Баліцька Єлизавета

12 років

м. Біла Церква

 

 

 

Дивовижні пригоди Серафіми

 

Цю книгу я присвячую

своїй найкращій подрузі

Серафімі Юшковській

 

 

В м. Біла Церква Київської області жила-була дівчинка на ім'я  Cерафіма. Вона була дуже гарною, розумною та жвавою. Одного сонячного ранку дівчинка прокинулась з дивним відчуттям. Сіма відчувала - відбулося щось, що серйозно вплине на її життя.
       Раптом вона почула сердитий голос мами:

       - Так! Геть з моєї квартири! Я більше не можу це терпіти! Мені набридло!..   

       - Ну й будь ласка!.. - пхикнув тато.

Він хотів ще щось сказати та мама його перебила:
       - Даю тобі годину, щоб зібрати речі!..
       В цей момент вхідні двері сильно гупнули. Сімуля не зрозуміла, що відбувається й вийшла зі своєї кімнати. На кухні вона побачила батька. Він був блідий, роздратований і схвильований.

       - Що сталося? Де мама? – спросоння запитала Сіма.
       Вона помітила, що на столі лежала спорожніла пляшка з-під вина. «Що сталося з татом? Він же п’є тільки на свята і то дуже мало…Не розумію…» - подумала дівчинка.

       Тато відкрив рота і сказав те, чого Сіма воліла б не чути:
       - Ми з мамою розлучаємось…
      «Тато з мамою розлучаються!..» - в розпачі думала донька. «Так, я вже доросла, мені десять років, але все одно це справжній жах!.. Сімуля дуже любила і маму, і тата. Вона не уявляла, як буде жити з одним із них.

       Раптом вона почула знайомі голоси:
       - Сімоно, Сімоно, виходь!!! Сімоі! Сімоноооооо!!! - то друзі гукали її грати в квача.
       - Вибачте, я сьогодні не вийду! - вигукнула Сімонка, визирнувши у вікно.

       Майже дві години вона пролежала на дивані, втупивши погляд у стелю. Згодом прийшла мама. Вона виставила тата за двері, але Сіма сказала мамі, що хоче трохи пожити спочатку з татом.
        Наступного дня дівчинка вже сиділа за новим столом у новому домі, малювала листівку для мами. Вийшло навіть дуже непогано – зелений папір, на якому намальовано квіточки і сердечка з надписом «Мамо, я тебе люблю! Мені тебе не вистачає!» Сімонці було дуже сумно. Вона вирішила піти на вулицю прогулятися. Звісно, гуляти в лісі небезпечно, але хіба є вибір. Адже будинок, в якому тепер мешкає Сіма, стоїть саме там.                     Дівчинка пішла по вузенькій стежинці й побачила на пеньочку щось маленьке, схоже на маленького чоловічка. Воно дивилося зовсім в інший бік і не помітило дівчинку. Сіма підійшла ближче, легенько торкнулася звірятка й на неї глянули блакитні налякані оченята. Якби Сімонка побачила себе зі сторони, то зрозуміла б, що має точно такий вираз обличчя, як і дивовижа.
       - Привіт, - тремтячим голосом сказала Сіма.
       - Хто ти? – почула вона лагідний тоненький голос
.

       - Я – Сіма, дівчинка з міста…

       - Ти людина? – злякалася нова знайома.

       - Так. А що?

       - Ти не маєш знати про нас… Будь ласка, не розказуй нікому про нашу зустріч. Бо ваші вчені будуть виловлювати нас і проводити з нами різні досліди.
       - Не хвилюйся! Я – «могила»…
       - Ой, и й справді могила?
       - Ха-ха… Звісно ні… Просто коли людина обіцяє іншій людині зберегти таємницю, то кажуть, що вона – «могила», тобто нічого нікому не розскаже…
       - Аааа, зрозуміло…
       - А хто ти? – запитала Сімона.

       - Я Елісс, з народу лісових помічників.
        - А хіба такі бувають? – здивувалась Сіма.
        - Звісно бувають. – гордо відповіла Елісс.
        Сімона підняла догори голову і побачила ще двох таких помічників. Один з них був товстеньким, а інший -  худеньким.
        - Елісс, навіщо ти розголошуєш наші секрети? – спитав худенький помічник.

        - Так… Навіщо ти розмовляєш з людиною?
        - Заспокойтеся, хлопці! Вона не скоїть нам зла. Знайомтесь, це Сіма – дівчинка з міста. Сімо, знайомся, це Фаєр та Філя, тобто Філл..
       Через десять хвилин Філл, Фаєр, Елісс та Сімонка стали нерозлучними друзями. Вони грали в хованки, аж раптом почули крик Філла:

        - Допоможіть, турнітти напали! Допоможіть!...
        - О, ні!.. Тільки не це!.. – хором вигукнули Фаєр і Елісс.
        - А хто такі турнітти?- запитала Сіма.
        - Це турнецькі воїни, ми їх називаємо турніттами, – відповів Фаєр.
        - Так, вони дуже злі й неввічливі. Вони крадуть у інших їжу, різні дрібнички, беруть у полон, тощо, – пояснила Елісс.

        - Справжня їхня назва «болотні загарбники, – продовжив Фаєр.
        - Вони дуже брудні й негарні…  – доповнила Елісс.

        - … й народилися в болоті – закінчив Фаєр.
        - Нам треба рятувати Філла! – вирішила Сіма.

        - Так! Але ти не можеш піти з нами, – заперечила Елісс.
        - Чому? – запитала Сіма.

        - Тому що ти не влізеш в їхнє сховище…- пояснив Сімулі Фаєр.

        Сімона дуже засмутилася, адже їй так хотілось врятувати свого нового друга.

        - Почекай! Є ідея! Ми можемо перетворити тебе на одного з нас на декілька годин… Але, попереджаю – можливо, ти станеш не лісовим помічником, а водяним чи тваринним. – запропонувала Елісс.

       - Нічого, я згодна! – вирішила Сіма.

       - Ну гаразд… - погодився Фаєр.
      Цієї миті Фаєр та Елісс щось пробурмотіли і Сіма почала зменшуватись, допоки не стала такого ж розміру як її нові друзі. Вона була найгарнішою з усіх помічників і мала відразу декілька можливостей. Разом нові друзі пішли в сховище бандитів. Сіма тепер на власні очі побачила, які ж потвори ці турнітти – чорні, брудні потвори.

- Фууу, вони й справді жахливі! – прошепотіла дівчинка.

Трійця друзів вимазалась в сажі, щоб бути хоч трохи схожими на негідників. Біля кімнати, де були полонені стояла миска з холодною водою. На дні миски плавали колючі скельця. В миску пройдисвіти кидали ні в чому не винних полонених й сміялися з їхніх мук.
       - Йдіть вивільняти Філю та інших, а я відволічу їх! – крикнула Елісс й рушила в бік кривдників. По дорозі вона відірвала шматок шкіри, яка висіла повсюди, потім ще один. Зайшла за ріг, де її ніхто не бачив, зняла сукню з пелюсток троянди і швиденько виготовила собі наряд зі шкіри. Вийшла така собі міні-спідничка і топік. Вона сміливою ходою попрямувала до головного турнітта, хоча всередині її всю колотило від страху, її серце вискакувало з грудей. По дорозі Елісс побачила на землі зелений листочок. «Як він досі не зів’яв в такій місцевості?» - подумала Елісс.

      Підійшовши до «босса» турніттів Елісс заспівала чарівним голосом:

      - Хто впіймає хустинку, нехай загадує бажання, я виконаю його!!!
     Майже всі розбійники дивились на Елісс і дуже хотіли спіймати листочок. Лише один пройдисвіт дивився не в її бік. Він старанно виконував свою роботу і пильно наглядав за полоненими, адже вони можуть втекти.
     І раптом двері кімнати відкрилися і звідти вибігла купа втікачів: Мері (помічниця Місяця), Кенті (квіткова помічниця), Джек (дух морозу й холоду), Сем (домашній помічник), Філя і решта полонених.
     - Тривога! Тривога! Вони втікають! – почав горланити своїм хриплим голосом старий охоронець. Та слід втікачів уже й простив. Але Елісс, Сімона та Фаєр не встигли  втекти. Їх оточили турнітти. Єдиний вихід, щоб врятуватись - стрибнути в миску з водою. Говорять, там є підводний тунель. Фаєр не довго думаючи схопив дівчат за руки і стрибнув у воду.
      Коли вони стрибали, Сімона поранила собі ніжку об скельця в мисці з водою. Побачивши, що вода почервоніла, термітти вирішили, що невгамовна трійця загинула. А насправді друзі вже да
вно через підземні води потрапили на велику галявину, де на них чекав щасливий Філя.

       Фаєр витяг Сімону на берег на руках, бо першим побачив її рану. Раптом Сіма  почала рости, рости, рости… аж поки не виросла до розмірів людини. Всі згадали, що Сіма майже три години перебувала у вигляді помічника вогню, погоди, рослин та повітря. Зрозуміло, чому вона виросла знову.

       Маленькі лісові чарівники обробили Сімонці ранку чарівними лісовими мазями на травах. Вона, в свою чергу, подякувала їм за чудові пригоди і попрощалась з ними.

       Повернувшись в свій новий лісовий дім, Сімуля дуже зраділа, адже побачила, що на неї чекали мама і тато. Вони помирились. Розлучення не відбулося. Крім того, матусі дівчинки набридло жити у великому місті в турботах та заторах. Тому поки що Сімонка та її родина будуть жити у лісі. Принаймні, хоч влітку.  І їх життя буде чудовим!

        А спогади про маленьких лісових друзів та їх дивовижні пригоди залишаться в серці Серафіми назавжди.