Панченко Марія

13 років

м. Заводське

Полтавської області

Дорога племінниця

Детектив

Сьогодні був вихідний день, і я не мав наміру займатися справами. «Було б добре прогулятися по осінньому парку» - подумав я. Але за хвилину мої мрії розтанули як торішній сніг.  Телефон прокинувся від дзвінка моєї давньої знайомої. Жінка схвильованим голосом попросила про термінову зустріч.  Я не міг їй відмовити, бо вона була вдовою мого друга, якого я за життя дуже поважав.

Через годину пані Вітко вже сиділа переді мною. Вона була немолодою, але завжди добре виглядала у свої шістдесят років. ЇЇ чоловік був відомим професором та часто відвідував інші країни. Подружжя ні в чому собі не відмовляло – ні в дорогих покупках, ні в подорожах. Дітей, на жаль, в них не було. Пан та пані Вітко жили в розкішному двоповерховому будинку, який потопав в зелені та розмаїтті квітів.

Після смерті чоловіка пані Вітко майже ні з ким не спілкувалася, коло її близьких знайомих було дуже обмежене. Зрідка я навідувався до неї, за її особистим запрошенням, на філіжанку кави.

І от ця пані тепер сиділа в кріслі в моєму домі і нервово перебирала пальцями.

-          Що трапилося з Вами? І чим я можу допомогти? – запитав я її.

Без довгих передмов вона прямо заявила:

-          Мене обікрали. Кошти, які я хотіла передати благодійному фонду, зникли з сейфу. Коду до нього ніхто, крім мене не знав. Кімната, в якій стояв сейф, закривалася на ключ, і цей ключ знаходився тільки в мене.

Зі свого багаторічного досвіду детектива я зробив висновок, що місце події необхідно відвідати особисто, а потім уже думати, як діяти далі. І пообіцяв пані Вітко найближчим часом до неї навідатися.

Прийшлося зіпсувати вихідний день і моєму вірному помічникові Максу. На щастя, він був у місті, і через годину ми з ним вирушили до маєтку пані Вітко.

Ми прискіпливо оглянули весь будинок, а особливо ту кімнату, в якій стояв сейф. Але нічого, що б вказувало на сліди злочину, ми не знайшли.

Переговорили з садівником, але той сказав, що за час відсутності пані Вітко до будинку ніхто сторонній не заходив.

Крім  літньої пані, в будинку мешкали її дві племінниці, які залишилися сиротами після автомобільної аварії, в якій загинули їх батьки. Постраждала і старша з дівчат - Жанна, яка після аварії пересувалася на інвалідному візку. Лікарі давали оптимістичні прогнози щодо її лікування, після операції була б надія, що вона самостійно зможе ходити. Але операція коштувала немалих грошей, яких у сестер не було. А тітка не поспішала оплачувати подальше лікування. Вона вважала, що і так дуже багато зробила для дівчат. Одягає, годує їх, і вони просто так живуть в її будинку. «Хоча і не зовсім задарма» - зробив я для себе висновок. Менша з сестер Таміла повністю виконувала всю хатню роботу, що дозволяло пані Вітко економити на прислузі.

Я вирішив поспілкуватися з Тамілою та Жанною. Але і вони нічого нового мені теж не повідомили. Поки що у мене навіть не виникало ніяких версій. Ні слідів проникнення до будинку, ні злому сейфу, – відсутність будь-яких доказів пограбування бентежило. І я вже навіть став думати, що пані Вітко за своїм віком просто не пам’ятає, куди переховала кошти.

Мій помічник Макс теж не дуже вірив у пограбування, тим більше, що пані Вітко не прагнула офіційно звертися в поліцію. Уже збираючись іти ні з чим, ми з помічником, все ж вирішили обійти ще раз будинок. Можливо, щось приверне нашу увагу. Коли ми зайшли до кімнати Жанни, Макс побачив підзорну трубу, що лежала на тумбі біля ліжка. Так як на вулиці старша сестра майже не бувала, вона любила дивитися в трубу з вікна чи тераси будинку.

Макс взяв трубу і вийшов на терасу. За кілька хвилин він стрімко зайшов до кімнати, явно збираючись щось мені сказати. В цей час нагодилася пані Вітко з папірцем в руках і з подивом повідомила, що Жанну чекають в дорогій клініці для підготовки до операції. Повідомлення тільки що приніс кур’єр.

Мій помічник наполегливо вивів мене з кімнати.

Виявилося, що кімната Жанни межувала з кімнатою, в якій стояв сейф. Але на терасу виходила глуха стіна   цієї кімнати. Макс звернув увагу на нерівність цегли і почав її промацувати. Одна з цеглин легко вийнялася. Заглянувши в дірку, Макс побачив сейф. При погляді в підзорну трубу можна було добре побачити цифри на сейфі.

Ми попросили пані Вітко зайти до кімнати та набрати якусь комбінацію цифр на кодовому замку, а самі спостерігали за нею в трубу. Все було чудово видно і ці дії неважко було повторити тому, хто спостерігав.

Я зрозумів, що в цій історії з викраденням грошей замішані сестри, і вирішив поговорити ще раз з дівчиною в інвалідному візку.

Пояснити походження великої суми грошей на операцію Жанна не могла. Я сказав, що пані Вітко може звернутися до поліції і тоді почнеться офіційне розслідування. А це може погано скінчитися для сестер, бо є підозри причетності їх до крадіжки, і довести їх вину буде неважко. А це потягне за собою серйозну відповідальність, можливо навіть позбавлення волі.

Врешті-решт Жанна зізналася, що вона дійсно спостерігала за пані Вітко у підзорну трубу. Їй стало цікаво, що робить пані в сусідній кімнаті. Вона змогла непомітно вийняти цеглину. Таємний код дівчина  запам’ятала з першого разу, і з того часу їй не давала спокою думка, що в сейфі є необхідна сума для проведення операції. Але потрібно було ще пробратися до тієї кімнати. В минулому Жанна професійно займалася альпінізмом, але  після страшної аварії довелося про це захоплення забути. Та все тіло в неї було добре натренованим, і руки були дуже сильні.

Від тераси і до вікна сусідньої кімнати поплелася виноградна лоза. Вікно в таємній кімнаті інколи відкривалося для провітрювання. От в один з таких днів Жанна змогла, чіпляючись лише руками за лозу, забратися в сусідню кімнату. Це вартувало їй величезних зусиль, але бажання стати на ноги завдяки операції було надто сильним. Дівчину навіть не злякало те, що вона могла легко зірватися, і навіть розбитися, падаючи з другого поверху на бруківку під будинком.

Сестрі Жанна все розказала лише тоді, коли кошти були вже в неї. І попросила Тамілу домовитися про операцію та оплатити рахунок. Таміла була не в захваті від вчинку сестри і розуміла, що це був злочин. Але вона її дуже любила і теж хотіла, щоб сестра була здоровою і могла самостійно ходити. Тому, не довго роздумуючи, виконала прохання Жанни і оплатила операцію.

Звичайно, я все розповів старій пані. Вона довго мовчала, а потім сказала:

-          Як  я можу віддавати гроші на благодійність, коли в моєму домі живе не чужа мені людина, якій ці кошти життєво необхідні. Я повинна була сама оплатити лікування Жанни. Тепер би не було цього прикрого випадку. Але ж іще все, на щастя, можна виправити. Я не тримаю зла на своїх племінниць.

…Операція пройшла вдало і через три місяці Жанна вже могла ходити самостійно. Сестри та пані Вітко стали дружною родиною, бо знали, що рідніших людей для них немає в цілому світі.

Ось так добре закінчилася ця історія, але її не можна обирати прикладом для наслідування.