Сергійчук Андрій

12 років

с. Дениші Житомирського р-ну

Житомирської обл.

Пригоди  мишенят Сірничка

 і Запальнички

та дракончика Вогника

(Казка для малят і дорослих)

 

Одного разу двоє мишеняток, яких звали Сірничок та Запальничка, гралися в лісі. Вони збирали ягідки, гриби та прутики, з яких планували пізніше збудувати курінь і погратися в козаків-розбійників. От між оцими галузками непосидючі братик і сестричка натрапили на дивний предмет, на якому було написано: «Обережно! Вибухонебезпечно!».

            - Ура! Яка чудова знахідка! – закричали в один голос мишенята.

            - Придумав! – вигукнув Сірничок. – Коли мами не буде вдома, розпалимо вогонь, укинемо в нього цю штуковину і будемо гратися у рятувальників!

            - Клас! Чур, я буду головною! – радісно запищала Запальничка.

            - А чому це ти? Я перший придумав!

            - Ну то й що? А я, коли виросту, обов’язково буду начальницею, як наша мама. Хто у неї на роботі найголовніший? Вона сама! Зрозумів? І всі рятувальники її слухають.

            - Ну, добре, - незадоволено буркнув Сірничок, - хіба з цими жінками посперечаєшся?!

            І, звісно, маленькі непослухи потягли ту небезпечну, але, як їм здавалося, «чудову річ» додому.

            На щастя, на порозі будинку їх уже чекала мама – поважна пані Еменес,  яка сьогодні повернулася з роботи трохи раніше, і, не знайшовши в жодній з кімнат своєї малечі,  йшла шукати їх на вулиці.

            - А це що таке? Де ви це взяли? Негайно облиште! – вигукнула Еменес, побачивши той предмет.

            - Це наша нова іграшка, мамусю. Ми просто хотіли погратися в рятувальників, укинувши свою знахідку у вогонь, – знічено відповіла Запальничка. Та, раптом згадавши, що вона у новій грі мала бути за начальницю, командним тоном запитала:

            - А що, власне, трапилося? Чому ти так забідкалася? Це ж іще не НС!

     - Ой діти, діти! Які ви в мене непослухи! – розпачливо сплеснула руками Еменес. –  Кому ж, як не вам, знати, що не можна торкатися незнайомих предметів, тим паче, коли вони вибухонебезпечні. Скільки разів я вам розповідала про це, скільки повчальних історій ви чули від мене, вашої матері Еменес. Та бачу, що мої слова – як горох об стіну. А що вже казати про інших дітей, батьки яких не так добре обізнані з цим питанням, як я?! Але ваш сьогоднішній необдуманий вчинок – це остання крапля в моїй чаші терпіння. Все, я більше не можу!

     - Що сталося, мамо?! – здивувалися  діти.

            - Нічого особливого, якщо не рахувати того, що через свої пустощі ви могли б наробити біди і собі, і нашим сусідам. Ви розумієте, що могли загинути? Проте я не можу більше з вами говорити, сил моїх більше немає. Швиденько збігайте до мене на роботу, покличете дракона Вогнегасника. Він якраз закінчує зміну. Передайте йому, що я прошу зайти на хвильку до нас. Я впевнена, що тільки він допоможе мені вплинути на вас.

     - Добре, мамусю, ми швидко.

           І малі пустуни, ще не зовсім розуміючи, чим вони провинилися, побігли до дядечка дракона, якого вони особисто не знали, проте багато чули про нього від мами і трохи побоювалися. Через деякий час, захекавшись, прибігли  вони до великої станції, де головною була їхня мама Еменес.

    - Ви куди? Сюди дітям не можна! – зупинив бешкетників суворий дракон Вогнегасник, що саме виходив із воріт станції.

    - Ми шукаємо дракона Вогнегасника! – в один голос відповіли мишенята.

    -  Я перед вами. Що вам потрібно?

    -  Ми діти Еменес, – пояснив Сірничок, – і вона викликає Вас до себе додому.

    - Передайте, що я зараз прийду.

    - Добре!

            І малі наввипередки помчали назад. Та чим ближче була їхня домівка, тим повільніше бігли ноги. І не тому, що втомилися, ні. Просто все більше  зрозумілою ставала їхня провина. Адже мама завжди пояснювала їм, до якої біди може привести  необережна поведінка та пустощі з вогнем. А сьогодні вони геть про все забули! Який сором!

            Сірничок, замислившись, перестав посміхатися, а потім і зовсім насупився. А завжди весела і пустотлива Запальничка почала тихенько плакати, а далі захлипала все дужче і дужче. Незабаром  до неї приєднався братик, то ж рюмсали вже в два голоси.

            - А це що за реви? Що трапилося?

            Перед мишенятами стояв незнайомець, дуже схожий на дракона Вогнегасника, але зовсім малий, не набагато вищий від них. У лапках він тримав зубну щітку.

            - Ой! Ти хто-о-о? – в один голос запитали мишенята, забувши  про плач.

      - Не бійтеся мене. Я маленький дракончик. Це дорослих драконів усі лякаються…

      - А що ти робиш?

      -  Зуби чищу, бо закоптилися.

      -  А чого вони закоптилися?

      - Хоч я й маленький, але полум’ям дихаю. Дракон – це дракон…

      - От здорово!!! Ану  дихни! Ну, будь ласка,  – заблагала малеча, знову забувши мамині настанови про небезпеку пустощів з вогнем.

      - Не можу, друзі! Це небезпечно, вогонь – не іграшка.

      - Цей дракончик  нічогісінько не розуміє в іграх, - самовпевнено сказав Сірничок. - Якраз найцікавіше – це гратися з вогнем.

      - Еге ж, - погодилася Запальничка.

         І мишенята почали навперебій запрошувати дракончика в гості – на горище. Вони вже уявляли, як гратимуться з новим другом, якого, до речі, звали Вогником.

            - Можна чудову гру придумати, можна навіть забрати на горище той дивний предмет, який ми сьогодні знайшли у лісі і який так схвилював нашу маму.

      - А я знаю, де мама сірники ховає.., – замріяно сказала Запальничка.

            - Бач, що затіяли! – закричала ворона, що весь цей час сиділа на гілці і прислухалася до розмови. – Ґвалт! Кар-р-раул!!! Мишенята хочуть з вогнедишним драконом гратися! Лиха б не сталося…

     Хто зна, чим могла б закінчитися ця історія. Проте саме вчасно підоспів дорослий  дракон, який вже давно перекваліфікувався  на знайомого нам дядечка Вогнегасника. Він узяв малих за руки і попрямував з ними до їхнього двору. Про що вони розмовляли дорогою, ми не знаємо. Але тільки-но наблизилися мишенята до свого будинку та побачили засмучену маму, кинулися до неї, притулилися, поцілували і подарували їй пісеньку, яку самі склали:

Ми більше не будемо, мамо, пробач.

Вогонь – це не гра типу шахів чи в м’яч.

Бо ми зрозуміли тепер назавжди,

Що він може нас до біди привести.

Від тепер і повсякчас обережними

І слухняними завжди будем чесно-чесно ми.