Климчук Анна

12 років

м. Хмельницький

 

 

 Глава 1    «Зустріч»

Одного разу  ми  з  друзями  відпочивали  в лісі. Несподівано  я побачила дівчинку.  Вона  була дуже красивою.   Здавалося, що я її знаю.   Згодом   ми  помітили, як вона звернула з лісової дороги наліво. Я теж пішла тихенько за нею, а потім мої друзі теж звернули та й пішли за мною.   Дівчинка  побігла прямо. Ми - за нею. Але  я і мої друзі раптом остовпіли, тому що побачили незвичайний будинок . Він був подряпаний  і обвитий плющем . З будинку виглядала та сама дівчинка.

- Іди сюди, - сказала я. Вона повільно  підійшла до мене.

- Що тобі треба? - запитала дівчинка.

- Чий це дім? – поцікавилась я. 

- Мій. - відповіла вона.

- А як тебе звати? – з інтересом мовила я.

- Мене звати Трішна .

- Ти тут живеш одна ?

- Так.

- Де твої батьки ? - здивувалась я.

- Мама на небі, а тато не знаю. Напевно, теж там.

- Тобі не сумно  тут одній ?

- Сумно.  – підтвердила  Трішна .

- А ти не хочеш куди-не-будь  переселитися ?

- Хочу. Але як  перевезти всі мої меблі та речі ?

- Ми з друзями приїхали сюди на відпочинок,  і у нас є три фургони.

- Класно!

- Ми тобі допоможемо. 

 

      Глава 2     «Продаж будинку»

-   Але де я буду жити ?

-   Ти можеш пожити у мене !

-   Справді ?

-   Так! - радісно відповіла я .

-   Тільки коли ми поїдемо? -  запитала Трішна.

-   Завтра о третій годині дня.

-   Добре. Я переночую тут останній раз …

-   Можливо.

І в цей момент до нас підійшов чоловік.

-        Це чий дім? - запитав він.

-        Мій, - відповіла Трішна.  – Але  завтра я його покину. 

-        Чому? -  здивувався він.

-        Тому що мені тут самотньо.

-        А можна його купити ?

-        Напевно, - сказала я.

-        Можна! - відповіла Трішна.

-        За скільки? - запитав чоловік.

-        За три тисячі.

-        Забагато, але в мене стільки є.  Ти зможеш свої речі  забрати ?

-        Зможу, тільки завтра, тому що  я ще маю тут переночувати,  - відповіла вона.

-        Добре! - сказав чоловік і подав Трішні руку.

-        Ну що ж,  мені пора.

-        Нам теж ! На добраніч. 

Ми рушили до будинку моєї нової подруги.

Тим часом хлопці підігнали фургони.

 

  Глава  3     «Приїзд»

 

Настав ранок. Я протерла очі, виглянула із палатки, озирнулась.  Усі   уже повставали, навіть Трішна.

Вона охоче збирала речі, а мої друзі допомагали їй винести меблі. Трішна раділа та посміхалась, напевно,  тому що переїжджає і сподівається відчути щастя.

-          -  Готово! - сказала вона.

-           - Ми вже їдемо? - запитала я в Трішни. 

-           - Так!

-           - Нарешті!

Ми сіли у фургони. Трішна попрощалася з будинком, чоловіком, який купив її будинок, і з лісом теж.  Їхали ми, напевно, годину. Я дрімала, тому що не виспалась вночі.

А Трішна слухала музику. Я з нетерпінням чекала приїзду. Коли ми опинились у місті, нас зустріла моя мама. Всі порозходились, окрім мене і Трішни. 

 

 

 

 

 

 

 Глава  «Знайомство з моїм будинком»

 

Я підійшла до мами і познайомила її з Трішною. Також запитала, чи можна, щоб    Трішна жила у нас. Мама погодилась.  Нам  пощастило, що наш дім близько, і фургон можна було довезти під самий будинок. Друзі  допомогли занести меблі та речі Трішни. Вона подякувала всім і я вирішила показати їй свою  кімнату.   Коли ми зайшли в кімнату, подруга від подиву відкрила рота, тому що кімната була велика. І ми відразу почали розставляти меблі. Ліжко Трішни стояло біля вікна зліва, а шафа – навпроти. Ми  переодяглись і пішли поїсти. На вечерю були печені курячі грудки і чай.  Десь о сьомій годині вечора я показала  Трішні  інші кімнати. Також я розповіла їй, що вона буде ходити в мою школу. Але в неї не було портфеля. Я позичила Трішні один із своїх,  він їй дуже сподобався.

         Він був бордовий, з совами та квіточками. А застібка-блискавка. Вона дивилась на портфель як зачарована. Тоді я показала свій портфель,  але їй він не дуже сподобався.

мій портфель  був білий, з багатьма застібками та кишеньками,  смужками  бірюзового, малинового та фіолетового кольору. До нас підійшла мама. Вона сказала нам, що завтра на нас чекає сюрприз.  Я навіть не уявляла, що за сюрприз.  Трішна напевно теж.  Але у мами на обличчі була добра посмішка, тому  я здогадалась про приємний сюрприз. Було вже пізно, а ми втомлені і  сонні, тому полягали  і відразу ж заснули. Мені наснився чудовий сон.

 

Глава 5 «Покупки»

У вікно постукав ранок.  Була субота, і ми з нетерпінням чекали сюрприз.   У цей  момент до нас підійшла мама і сказала, що нам потрібно піти в магазин канцтоварів. А про сюрприз ні слова. Ми пішли до магазину,    придбали  кілька зошитів, щоденник  для мене і Трішни. У мене був рожевий із бірюзовим.  Мені дуже сподобався.  Щоденник  Трішни   був  схожий на мій, лише колір у нього він був оранжево-голубо-зелений.  Ще ми купили їй пенал. Він  був з совами, коричневий, з  оранжевою  облямівкою.                                                               

Також  ми придбали обкладинки, папку для зошитів і блокнот. Обкладинка папки  була   зелена, на обкладинці зображена різнокольорова  сова. Блокнот був з картону. На  ньому інший малюнок – золота  сова на фоні Ейфелевої вежі.

Ми прийшли  додому  веселі і щасливі,  тому що  по дорозі мама нам розповіла те, що Трішна буде навчатись  у моєму 7-В класі, і  що ми будемо сидіти  разом за однією партою.   Ми  підемо у сьомий класс -  7– В.

У цей момент ми зупинились і завмерли від здивування, тому що у дім  разом з нами зайшов чоловік. Мама стрибала від щастя,  і я здогадалась, що це і був сюрприз.  Чоловік  лагідно  посміхнувся і сказав :

- Дочко! – підійшов  він до моєї подруги.

- Тату? - відкривши рота,  Трішна повільно підійшла до батька  і обняла  його.

- Ти справді мій тато ? – тремтячи,  запитала  Трішна .

- Так. - спокійно відповів чоловік і посміхнувся  Трішні.

-А як вас звуть ? - запитала я.

- Мене звуть містер Біскіт. А тебе, мабуть,  Аня ?

- Так. - відповіла я . - Звідки ви знаєте мене ? 

- Мені сказала твоя мама. І я буду жити з вами.

Ми повірити не могли, і в цей момент ми закричали: «А-А-А! МИ ЗВЕДЕНІ СЕСТРИ!»

Містер Біскіт і мама ледве не вглухли. Ми пішли, на кухню там нікого   не було.  Містер  Біскіт кудись зник, але через кілька хвилин повернувся . В  руках у нього був торт «Наполеон» і якась коробка. Він підійшов до столу, поставив на нього торт і підійшов до Трішни та дав їй ту коробку. Трішна здивовано і запитала.

- Що це ?

- А ти відкрий  і подивись,  - відповів містер  Біскіт .

 Коли вона відкрила коробку, слізки повільно потекли по її личку. Там лежала фотографія її cімї. Вона підійшла до мене показала ту фотографію. Мені стало сумно,  тому що Трішна згадала про маму, але її мама на небі. В цю мить моя мама обняла її. Потім я її обняла, аж тоді   і містер Біскіт. Ми поставили ту фотографію на поличку.

    Наступного дня ми зробили ще одну   фотографію. Нас сфотографував знайомий моєї мами.   Фото  було дуже чудове. На ньому були ми з Трішною,мама та містер Біскіт. З цього  моменту ми стали одною    сім’єю.   Це було незабутнє літо.

 

                     Глава 6  «Перший дзвоник»

 

Сьогодні понеділок. Перше Вересня. Ми з Трішною дуже раді були прийти до школи на свято. Всі знали, що у нас новенька, тому підбігали і знайомилися ближче. Віта Петрівна - наш класний керівник, і Трішні  вона сподобалась. У нас сьогодні було чотири уроки.    Перший урок - математика , другий - українська мова, третій - зарубіжна література і останній - українська література. Трішні всі уроки сподобались. Мені теж. Після свята Першого дзвоника ми пішли в парк. З нами була мама і містер Біскіт. Ми катались на каруселях, їли морозиво і веселилися. У Трішни було апельсинове морозиво, а у мене – білий пломбір. Було дуже смачно. Потім ми гуляли. Нарешті прийшли додому.  Зайшли до кімнати, переодяглися в домашній  одяг. І я сказала Трішні, щоб вона мене називала не зведеною сестрою, а просто сестрою . Так у мене на душі буде спокійніше. На канікулах ми будемо приїжджати до бабусі та рідних у село. Мій брат Тарас дуже сподобався моїй новій сестрі, а  Тарасу - вона. Я люблю їх обох. Але я його не перший раз бачу, а Трішна так. Тепер ми   і друзі,   і сестри. І як кажуть «Сестри по крові, подруги по духу», і ми це ніколи не забудемо .

 

Але це ще не кінець…