цей хлопець, підтягнутий, спортивний, чомусь завжди опинявся в центрі конфліктів.

       — Та я небрала їх,  — відповіла тендітна білявка з кісками, вбрана в чорну спідничку і вишиванку. Її голос лився гарно й  чисто, а в голубих очах, які заворожували, читалося здивування.

   — Що тут сталось? – увірвалася керівничка в сварку. Вона була врівноважена, але настроєна рішуче.

            — Та нічого… Ми тут дискутуємо на тему прочитаного твору! – вигукнув вигадливий Ілля.

          — Так? Щось не віриться, — з сарказмом сказала Валентина Василівна.

            — А ну, Іванко, розповідай, що сталося! – звернулася вона до старости класу, високої чорнявої дівчини.

             — Та…що тут скажеш. Ілля звинувачує Ніну в тому, що вона навмисно дала йому неправильно здачу.

          — А про яку здачу йде мова?

            — Це ми збирали на робочі зошити з біології. І ось Ніна каже, що не брала чужих грошей, бо вони їй не потрібні.А Ілля вимагає, щоб вона їх зараз же йому повернула.

Та в цей момент, перервавши розповідь Іванки, у двері постукали.

— Так, заходьте! – запросила Валентина Василівна.

               — Вибачте,—  у дверях стояла Віра Миколаївна,  хімічка, завжди строга й вимоглива, —  по-моєму, хтось з вас загубив гроші номіналом 50 гривень. Бо в їдальні по ваших слідах знайшли.

            — 50 гривень?  А на них часом не  написано «Міо»?

             — І справді, таке написано. Тоді бери, герою, свої гроші і більше не губи! – сказала Віра Миколаївна.

              У відповідь Ілля густо почервонів, а хімічка зникла у дверях. Валентина Василівна звернулась до Іллі:

            — Ось бачиш, як все обернулося. А ти Ніну звинувачував. Не хочеш нічого їй сказати?

                 — Вибач,  — буркнув хлопець  пригнічено, певно, йому було соромно за себе.

           — ...Будь ласка, я був неправий, тому що спочатку потрібно було розібратися, що і до чого, а вже потім казати…— продовжила Валентина Василівна.

     — Угу...— додав лише Ілля.

              Та всі учні 7-В класу разом з керівничкою були раді, що все так благополучно закінчилось.  А для кожного це стало доброю наукою.