Панченко Марія

13 років

м. Заводське

Полтавська область

Ведмедик та Світлячок

Казка

            Одного разу біг по лісовій стежині Ведмедик. У нього був чудовий настрій. Яскраво світило сонечко, літали метелики, квіти зачаровували своїм різнобарв’ям та дивним ароматом – все так було добре. Несподівано Ведмедик почув якийсь дивний звук: чи то писк, чи то дзижчання. «Що б це могло бути?» - подумав Ведмедик. Подивившись під ноги, він побачим малесенького жучка, який лежав на спинці і дриґав крихітними ніжками, намагаючись перевернутися. Але в нього нічого не виходило.

-          Ти хто? – запитав у жучка Ведмедик, з цікавістю його розглядаючи.

-          Я Світлячок, – відповів йому перевернутий жучок. Допоможи мені, будь ласка, а я, можливо, стану тобі теж в пригоді.

Ведмедик поставив Світлячка на ніжки, той подякував, розправив крильця і полетів. А Ведмедик подумав: «Ну і чим він, такий маленький і беззахисний, може мені пригодитися?»

Цілий день Ведмедик грався, веселився і більше не згадував про Світлячка. Не зчувся, як настав вечір, а за ним і ніч. «Час повертатися додому», - сказав сам собі Ведмедик. Та в цю ж хвилину він зрозумів, що заблукав, бо збився з стежини і зайшов вглиб лісу. Йому стало дуже страшно від думки, що прийдеться провести ніч серед лісу, далеко від затишного будиночку. Нічний птах пронизливо закричав і важко сів на дерево поблизу. А ось в гущавині світяться чиїсь очі. Знесилений Ведмедик притулився до старезного дуба і заплакав. Несподівано звідкись узялося світло і він почув знайомий голосок:

-          Гей, Ведмедику, що сталося? - це був голос Світлячка.

-          Я заблукав і не можу знайти стежини додому, - крізь сльози відповів Ведмедик.

-          Не плач, я тебе проведу. Йди за мною, а я буду освітлювати тобі дорогу, - заспокоїв  його Світлячок.

Незабаром Ведмедик вийшов на знайому стежину і швидко повернувся додому.

Ось так маленький Світлячок зміг допомогти Ведмедикові.

З того часу вони стали щирими друзями, хоча й зустрічалися лише ввечері, після заходу сонечка.