Баранчук Артем

12 років

м. Кропивницький

Пегар

Розділ 1

Лисеня

   Це був дуже гарний день, співали дзвінкоголосі пташки, дзюрчали комахи, тихо пливла вода у річці, нікуди не поспішаючи, а нагнутi верби, мрійливо розмовляли одна з одною. Могутні дуби захищали гнізда пташок, та нірку дружньої сім'ї лисичок. Але у ній було одне дитинчатко, яке нічого не розуміло у цьому світі, як говорила його мати. Воно ніяк не могло навчитися бути злим і підступним, полювати на тварин. Так нічого й не зрозумів, намагався усіх любити і навіть, коли їв траву, замість м'яса, просив у неї пробачення і відкушував тільки самісiнькi кінчики, щоб не зробити їй боляче. Ім'я цього лисенятка - Тупчик, так його прозвали брати й сестри, але він не ображався, бо був надзвичайно добрий і сердешний.

   Так ось, Тупчик почував себе не дуже добре, бо не з'їв за своє життя ані крихітки м'яса. Батько лис вийшов на полювання. В цей самий час у курнику в селі з'явилося нове яйце, воно було надзвичайно велике і біле. Лис підкрався до курника як раз тоді, коли всі мешканці клювали зерно у дворі. Старому лисові нічого не залишалося, як вкрасти це яйце. І щосили помчав до лісу з ним, щоб нагодувати своє дурне лисеня.

   Коли він повернувся, одразу віддав свою здобич Тупчику, та став вимагати, щоб той з'їв яйце, як найшвидше. Але хворенький Тупчик не міг уявити собі таке злодійство і вирішив перехитрити батька. Він попросився на двір і обіцяв з'їсти яйце біля річки, щоб запити його водичкою.

   Батько погодився, але попередив, що буде стежити за ним з нірки, щоб той й не думав обдурити його. Лисеня вийшло з яйцем, сіло на березі і почало милуватися білою шкарлупкою, дивовижною формою. І відчув, що страшенно любе це яйце. Лисеня зірвало трошечки трави, скрутило з неї  кульку, показало батькові, а здалеку той вже не дуже добро бачив, та проковтнув. Запив водою, нахмурився, ніби йому було не дуже смачно. Справжнє ж яйце приховав у корінні дерев, накривши мохом. Повернувся до батька, голова сімейства похвалив свого синочка, й усі полягали спати. У той день лисеня довго не могло заснути, воно думало про яйце, про те, що з нього виросте, про те, як вони будуть дружити. Від своїх дивних думок Тупчик посміхався, його мордочка була така радісна, що навіть старий Пугач, пролітаючи повз лисячу нору, здивувався, що це трапилося з молодим поколінням лисів.

 

                                                               Розділ 2

                                                             Народження

    Цієї ночі дув холодний вітер, але яєчку було тепло й затишно в своїй схованці. Зорі світили на небі, своїм дивовижним сяйвом, поглядаючи з неба на сплячий ліс. Наш герой, зморений, але щасливий заснув.

   Настав новий дощовий день, похолоднішало. Тупчику усю ніч снився дивовижний сон, в якому у нього був товариш - біле яйце. Вони разом бігали по галявині, сміялися. Лисеня хотіло ще помріяти і поспати, але його розбудив шепіт падаючої води надворі. Тупчик дістав свого носа з нірки, одразу на його довгу мордочку впало декілька краплинок дощу. Він зрозумів, що трапилося і швидко побіг до своєї схованки. Яйце було на місці, але Тупчик помітив, що воно тріснуло. Лис почав плакати, бо думав, що вночі воно замерзло

й пошкодилося. З розпачу він впав біля нього, обхопив лапами і став його відігрівати. А коли відкрив очі, то побачив, що яйце під його лапами почало рухатися, скрипіти, тріскатися. Від здивування він аж відкрив рота, і тут з яйця хтось вискочив та боляче клюнув його у носа.

    Від страху Тупчик відскочив й подумав, що яйця так себе не поводять. Але перед ним уже й не було яйця, валялися рештки шкарлупи, а на носі сиділо дивовижне жовте створіння, яке продовжувало його клювати по носі.

                                    

                                                             Розділ 3

                                                          Знайомство

   Лисеня зняло пташенятко з носа лапою й підняло угору. Від страху дурне курча перестало клюватися й міцно притиснулося до Тупчика:

 - Не бий мене, я не хотів дзьобатися, - запищало пташеня.

 - Я і не думав тебе бити.

 - Та невже, - відповідало пташеня, зажмуривши одне око.

 - Давай познайомимося, як тебе звати?

 - Мене - Тупчик.

 - Яке нахабство, ти повинен дати мені ім'я, а не я буду вигадувати його сам собі, - відповіло нахабне дитинча.

- М-м-м. Як же тебе назвати?

   Після довгого роздуму Тупчик пригадав, що у лисячій школі він чув міф про Дедала і Ікара, але переплутав їхні імена і вимовив: "Пегар".

   Курчатку сподобалося ім'я Пегар, він погодився одразу, бо несильно приємно жити на світі, коли в тебе не має імені.

  Так вони й познайомилися, добрий лис і розбещене курча. Тупчик захотів зробити курчатко добрим і милосердним, але не знав, як це учинити. Тому посадив його собі на спину й швидко побіг до Пугача, найрозумнішого у їхньому лісі. Він вчив Тупчика у лисячій школі, і вважав його здібним і старанним до знань, йому подобалося, що цей лис, був не такий як усі, мав пошану до старших, а також - добре серце.

 

                                                             Розділ 4

                                                   Порада Пугача

    Довго блукали вони у лісі, доки лисеня не згадало, що Пугач по вихідних їв багато мишей і засинав на гілці старого дуба, бо не міг повернутися назад у своє дупло. Нарешті Тупчик побачив Пугача, той відпочивав, розклавши крила й нахиливши голову.

  Лисеня закричало:

- Пане Пугачу! Пане Пугачу!

Пугач не поворухнувся, тільки сильніше засопів. Курча, тим часом, узяло шишку і жбурнуло шановному вчителю прямо у лоба.

 Пугач з переляку впав з верхньої гілки на нижню, й відповів:

- Я не буду прокидатися серед білого дня, мене сліпить сонце.

- Пане Пугачу, - заблагав Тупчик, - у нас до вас є важлива справа.

   Пугач неохоче розплющив спочатку одне око, а потім друге. Його очі були схожі на смолу дерев, скрізь яку світить сонце. Нарешті він роздивився тих, хто його розбудив. Від побаченого його очі заблищали й побільшали, Пугач подумав, що у нього знову розгорівся апетит.

 - Їжа, - крикнув він.

І тільки хотів дзьобом схопити  курча, як наштовхнувся на лисячу морду. Тупчик прикрив бідолашне дитинча собою.

- Що це було, пане Пугачу, ви що не бачите, що це мій товариш.

- Тупчику, ти що захворів, ну який товариш курча лису? А от сніданок, чи обід, чи вечеря (від сну Філін не знав, яка зараз частина доби) він гарний, смачний.

- Ти, що здурів, старий бовдуре, в розбитих окулярах? - запищало курча.

- Я не дозволю себе їсти кудластій, товстій ненажері.

   Лисеня миттєво, після цих слів перепросило у вчителя пробачення за таку зухвалу поведінку Пегара і попросило дати пораду.

 Прокинувшись вже остаточно від сну, Пугач зосередився й став слухати.

- Що ви нам порадите зробити, щоб мій друг став більш добрим і слухняним, щоб нічого не заважало нашій дружбі. І щоб ніхто не міг його образити, а тим паче - з'їсти.

   Пан Пугач замислився, в його довгому житті ще не траплялася така дивовижна пригода, як ця.

 Він запитав:

- Чому ти так полюбив саме це курча, а не когось більш гарнішого і вихованого?

 - Тому що він схожий на сонечко і при цьому ще й пухнастий, м'якенький. Я вірю, що й в його  серці така ж краса, як зовні. Він стане добрим і вихованим.

- Я вже дуже добрий і вихований, - курча пнуло ніжкою Тупчика.

 Пугач зітхнув.

- Боюся, що ти повинен прикласти багато зусиль на його перевиховання, це займе досить часу, і ти не зможеш залишитися з ним у нашому лісі. Твій батько ні за що не погодиться на таку дружбу, а проковтне це дурне курча при першій нагоді. Вам треба піти звідси, почніть подорожувати. Труднощі і нестатки ще більш здружать вас, ви почнете цінити одне одного, станете кращими.

   Похиливши голови, маленькі друзі пішли з лісу, а Пугач довго ще дивився їм услід, махаючи крилом.

 

                                                                Розділ 5

                                                         Початок подорожі

    Вийшовши з лісу, вони побачили доріжку, яка вела до села. Білі хатки маячили попереду, приваблюючи мандрівників. Серед них блищала золотими куполами церква, метушилися люди на возах, де-не-де росли дивовижні дерева, які лисеня досі не бачило.

    Повз село текла річка, а з іншого боку - був великий ліс та гори.

    Це село називалося Малинівкою, з нього була лише одна дорога до міста.

    Наші друзі задивилися на цю красу, але їх потурбував якийсь гамір. Це віз з деревиною їхав до села, вони ледь встигли сховатися у кущах біля дороги.

    Але чоловік, який правив, вже побачив їх. Він зіскочив з воза, і тільки хотів вхопити лиса за хвіст, як розумне курча боляче клюнуло його у руку, а потім швидко друзі побігли геть по траві. Чоловік дуже здивувався, він хотів прибити лиса, щоб врятувати курчатко, а уявляється - тут відбувалося щось дивне. Чи це курча здуріло? Мабуть, вони були друзями, здогадався чоловік, стежачи за втікачами поглядом.

- Ох, як би мені хотілося з цього лиса зробити опудало! Але спочатку треба відвезти дрова додому, а потім я ще знайду їх.

  Він сів і поїхав до своєї хати, а друзі продовжували накидати п'ятами.

 

                                                              Розділ 6

                                                                Дощ

   Курчатко сказало лисові:

- Який дивний цей чолов'яга, він якийсь злий, мабуть, ще гірший, ніж я. Тому ми не повинні йти до села, а підемо краще далі по дорозі.

   Товариші йшли через поле і дивилися, як метушаться люди у селі: сапають, кричать, копають землю, деякі співали.

   Раптом, усі почали бігти, швидко збирати речи, ще дужче кричати. Маленькім друзям теж стало не по собі, вони розхвилювалися. Ось, почувся шурхіт трави, скрегіт дерев,  налетів сильний вітер. Люди поховалися, бо починався буревій. А подорожуючим нічого не залишалося, як прискоритися і шукати притулку від дощу.

  Курча почало кричати і ображати дощ:

- Навіщо цей дурний дощ?

Лисеня його заспокоїло, показало на стіжок сіна і запропонувало зробити тут кубельце.

 Пегар погодився, він хотів там пошукати собі ще й чогось їстівного.

  Друзі почали залізати у стіжок, але на них звідти хтось рявкнув. Товариші відскочили, а з сіна вилізла собача морда:

- Хто ви такі? Чому лізете до мене?

- Ми хотіли тут знайти притулок від дощу, - відповів лис.

- Якщо ти не хочеш нас впустити до себе, то залиш тут хоча б курчатко. Воно маленьке і тендітне, одразу змерзне і змокне.

  Пегар відповів:

- Чому це я маленький? Я великий і сильний, я навіть можу обійтися без притулку, а не ховатися, як цей пес у сіні.

Собаця розсміялася і відповіла:

- Добре, герої, заходьте до мене.

Друзі зайшли й зручно вмостилися. А на дворі тим часом потемніло, загурчало - це ріка розбурхала хвилі, викидала їх на берег, з неба лилося стільки води, скільки людина не вип'є за своє життя. Листя змокріло, травинки геть упали в калюжі. Але в сіні було тепло і зручно. Песик поділився шматком хліба зі зголоднілими друзями. Затягнулася довга розмова.

 

                                                         Розділ 7

                                                      Пропозиція

  Пес розповів про своє життя, про  доброго хазяїна, друзів. Він жив у місті, виступав у цирку разом з клоуном, веселів дітей, бо саме гарне у світі - це коли діти посміхаються. Сюди він приїхав на літо, відпочити на природі, подихати свіжим повітрям, поїсти смачної селянської їжі, а особливо - молока.

 - Ось бачите, я як раз побіг на прогулянку, а тут мене застав цей поганючий дощ. Мій хазяїн буде хвилюватися, тому що ми сьогодні планували повернутися назад у місто, це останній наш день у селі. А ви не хотіли би поїхати з нами, теж виступати у цирку, бо мій напарник щур вийшов на пенсію, я тепер зостався один.

  Лисеня призадумалося, потім запитало у Пегара його думку.

 - Я гадаю, це гарна ідея, тільки я не хотів би бути посміховиськом, - відповіло курча.

 - Тебе ніхто не образне у нашому цирку, ми всі наче одна велика дружня сім'я.

 - Тоді побігли швидше, чому ми тут сидимо, вже й дощ кінчився, - Пегар вискочив з кубла та швидко побіг, стрибаючи через калюжі.

 - Ну, що ж, пішли тоді й ми, - сказав лисеняті пес.

Вони побігли і раптом почули крик:

- Аристотель! Аристотель!

- Ой, так це ж мене кличе мій господар.

Курча почало реготати:

- Що за дурне ім'я?

Лис вибачився, а пес відповів:

- Та нічого, мій хазяїн дуже розумний, вивчав філософію, він розуміє мову звірів, їх бажання, зараз я познайомлю вас з ним.

 Вони підбігли до невисокого на зріст парубка, який мав щиру посмішку, добрі очі і великий ніс картоплинкою. Від здивування у хлопця аж рот відкрився, але його пес почав лаяти, пояснюючи, що це за гості. Клоун похитав головою, відкрив дверцята машини, запустив туди свого Аристотеля, бережно посадив курчатко, а з лисом не знав, що й робити, бо той був занадто обідраний і брудний.

- Боже, тебе з роду ніхто не мив та не розчісував? Прийдеться посадити тебе окремо у багажник.

 Він зачинив двері та відкрив багажник. Тупчику було неприємно полишати друзів, але нічого не вдієш, треба ж було митися.

  Всі вмостилися, та вирушили у дорогу. Їхали вони довго, машину хитало, Тупчик сумував без Пегара, його трішечки нудило, а курча собі спокійно спало, зарившись у собачу шерсть, та прикрившись вухом Аристотеля. Але добрий пес не звертав увагу на таку зухвалість й не турбував курчатко.

- Ось і місто, наш цирк, - промовив клоун, зупинивши авто. Тупчик більше за усіх зрадів, нарешті закінчилося заточення, і його зараз відкриють.   

 

                                                     Розділ 8

                                            Знайомство з містом

    Всі швиденько повискакували з автівки, Тупчика зрештою звільнили, вигляд у нього був знесилений, подихавши свіжим повітрям, опершись усіма лапами на тверду землю, він прийшов до тями.

   Усіх вразила краса міста, великі будови з гарними баштами, червоні дахи, привітні вікна, а найбільше -посміхаючися люди навколо. Усі зацікавлено дивилися на Тупчика, привіталися з клоуном Петром і прохали його дати згоду сфотографуватися з його вихованцями. Петро теж усіх радо вітав і казав, що це його нові друзі, які разом з ним будуть виступати та дарувати глядачам радість, гарний настрій і сміх.

   Пегар одразу заричав:

- Я не хочу, щоб над нами ніхто сміявся.

  Його заспокоїв Аристотель, сказавши, що усі сміються не з них, а від напливу позитивних емоцій.

  Вони пішли до квартири Петра. Петро усіх зручно розташував й нагодував смачною їжею. А бідолашного Тупчика нарешті вимив і розчесав.

  Пегар аж не впізнав свого друга:

- Тепер ти схожий на ту дівчину, що зі мною фотографувалася, ти такий же напудрений й духмяний.

 Тупчик засоромився, але його погладив Петро і відвів до нової постелі, гарної корзинки для песиків, такої ж, як у Аристотеля. Аристотель порадив лисенятку:

- У нас тепер однакові корзинки, дивись не переплутай, бо я дуже полюбляю порядок у всьому.

- А де ж я буду спати? - закричало курча.

- Я не хочу спати на газеті, чому мені нічого не дали?

 Добрий Тупчик посунувся, курчатко заскочило до нього, зручно примостилося біля теплого й пухнастого лиса, та одразу заплющило свої оченята.

 А зморений Петро ще довго милувався цією зворушливою картиною, а потім пішов на кухню пити свій улюблений зелений чай з тістечком. Він пив й не вірив своїм очам, справжнє диво: лис і курча щиро сопуть поруч.

 Засинаючи, Петро думав над новою постановою для своїх вихованців.

 

                                                    Розділ 9

                                                      Цирк

  Наступного дня вони прокинулися, поснідали та поїхали на роботу Петра у цирк.

- Цирк, - це найкраще місце для дітей, - сказав Петро. - Тільки самі добрі і чисті душею люди можуть працювати тут, приносити радість й гарний настрій маленьким відвідувачам, тому наша зустріч - це гарна нагода для усіх нас працювати в цих стінах.

   Приступивши до репетицій, навіть коли вони дуже старалися, аж спітніли, у них нічого не виходило. Фокуси, стрибки, жонглювання, клоунада - дуже важка справа для новачків.

 Але Петро і Аристотель підтримували, хвалили лисенятко й курча, бо хто ж скаже добре слово, як не справжні друзі. А після репетиції, навіть пригостили морозивом.

  Багато днів вони займалися, нарешті їм усе вдалося.

- Тепер можна розмістити вас на афіші й провести перший наш виступ, - сказав Петро.

 Дома клоун підготував усім гарні кольорові костюми. Тупчик був одягнений у штанці, циліндр, а на шиї був червоний метелик, Пегар - у маленькому піджачку й чорній краватці був схожий на професора. Вже нічого не нагадувало про його зухвалу поведінку, навіть хода його була шляхетна, граціозна.

  Ось і настав хвилюючий день першого виступу на арені цирку. Друзі хвилювалися, повторювали свої рухи, а Пегар заліз на бочку й аплодував, щоб підбадьорити товаришів. Раптом виключили світло, заграла музика, у залі почувся тихий шепіт і аплодисменти. Петро відкрив куліси і вибіг на арену зі своєю командою. Вони робили різні трюки, курчатко скакало на лисові, як на коні, жонглюючи маленькою шаблею. А коли усі почали сміятися, Пегар суворо оглядів усіх й показав язика. Але це викликало ще більшу бурю емоцій й сміху, глядачі аплодували. А Пегар подумав:

- Ну, й дивні ж ці люди.

 Після них виступали інші циркачі зі своїми номерами, але успіху Петра з командою не зміг повторити ні хто: ні товстий силач, що жонглював гирями, ні американець, що з'їдав двісті бургерів за хвилину, ні величезні ведмеді на велосипедах.

  Коли усі вийшли на останній уклін, їх закидали квітами й солодкими подарунками.

  Усі були щасливі.

   Потім трупа їздила на гастролі по усьому світові. Будь пильним, можливо, вони з'являться й у твоєму місті. Добрий Тупчик, Аристотель, веселий Петро й півник Пегар. Він виріс й теж став добрим, його тепер не впізнати.

  Не проґавте! Я теж ходив дивитися на них, і як зміг поділився з тобою їх цікавою пригодою.