Жуковська Дарина

11 років

М. Київ

Під знаком Киці

 

Передісторія

 

            Ця історія про одну сімейку Лісових.

Богдан – кароокий, з каштановим волоссям, високий чоловік.

Колись він навчався в університеті на юридичному факультеті. До третього курсу він вчився так-сяк. А на третьому курсі до них у групу приєдналася красуня Христя: кучеряве шоколадне волосся, зелені очі, невисока тендітна дівчина. Добра і старанна, вона закохала у себе Богдана. Йому ледь голову не зірвало, хлопець так старався їй сподобатися, що навіть став відмінником! А Христя так хотіла сподобатися Богданчику, що кожного дня намагалася виглядати незрівнянно. «Ех, Оленка все рівно краща», - думала дівчина, хоча звідки їй було знати правду. Минав четвертий курс. Христі набридла вся ця «модна справа», і вона поринула у навчання. «Вона ідеальна!!» - роздумував Богдан, але все вагався. «У неї, мабуть, хтось інший є». Навчання добігало до кінця, і незабаром мав бути випускний.

«Все, сьогодні випускний, я мушу виглядати для неї найкращим!» - думав хлопець.

«Це буде найгірший випускний», - вважала Христя, і одягнула своє квітчасте літнє платтячко.

«Сьогодні мій останній шанс», - думав Богдан, одягаючи свій улюблений костюм.

Ідучи на випускний, він раптом побачив Христю, яка намагалася допомогти малому кошеняті.

- Ой, Богдане, зачекай-но, може, можеш допомогти мені? Це бідне кошеня! Допоможи зняти мале з дерева! Будь ласочка! - благала Богдана Христина.

- Звісно, - погодився він. - А це твоє кошенятко? - запитав хлопець.

- Ні. Але це, зрештою, неважливо. Воно у біді, і йому треба допомогти.

Богдан вже без зайвих слів доліз до кошеняти і схопив його. Але от халепа – злізаючи, він порвав штани!

- Христю, тримай! - гордий своїм вчинком та незграбно приховуючи рукою «потерпілі» у пригоді «святошні» штани, він майже урочисто подав дівчині кошеня.

- Ой, та воно ж хвореньке! Очко тече! Ходім до мене, промиємо йому очко, та й штани поремонтуємо, - хитро примружила зелені очі красуня Христя.

Як ви здогадалися, на випускний вони вже не встигли. Зате добряче нарешті наговорилися. Відтоді Богдан кожнісінького дня приходив до неї. Вони разом лікували кошенятко і гарно проводили час. Ця спільна справа допомогла їм відкрити свої серця, і вони нарешті зрозуміли, що справді люблять один одного. Через рік вони одружилися. Киця, яку вони назвали Мелді, стала символом їхнього подружжя. А ще через три роки вони вже мали малу «чудоху» Мар’янку, з каштановими кучерями і зеленими оченятами, яка бігала по хаті і бешкетувала. А щоб мала не наробила собі якоїсь біди, її всюди охороняла вірна киця Мелді, яка ніколи не забувала, як її врятували батьки Мар’янки.

 

І розділ

Від проблем ніхто не застрахований

 

І частина

«Вогняна» киця

 

            До цього часу у сім’ї Лісових все було добре. Але, на жаль, у нашому світі стається багато неприємних ситуацій. Пожежі, землетруси, потопи…

Так ось, у сімейки Лісових ледь не сталась пожежа. Коли лягали спати, у них зникло світло. Вони запалили свічку, і це було так романтично, порозмовляти про те і се при палахкотінні вогняних язичків… Лягаючи спати, маленька кучерява Мар’янка боялася заснути у темряві. Батько Богдан пішов вкласти Мар’яночку. До них приєдналася їхня улюблениця сіренька, висловуха киця-шотландка Мелді. Вони заснули, а свічка горіла. Забулися усі проблеми. Усі…

            Із свічки стікали останні краплі воску… Киця Мелді помітила, що підсвічник димить. Ще мить і … пожежа! Мелді кинулася затоптувати підсвічник, що загорівся. Але марно! Вона лишень обпекла лапки і вушко… Через нестерпний біль Мелді занявкала. Батько з дівчинкою нічого не почули, бо міцно спали. А мама Христина прокинулася через запах горілого і крик Мелді. Вона швидко відреагувала, прибігла на крик. Який жах! Мелді перебувала на грані смерті – обгоріла шерсть, припалене вушко і попечені подушечки лапок. Киця дивилася героїчними очима, біля неї лежав погашений підсвічник. «Вона врятувала нас, але не змогла захистити себе» - мовила Христя, і у цю секунду сльози полилися з її очей, бо відважне серденько Мелді таки перестало битись…

            Туга заполонила усю домівку. Сім’ї Лісових було дуже важко пережити втрату улюблениці Мелді.

 

ІІ частина

Як наврочили

 

            Минув рік, і після трагедії з Мелді туга потроху вляглася, але пам’ять про сміливу кицю, яка віддала життя за своїх люблячих господарів  не згасла і досі. Мар’янка, Богдан і Христина кожного дня згадували її. Вірна кицюня не хотіла та і не змогла покинути своїх друзів , тому  духом  залишилася  біля них.    

            Маленька Мар’янка пішла до школи. Сьогодні вона вперше дізнається, що таке уроки. Перший урок – основи здоров’я; другий – математика; третій – англійська мова. Перший урок минув непомітно. Вони лише встигли повсідатися, познайомитися, як пролунав дзвоник з уроку. Всі вибігли на перерву. Другий урок їй не сподобався. Непривітна вчителька зустріла їх криком. Її звали Тамара Костянтинівна. У Малої зіпсувався настрій. Англійська мова трохи підняла його. Вони увесь урок дивилися смішні мультики англійською мовою. Непомітно промайнув перший місяць навчання. Спочатку щодня до школи її водив тато Богдан, але оскільки вони жили неподалік від школи, батьки дозволили Мар’янці повертатись додому самій. Їй не було страшно, адже в уяві дівчинки поруч завжди була вірна Мелді.

Цього дня, як завжди, після уроків вона попрощалася з усіма (так її навчили), і пішла додому. Все було б добре, якби дорогою додому до неї не пристала якась тітонька: висока, обвішана брязкальцями, у рожевому костюмі з дошитими дивакуватими монетами. Вона запропонувала дівчинці цукерочку. Але Мар’янка згадала свій урок з основ здоров’я і не взяла цукерочку. Тоді тітонька розсердилася (Мала не знала, що та зла чаклунка). Через злість, що їй не вдалося так просто заволодіти дівчинкою, коли дівчинка пішла далі, вона наклала на неї прокляття. «Нехай у твоїй домівці завжди будуть нещастя» - мовила вона пошепки, і пішла. Мелді жахнулася! Вона не змогла захистити Мар’яночку. Киця намагалася відігнати злі чари, але не змогла. «Вони бетонні!» - крикнула Мелді.

            Мар’янка повернулася додому. Настрій був химерний. Дівчинка почувала себе якось знесилено. Мама Христина відразу це помітила. Але за обідом неодмінно спиталася, як у неї пройшов день. Мар’янка опустила очі й промовила:

            - Мене, як наврочили, - і продовжила. - У школі – усе добре, уроки цікаві, і вчителі класні, але одна якась зла.

- Чому?! - спитала мама.

- Вона на нас кричить, - пробубніла Маленька.

- Ось так бере і кричить? - здивувалася мама.

- Так, - мовила Мар’яна і з’їла останній шматочок вареника на тарілці.          Глянувши на маму, вона встала з-за столу і вийшла з кухні. З похмурим настроєм вона зайшла до своєї кімнати.

            «Мабуть, у неї щось недобре» - подумала Христина, і пішла слідом у кімнату Мар’янки. Дівчинка сиділа на ліжку і сумним поглядом кивнула мамі. Жінка сіла біля донечки, обняла її і мовила: «Не сумуй, все буде добре!»

            Чи то  диво сталось, чи щось інше, але Мелді у ту секунду відчула у собі силу і змогла відігнати чари.

            Проте, на жаль, не надовго . . .

 

Частина ІІІ

Для чого потрібен гострозубий браслет

 

            Минуло трохи часу, відколи киця відігнала чари, і Мар’янка заспокоїлася. Але не все так просто!!! Сьогодні, коли вона пішла до школи, за нею хтось стежив. Вона це відчувала, та не хотіла вірити. Але була змушена, коли відчула, як її схопили за руку і зв’язали. Ні ворухнутися, ні крикнути. Вона пробувала опиралася, але усвідомила, що її везуть у багажнику. «Хочу додому!» - промайнула думка, і слізки закапали за бавовняний килимок у багажнику.

            Мелді, побачивши це, довго не могла отямитися. «Моя Мар’яночка», - шепотіла вона і краяла себе, що нічого не вдіяла. Вона не розуміла, чому все це сталося. «Я ж відігнала ті злі чари!» - думала кицька.

            У той час вчителька з англійської мови розсердилася на Лісових, що Мар’яна Лісова пропускає школу, не попередивши її. Вона одразу зателефонувала Христині і почала скаржитися.

            - Ви такі нот сірієз, ми так раді ту сі ю у нашій скул, енд ви нас ду нот поважати!* - прокричала у трубку вона. Вчителька намагалася говорити української мовою, але їй це вдавалось погано, бо вона була іноземкою (*Ви такі несерйозні, ми так раді бачити вас у нашій школі, а ви нас не поважаєте!)

            - Зачекайте, зупиніться, нічого не розумію, що вже там сталося? - знітилася пані Лісова.

            - Та ваша дотер пропускати скул, енд ю не попередити! Як так могти!* - знову прокричала вона. (*Та ваша донька пропускає школу, а ви не попередили! Як так можна!)

            - Як пропускати? Де ж вона? – збилася з пантелику перелякана мама Христина.

- Ай донт ноу. Пропасти!* - розгнівалася англійка, бо їй здалося, що пані Лісова її перекривляє. (*я не знаю! Пропала!).

            -Як Ви не знаєте, Ви ж учитель! - із страхом у голосі проказала жінка і поклала трубку. Не на жарт злякавшись за доньку, вона побігла до школи.

            Поки Христина хвилювалась,  Мар’янка плакала. Її вже виклали з машини і почали вивантажувати якісь речі. «Стоп, я знаю цю спідницю!» - промайнула думка у її голові. «Так-так, це ж спідниця нашої вчительки. Вчительки з математики». Спідниця виглядала з дорожньої сумки. «Вони що, обікрали мою вчительку? Та ні…  Це ж Тамара Костянтинівна, наша математичка! Невже вона таке могла зробити!» - усі ці думки зароїлися у маленькій голівці. Доки вона це усвідомлювала, то ще помітила той костюм, у якому була чаклунка, яка її прокляла. Вона все зрозуміла. Дівчинка усвідомлювала, чому вона на дітей кричала. «Вона ненавидить дітей. Тому у неї немає дітей, вона кричить на дітей і краде їх! Треба мені звідси втекти». Мелді як почула, до чого додумалася Малявка, одразу послала їй натхнення і сили. Мар’янка згадала, що у неї колючий гострий браслет. Вона почала дерти ним ту шнурівку, якою її зв’язали. «Вдається» - зраділа дівчинка і дорвала таки той шнур. «Поки вони розвантажаться, я втечу!» - подумала Мар’янка. Там щось застрягло, і жінка з якимось чоловіком закрутилися біля того столу, який застряг. Мар’янка розкрутилася з-під мотузки і побігла світ заочі. Це помітила Тамара Костянтинівна.

            - О, ні зупинись, дурне дівчисько! - і побігла за нею. Люта математичка схопила дівчинку і промовила: - Ти від мене, Мар’яно, не втечеш!

            - Ще й як втечу! - закричала Мала і вкусила пані за руку. Тамара Костянтинівна скрикнула і впустила Мар’янку. Дівча бігло з усіх сил, доки не вибігло на дорогу. Там біля дороги стояв поліцейський. Він помітив захекану дівчинку, але нічого не подумав. Хіба мало дітей ганяє довкола.

            - Агов, пане! Допоможіть мені! Врятуйте! –закричала Мар’янка і побігла до нього. Почувши, що йому розповіла дівчинка, він одразу штовхнув її в машину і поїхав до відділку.

            Як тільки вони прибули на місце, в оперативний центр поліції, в той момент там пролунав дзвінок. Взявши трубку, працівник ледь не оглухнув! У трубку на весь голос кричала якась жінка:

            - Допоможіть, дитина пропала!

            - Це моя мама! - почувши знайомий неньчин голос, закричала дівчинка.       Працівник – диспетчер спокійним голосом відповів жіночці:

            - Ваша дитина у нас. Можете її забрати. Відділок третій. До побачення. Мама Христина, почувши це, була на сьомому небі. Богдан обняв жінку і провів до машини. Мелді зраділа не менше. Їй вдалося врятувати господарку.

            Батьки Лісові приїхали до відділку. Зайшовши, їм перебило подих від  щастя.           

            - Мар’яно! - скрикнули батьки хором.

            - Моя люба! Що з тобою було? - вигукнула Христина.

            - Спочатку я йшла до школи … - мовила Мала і розповіла їм усе, що з нею сталося.  - А ще мені здається, що мені Мелді допомогла, я злякалася, але потім щось дало мені сили, ось так, - мовила, а відтак продовжила: - Я знаю, хто мене викрав.

            - Хто? – рішуче спитав Богдан і вдарив по столі кулаком.

            - Математичка Тамара Костянтинівна! Я спочатку упізнала спідницю, потім помітила костюм тієї тітоньки, що пропонувала мені цукерочку, але потім я упізнала її, злу і погану Тамару Костянтинівну! Я ледве від неї втекла! - прощебетала Мар’яночка і притулилася до мамусі.

            - Ти напевно втомилася, моя люба.

            - Так, мамусю, поїхали додому, - проказала дівчинка.

            - Гаразд, але спершу подамо заяву на твою вчительку, хай знає! - усміхнулася Христина.

            Вони знову разом. Мелді щаслива, і вони щасливі, і більше нічого не зіпсує цей день!

 

ІІ розділ

Зло повертається

 

І частина

«Мокрий» подарунок від пані Цибульської

 

            Минуло півроку, відколи викрали Мар’янку. Вона вже майже забулася про це… Майже. Тамара Костянтинівна, коли дізналася про заведену на неї справу, одразу зметикувала. Вона звільнилася і втекла. І все. Тому про неї їй нагадував урок-заміна з математики. Його проводить вчителька з основ здоров’я, яка також має математичний диплом, як виявилося.

            На носі були зимові канікули. Дітлахи раділи. «Останній тиждень найкращий», - думала дівчинка.

            Сьогодні четвер. Переддень канікул. Вона знову почимчикувала по снігу, добре відомою дорогою до школи. День починався добре. Настрій хороший. І шапка кумедна, яку їй сплела мама напередодні. У школі півкласу нема. Тихо. Перший урок – трудове навчання. Вони просто сиділи і балакали. Вчитель захворів, а на заміну ніхто не прийшов. Другий урок, читання знову минув непомітно. «Читати весело!» - подумала Мала. Третій урок, англійська – останній, бо був скорочений день. Через той пропуск англійка недолюблювала дівчинку і ставила Малій погані оцінки. Коли урок скінчився, Мар’янка здихнула з полегшенням.

-                       Ура! Завтра останній день! – сказала вона на увесь клас. Клас вибухнув радощами і всі побігли брати куртки.

У цей час сусідці Лісових, що жила у квартирі над ними, захотілося прийняти ванну. Вона почала набирати воду, і забулась про неї, засівши в інтернеті. Згадала тільки тоді, коли її ноги були мокрі від води. «Ой!» - зойкнула пані Цибульська, і почвакала у ванну кімнату.

Мар’янка зайшла за ріг і ввійшла у двір. Там був її під’їзд. Біля ліфта вона зустріла тата Богдана.

- Що ти тут робиш? – запитала вона у нього.

- Та так, я забувся взяти телефон, - посміхаючись, сказав тато Богдан. Привіт, Сонечко!

Тут ліфт приїхав. Вони зайшли у нього і піднялися до свого поверху. Встромили ключ до дверей, і відкривши їх, вони побачили … що з їхньої стелі капає вода.

- Гггрр, - промимрив тато і мовив: - От вже ця пані Цибульська дамочка. – він замкнув двері і сказав: - Доню, залишайся тут, я поїду нагору.

Мелді одразу розхвилювалася. Вона одразу зрозуміла, що це. Вона мала підозру, що це зло, і воно повернулося! Заморочило голову бідній пані Цибульській, і зробило потоп. – Чому воно ніяк не згине,- з сумом у голосі прошепотіла киця. – Як його закрити навіки!

Мар’янка ледь не з’їхала з глузду, чекаючи тата.

-                       Ну де цей тато! – вигукнула дівчинка на весь коридор. Вона втомилася стояти, і дуже зраділа, коли помітила сусідські сани у коридорі. Але тільки вона хотіла присісти, приїхав ліфтом їхній непривітний сусід. Вона відскочила від саней. Дядечко забрав їх і зайшов у квартиру.

-                       Ааааххх! – здихнула Мала і сперлася до стіни. Татко як відчув, що Мар’янка стомилася, і за хвилину двері ліфта відчинилися, і з них вийшов тато.

-                       Нарешті! – буркнула Мар’янка.

-                       Ну дівчатко моє, пробач. У нас з’явилися набагато гірші проблеми, - проказав тато Богдан.

-                       Які? – з подивом запитала Мар’янка.

-                       Нашу квартиру пані Цибульська затопила.

-                       Я це вже знаю, і що? – сердито запитала Мала.

-                       Вона нам все відшкодує, але замість зимових забав у нас буде ремонт… - сумно сказав татко.

 

ІІ частина

Кому свято, а кому – ремонт

 

            Останній день у школі перед канікулами був цікавим. Перший урок - читання. Вони цілих півгодини читали віршики про Новий рік. Власне, їм задали завдання вивчити якийсь на вибір. На другому їх зібрали у одному кабінеті і включили їм записи новорічних вистав. Вони були старі і, певно, диск був подряпаний. Постійно застрягало, і діти мусили дивитися певні частини спочатку. На третьому до них завітав «Дєдушка Морозушка», поводив з ними хороводи і подарував по шоколадці.

-                       Ну-ну. Я в Діда Мороза з років п’яти не вірю, - шепотіла Марянка на вухо якомусь хлопчику з її класу, ім’я якого вона не пам’ятала.

            Вона знову зайшла за ріг і ввійшла у двір. Зайшла до під’їзду і забігла у ліфт. Бігти Мар’янці було важкувато. Вони забрали додому всі книжки зі школи, щоб робити завдання на канікулах. Доїхала. У коридорі вона побачила маму, яка тримала у руці ключі від машини.

-                       Привіт, моя мила. Ми якраз хотіли заїхати тебе забрати, думали, у тебе чотири уроки. Зараз ми поїдемо у будівельний магазин. Закупимо матеріали для ремонту. Бачиш, що з квартирою нашою сталось? – ніжно сказала вона. Пані Цибульська все компенсувала…

-                       Мам, це правда, що ми усі канікули тут просидимо? – з острахом перебила Мала.

-                       Та ні. Ми будемо ночувати у пані Цибульської. Будемо на санчатах кататися, але без тата, він буде ремонт робити. Ну і ми будемо приходити до нього, допомагати, - проказала мама Христина. –Богдане, ну де ти там, ми вже зачекалися з Мар’янкою! – вигукнула жінка.

-                       Вже йду, - відповів чоловік.

За мить він і справді вийшов і почав закривати двері, а вони з мамою викликали ліфт.

І ось вони вже у магазині. Цілих два поверхи будівельних матеріалів.  У гучномовець пускалися заявки: «Загубилася дитина, 8 років, на зріст метр тридцять вісім» або «Це магазин великогабаритних товарів, батьки, тримайте дітей за руку, а зовсім маленьких на руках» або ще «Сьогодні діє акція. Мінус 30% на цемент фірми «Буддах» та будь-які пензлі у асортименті». Аж до самого вечора вони ходили магазином і набрали повнісіньких два візки товару.

   - Ніби все, сподіваюсь, повертатись не прийдеться, - зітхнувши, мовив Богдан.

На касі пробивали останній товар – паркет. На увесь магазин гучномовці кричали:

            - Магазин зачиняється через п’ятнадцять хвилин. Просимо вас завершувати покупки.

Нарешті, вибравшись з цього магазину, запакували все і поїхали додому.

 

ІІІ частина

А пані Цибулька – прикольна бабулька!

 

            Сьома ранку. Лунає будильник для тата. Мар’янку він теж розбудив.

- Тату, ти куди? – мовила вона тоненьким голосочком.

- О, ти вже прокинулась? Вибач, не хотів тебе збудити. Я йду ремонт починати. Ви з мамою підете кататися на санчатах, - сказав тато, зодягаючи свою стару футболку і кофтину наверх.

- Ааа, - пробурмотіла Мала і встала.

Спати їй більше не хотілося. На сніданок мама Христя приготувала млинці з сиром та кленовим сиропом.

            - Які вони смачні, дякую, мам, - сказала дівчинка.

Сніданок трохи підсолодив настрій дівчинки.

- Мар’янко, одягай штанці і теплу кофтину. Ідемо кататися, - гукнула мама з кухні.

- Добре, - відповіла Мар’янка.

- Я знаю місце, де ви єще не билі,* (*єще – «ще», билі – «були»)  - втрутилася у розмову пані Цибульська.

- Де це ми не були? – обурилась Христина.

- Давайте я одягнусь і покажу, добже?* (*добже – «добре») проказала вона. Пані Цибульська походила з польської сім’ї і часто любила закидати польські слівця.

- Ну що ж, гаразд, - не дуже задоволено погодилася Христя. Вона почувалася і так не дуже затишно у чужій квартирі з чужою бабулькою, і не була готова витримувати цілий день компанію надокучливої сусідки.

- Усім па-па, я вже йду, - прокричав тато Богдан біля вхідних дверей.

- Па-па! –гукнула Мар’янка і побігла до дверей обійняти татка. Їй було так шкода, що він не може з ними піти кататися на санчатах, бо тільки татко вміє так швидко розігнатися.

- Ми до тебе ще прийдемо,- шепнула вона тату Богдану на вушко.

- Добре, я буду чекати… - і поцілував Малу у щічку.

Мар’янка вже бігла по снігу, за нею пленталися мама Христина і пані Цибульська.

            - Тераз поверни праворуч,*  (тераз – «зараз») - вигукувала часом пані.

            Згодом вони зайшли у якийсь лісок. Ще пару кроків, і … вони побачили яр повен снігу і льоду.

            - Я дійсно тут ще не була, - здивовано проказала мама, - Ви звідки цю місцину знаєте?

- Ой, це все було давно, ще за моєї млоди* (млода - молодість). Тоді я жила з батьками у он тому будинку. Тутай* (тутай – «тут») Он, трохи видніється. Відколи батьків не стало, я переїхала жити туди. Ах, не те розповідаю! Так от, коли жила ще з батьками, мала сусідок – колежанок*. (колежанка – «подружка»). Ми ходили з ними сюди кататися! Як згадаю… - розповіла пані Цибульська. – А можна, я пожичу* (пожичу – «позичу») у тебе сани?

- Звичайно. Тільки не зламайте! – відповіла Мала і підсунула ногою сани до пані Цибульської.

- Уіі!!! – пролунало у лісочку. Цибульська раділа, як дитина! Потім показала, як правильно самій кататися. Атмосфера змінилася. У тому тихому лісочку чулися радісні вигуки. Навіть Христина каталася і сміялася.

Повернулися додому аж по обіді. Всі були втомлені, але щасливі. А у пані Цибульської навіть спина заболіла. Мама пішла готувати обід.

- Ммм, - мугикала Мала.

На обід було варене яйце з капустою. Після обіду вони пішли до тата.

- Привіт, тато! – покричала Мар’яна на увесь коридор.

- Гм, хто там до мене прийшов? – жартома запитав тато.

- Це я, твоя доця. Хі-хі ха-ха. А ми тобі їсти принесли, - голосно сказала Мала.

- Чуююю, - завив він. – Я голоднюююючий, як вовк.

- Привіт, мила. Як минув ваш день? – звернувся він до Христі.

Поки він їв, вони йому все оповіли. Навіть коли продовжив ремонт, Христина з донечкою Богдану все розповідали і розповідали. Так і вечір настав. Сімейка Лісових уже збиралася до пані Цибульської, ночувати.

Так минав день за днем. І тиждень минув. Лісові майже закінчили ремонт. За цей час сімейство Лісових і пані Цибульська встигли подружитися. «Бабулька Цибулька» виявилася дуже привітною та, уявіть собі, дуже просунутою пані: «сьорфила» інтернет, читала модні журнали, любила приймати ванни з пахучими олійками, пити смачні чаї з трав. І вже зовсім не задавалася набридливою J.

 

 

 

ІV частина

Лікарня і казочка на ніч

 

            До Нового року залишилося два дні. Христина з Мар’яною взялися за прибирання. Їм хотілося все встигнути до Нового року. Мала завзято замітала. Жоден куточок не оминула. Богдан заносив меблі і ставив їх на місце. Христина ж заносила усілякі дрібніші речі: тарілки, статуетки, одяг, кімнатні квіти і ще багато чого. Вже вечоріло. Вони встигли! Завтра вони святкуватимуть тут! Христина від прибирання аж спітніла. Вона вирішила відкрити вікно.

            - Тут надто вогко, може, до завтра провітриться, - думала вона. Злі сили скористалися з не дуже розважливого вчинку Христини. Тільки-но відкрила віконце, на неї дмухнув холоднющий вітер. Христя щось відчула і швидко відійшла від вікна.

            - Пішли, бо ще застудитесь, я вікно відчинила, - покликала Богдана і Мар’яну.

            - Вже ідемо, – відповів Богдан.

            Тільки вони прийшли до пані Цибульської, Христині стало зле. Стали міряти температуру, а вона аж 39.8. Богдан з донечкою з переляку розгубилися. Добре, що у пані Цибульської спрацював здоровий глузд. Вона одразу схопила телефон і викликала швидку. Щоб температура не зростала, до приїзду лікарів пані натирала Христину водою з оцтом. Мар’яна з татком не могли дочекатися, коли приїде швидка, бо вони хвилювалися за маму. Богдан зустрічав лікарів біля під’їзду. Вони оглянули Христину і поставили діагноз: Гостре запалення легень.

            - Треба терміново у лікарню, - сказав лікар.

            Доки Богдан збирав речі, пані Цибульська погодилася доглянути за Мар’яною, на час, поки він поїде з Христею до лікарні. Мар’янка була налякана, але вже не хвилювалася, бо відчула, ніби її хтось оберігає. То насправді була киця Мелді, яка, коли дізналася, що Христя захворіла, залишилася біля Мар’янки. Пані Цибульська, як і обіцяла, прочитала Малій казочку на ніч, аби та заспокоїлася.

Вранці її розбудив дзвінок у двері. Виявилося, що тато Богдан повернувся з лікарні.

            - Мар’янчик, привіт! Ти можеш допомогти пані Цибульській приготувати супчик для мами? – запитав він у малої.

            - Звичайно! А як там мама? З нею усе добре? – запитала Мар’яночка.

            - Ну, не найкраще, але добре. Ми сьогодні до неї разом поїдемо. Хто ж як не ми Новий рік з нею зустріне? – сказав татко їй.

            - Ура! Бо я вже скучила, - відказала вона йому.

            - Там завтра «день відкритих дверей», бо майже всі розходяться додому на свято, то ми зможемо залишитися з нею на цілу ніч! – сказав тато Богдан.

            - Клас! Ну добре, піду я пані Цибульській допомагати. А ти йди відпочинь, - радісно прощебетала Малявка.

 

 

 

V частина

Новорічні бажання здійснюються!

 

- Ого! Скільки ви всього наготували: і млинці, і супчик, і картопелька. М-м-м, яка смакота! – вигукнула Христина. – Я така рада, що ви приїхали до мене. Дякую.

- Ми всю ніч будемо з тобою, - прощебетала Мар’янка.

- А вас не виженуть? – запитала здивовано Христина.

- Ні, сьогодні «день відкритих дверей» у лікарні! – гордо сказав Богдан.

- А, тоді починаймо святкувати! – вигукнула мама Христя.

Наїлися вони досхочу, награлися у різні ігри, навіть склали дивакувату новорічну казочку. У цій казочці дівчинка підійшла до кватирки і загадала новорічне бажаннячко. І воно збулося.

Мар’янка підійшла до віконця і подивилася на годинник. Було 23:58. Через дві хвилини вона загадає бажання. Мелді подивилася на Малявку і згадала закони усіх чарів. Один із них: Чари-прокляття можуть зникнути, якщо у найближчий Новий рік цього дуже захотіти. Киця зраділа не на жарт. «Давай, ти це зробиш!» - підтримувала вона дівчинку. Ось 00:00, треба загадати бажання! Мар’янка встала з диванчика і підійшла до віконця, ще раз глянула на небо і прошепотіла:

- Я хочу, щоб мама стала здорова! І у нашій хаті зникли усі проблеми і негаразди.

Біля неї засяяв маленький вогник. Він означав, що зло ПЕРЕМОЖЕНЕ! Мелді відчула спокій і злагоду біля них. Всюди панувала гармонія. Мала з полегшенням прилягла біля мами і заснула.

Вранці температура у Христі спала. Вона почала одужувати. Наступного дня їй приписали лікування на дому і виписали з лікарні. Як не крути, а вдома краще! Коли Лісові приїхали додому і вивантажували речі, Мар’янка закричала:
            - Дивіться, це кошеня дуже схоже на нашу Мелді! Давайте його візьмемо! Ми маємо борг перед усіма котами. Будь ласка! – кліпала своїми сповненими добра оченятами.

Христя запитала у Богдана:

- Милий, ти не проти?

- Чого ж мене будуть дві дівчини благати. Беріть. Я і сам не проти! Після втрати мені її не вистачало. Беріть, - відповів Богдан.

- Я думаю, Мелді не образиться. А навпаки! – крикнула Мала і взяла кошеня на руки. Звісно, Мелді не образилася. Просто вона прибрала ще одну проблему – тугу. Цю маленьку кішечку Мар’янка назвала також Мелді. Аби пам’ять була. Вона з сім’єю повернулися до своєї рідної квартири. Доки їх там не було, там осіла пилюка. Але та пилючка не зіпсувала чудесний настрій Лісових, адже вони повернулися до свого рідного куточка, у якому їм уже ніколи не буде погано і зле!