Потапова Інна

13 років

м. Камянець-Подільський

 

"Школа-привид, або пригоди Дениса Холмса та Вадима Ватсона"

Як ви гадаєте, чи могли б двоє дванадцятилітніх хлопців викрити банду злочинців? Виходить, що так. Денис і Вадим, уявляючи себе Шерлоком Холмсом і Джоном Ватсоном, допомагають поліції знайти трьох бандитів, які вже давно знаходяться в розшуку. Сміливі детективи самотужки спостерігають за злочинцями та ловлять їх на гарячому. Чим закінчиться ця детективна історія ви дізнаєтесь, прочитавши про пригоди Дениса Холмса та Вадима Ватсона.

 

***

Проходячи ввечері біля старої напіврозваленої школи, Денис завжди починав йти швидше, адже пройти біля «розвалюхи» і щоб в нього серце не впало в п’ятки - такого не могло бути.

Цього вечора Денис знову повертався додому з боксу і проходив через те моторошне місце. Враз він почув дивний звук і шурхіт. Неочікувано в одному з вікон загорілось тьмяне світло і показалась чиясь тінь, після чого щось весело засміялось, заграла тиха музика, подібна до твору Людвіга ван Бетховина «Місячна соната». Денис стрімголов побіг додому. Захекавшись, він забіг у свою кімнату і заховався під ковдрою. Схвильований хлопчак зателефонував своєму другові Вадиму.

Вже через п’ятнадцять хвилин друзі сиділи в кімнаті і розмовляли про дивну школу.

-             Знаєш, Вадиме, нам потрібно розслідувати це загадкове діло.

-             Я згоден, - відповів Вадим, - давай ти будеш Шерлоком Холмсом, а я твоїм другом і помічником – Ватсоном.

-             Добре, тоді до завтра, Ватсоне.

-             Бувай, Шерлоку Холмсе.

Погода на вулиці була тепла, дув лише легесенький вітерець, який був справжнім рятівником для кожного перехожого. Друзі повернулись зі школи. Прийшовши додому до Дениса, вони зібрали своє спорядження: мотузку, мішок, дві палиці та часник. Останнє вони взяли лише для того, щоб запевнити свою безпеку.

-             Вадиме, потрібно взяти крейду. Пам’ятаєш, як у «Вії» Миколи Гоголя, Хома малював навколо себе коло, щоб панночка не зашкодила йому.

-             Знаєш, Денисе, якщо чесно, то я не хочу повторити долю Хоми, - тривожно мовив Вадим.

-             Не хвилюйся, ми ж з тобою детективи, - з гордістю мовив Денис.

На вулиці звечоріло, вітер зник і було душно. Шерлок Холмс і Ватсон крадькома пробрались до старої школи. У хлопців тремтіли ноги і тряслись коліна.

-             Денисе, може повернемось додому, мені щось лячно, - пошепки мовив Вадим.

-             Не бійся, мій вірний Ватсоне, ми все подолаємо.

Через отвір у стіні школи хлопці пробрались всередину. Пройшовши трішки вперед, вони почули мелодію.

-             Нам туди,- мовив Денис.

Піднявшись сходинами, хлопці побачили світло, яке вочевидь було випущене з ліхтаря. Друзі стали за стіною і уважно прислухались до розмови невідомих.

-             Джеку, ми мусимо завтра о 19.00 провести таємні збори. Від цього залежить наше майбутнє.

-             Добре, я передам Меснику. Мені потрібно йти. До завтра, - промовив незнайомець.

У юних детективів серце впало в п’ятки. Вони швидко заховались у другій кімнаті.

-             Вадиме, мені все життя перед очима пронеслось.

-             Ага, Денисе. А я було вже хотів через вікно лізти.

-             Хороша ідея, але вона нам не знадобилась, - мовив Денис.

Прийшовши додому, хлопці не вірили, що залишилися живими.

-             Я так і не зрозумів, хто це був, та схоже ми ліземо не в наші справи. Може то супер злочинна банда. Вони як дізнаються, що ми за ними стежили, то в порошок нас зітруть.

-              Не бійся, Ватсоне. Завтра ми повинні прийти раніше, ніж почнуться їхні збори і зробити пастки. Я впевнений, ми спіймаємо їх на гарячому, - з гордістю мовив Денис Холмс.

Була субота. Зранку йшов дрібний дощик, але до обіду він вщух. Хлопці вирішили підготуватись заздалегідь. Вони взяли два ліхтарики, два простирадла, сітку і довжелезну мотузку. Детективи вирушили на найголовнішу справу у своєму житті.

Прийшовши в стару школу, хлопці прокрались у кімнату, де мали відбутися збори та підготували пастки: поклали справжній капкан, натягнули сітку та грубу нитку, через яку дуже легко зашпортнутись. Хлопці були напоготові.

-             Ну все, Денисе, ми тепер з тобою як риби у воді і нам нічого не загрожує.

-             Так, Вадиме, та за моєю командою ти маєш викликати поліцію, бо нам самим не впоратись.

-             Але навіщо? Ми не маємо проти них ніяких доказів, - мовив Вадим.

-             Не хвилюйся, Ватсоне, я майже про все здогадався, але для того, щоб це підтвердити мені потрібно ще про дещо дізнатися.

-             Бачу, що ти мені правди не розкажеш, тому й випитувати тебе не буду, - зітхнув Вадим.

Хлопців аж пересмикнуло, коли вони почули голоси, що линули десь знизу.

-             Це вони, мерщій ховаймося! – скрикнув Денис.

Детективи сховалися за старим ящиком і накрили себе якоюсь старою і порваною ганчіркою, від якої добряче тхнуло.

-             Шеф, ми принесли всю нашу виручку за тиждень.

-             Підлизо, не біси мене, я знаю. А де Макс?

-             Він згодом прийде.

-             А що у нього такого важливого, що він на збори не прийшов? Зовсім ви вже страх втратили.

Вони пройшли вперед і необачний Шеф потрапив в одну з пасток наших юних детективів. Голова банди повис у мішку з сітки. Він безпорадно намагався вирватись і голосно кричав. А Підлиза тільки бігав навколо нього та заспокоював його, на що полонений огризався і голосно лаявся на нього.

-             Ти, йолопе, я ж тобі говорив, що ніхто не повинен був знати про те, що ми тут. Чи може ти сам хочеш проти мене заколот здійснити? Хочеш головним стати? Якщо так, то я тобі цього не пробачу!

-             Ні, що ти, що ти. Я б ніколи так не вчинив, - метушився Підлиза.

Тим часом у хлопців так стукотіло серце, що вони думали, що воно їх видасть.

-             Денисе, може вже телефонувати?

-             Ні, ні в жодному разі. Я не дізнався ще однієї дрібниці, - пошепки мовив Денис.

Враз Підлиза потрапив у другу з пасток. Його нога затиснулась між двома рядками зубчиків капкану.

-             Ой, я застряг!

-             Ну ти й телепень! Ти безмізкий баран! Що ми тепер будемо робити!?

Враз почулися чиїсь кроки. Це був хлопець років шістнадцяти з маскою на обличчі по прізвиську Месник. Його так звали, бо він часто носив цю дивну маску.

-             Все, викликай поліцію, - скрикнув Денис і відразу закрив собі рота рукою.

Месник підійшов до старої скрині й забрав ганчірку. Хлопці з переляку аж побіліли.

-             Так ось хто це зробив нам засідку. Якісь малі шкети думали, що нас розсекретять. Наш секрет помре разом з вами! – мовив запалом Шеф.

Месник швидко звільнив своїх напарників, і ті, довго не роздумуючи, зв’язали юних детективів.

-             Ну все, тепер вам кінець, - мовив Шеф.

Не очікувано до кімнати вбігли поліцейські.

-             Руки за голову! Будемо стріляти!

Банда лягла на землю, а Шеф почав голосно лаятись.

 

***

 

Через два дні друзі сиділи в поліцейському відділку, і Денис розповідав усю історію:

-             Якось я побачив у газеті свого дідуся одну статтю про крадіжку телефону та кишенькових грошей. Там було написано, що злодюжок було троє, один з них мав одну особливість. Це була певна річ. Коли я вперше побачив цих диваків у старій школі, то зрозумів, що щось тут не чисте. Тоді я вирішив дочекатись слушної миті і простежити за ними. Ми з моїм другом зрозуміли, що це ніякі не привиди, як нам здавалось, а банда злодюжок не чистих на руку і що їх там троє. Пов’язавши ці події, я зробив для себе висновок, що мені ще не вистачає однієї деталі. У мене було передчуття, що щось має поєднувати газетну статтю і цих привидів-бандитів. Два дні назад я побачив, що так званий Месник має маску, про яку йшлося в статті. Ось так я відкрив цей злочин, - мовив з гордістю Денис.

-             Ви молодці хлопці! Ми вже давно їх розшукуємо. Я вам вдячний. Ви наче Шерлок Холмс і доктор Ватсон, - мовив слідчий.

-             Ми знаємо. Як сказав би Шерлок: «Це елементарно, Ватсоне!»