Жур Діана

12 років

смт. Шацьк

Волинська область

Веселкова пригода на лісовій галявині

Розходився теплий весняний дощик, який все освіжав. Сонце несміливо визирнуло з-за хмари подивитись, чи бува він не скінчився, і тут з’явилась різнобарвна райдуга. Всі зібралися на галявині, щоб помилуватися її сяйвом.                                                             

 — Ну що, як поживаєте? – запитала Веселка.

            — Та от дивимось на твою красу, і по-доброму тобі заздримо. Ти одночасно перебуваєш в семи кольорах, а ми завжди однакові. Я — блакитне, якесь тьмяне. Біля мене непривабливий Пісок. Нам всім набридли наші барви, якісь звичайні, стандартні. Як би нам хоч щось змінити. Може ти підкажеш? — з надією запитало Озерце.

            — Хмм… Навіть не знаю… А може попросити когось, щоб роздобули фарби в людському світі і змінили вас?

 — Чудова ідея! Але як ми візьмемо фарби, коли не вміємо говорити мовою людей? – встряв у розмову Їжачок.

І справді… — засмутилася Семицвітка.

Але зачекайте! Чому ж ніхто не вміє? А Білочка?!

О, так!

            Всі почали гукати рудохвосту, але вона не озивалася. Тож відправили до неї в гості Їжачка, а він приніс сумну звістку: Білочка захворіла.                                   

            — А давайте я віддам свої кольори, щоб ви стали веселіші, — несподівано навіть для самої себе запропонувала Веселка.

— Ой, Райдужко, ти робиш нам велику послугу! Дякуємо! – хором відповіли мешканці лісу.

    Тільки старезний Дуб, який вже що хочеш бачив на своєму віку, скрушно захитав головою, але ніхто не звернув на це уваги.

            І тут Веселка як засяє! Навколо неї закрутились–завертілись всі кольори!                

            І раптом трава стала фіолетовою, озера зеленими, дерева синіми, кущі помаранчевими, а комахи і птахи — червонястими. Всі мешканці стрибають, обіймаються від радості. Та ніхто з них уваги не звертає на Райдужку, яка стала безколірною, прозорою.

            А коли всі, отямившись від радощів, помітили її відсутність, то засмутилися. Бо ж вони не встигли їй навіть подякувати!

            Після танців і веселощів всі сховалися по своїх домівках. А на галявину біля озера прибігли гратися діти. Вони зацікавлено озирали все навколо:

             — Оце так дощ, певно, якийсь чарівний. Все так гарно й незвичайно.

             Та пройшло кілька днів, і малятам все набридло, тож вони почали розмальовувати траву, дерева, гриби та квіти фарбами, щоб відновилися їх природні кольори. Але це було ненадовго, бо коли йшов дощ, все змивалося. Та й мешканці лісу теж вже дуже хотіли повернути все назад, але не знали як.

     —  І навіть мені погано дивитися на землю і бачити таке сяйво! – озвалося Сонечко.

     — Давайте погукаємо Веселку і віддамо їй сяйво та яскравість, адже без них ми не можемо милуватися її красою! – сказав Барвінок.

      — Давайте, давайте! — дружно захитали вітами дерева.

      — Райдужко, покажися нам! Ми хочемо тебе побачити!

      — Привіт! Що ви хотіли!

      — Де ти? – запитав Дуб.

      — Тут, над вами. Я безколірна, тому що всі кольори віддала вам.

      — Ми хочемо подякувати тобі за твоє благородство, але забирай свої кольори та сяйво! Вони тобі потрібніші, і ми це зрозуміли, — заговорив Підосичник.

     — Ну чому ж? Ви ж так хотіли все змінити! Я вам допомогла. І зараз я не можу повернути нічого, бо я ще маленька і не вмію. Це можуть зробити лише мої батьки, але кожна Райдуга сама за себе відповідає… Тому вибачайте – я нічого не можу зробити.

   — Райдужко, вибач нас, будь ласка, ми не подумали, коли хотіли змінити себе. Тепер ми розуміємо, що кожен повинен бути на своєму місці і в своєму кольорі, щоб все було в гармонії, — перепросив за всіх маленький Ясен.

     — Я розумію, що ви хочете все повернути, але я не можу так зробити. Та я обіцяю, що коли в мене будуть сили для цього – я повернуся, і виконаю ваше прохання, — тоненьким голосочком заговорила Веселка.

      — Добре, ми вдячні тобі. Бувай!

      — Я ще повернуся! — здаля ще раз гукнула Райдуга.

            І правда, через, як здавалося лісовим мешканцям, довгий час, Веселка повернулася. Тепер було видно її контури, і Дуб відразу побачив це і скликав усіх.

     — Ти повернулася! – радісно гукнула Травичка.

     — Так, звичайно. Я ж обіцяла. Зараз я спробую відновити все так, як було, але ви не повинні більше робити такого хаосу у природі!

      — Обіцяємо! — радісно закричали всі.

      — Гаразд! Спробуємо!

            І враз озерце, трава, дерева, гриби – всі засяяли, закрутились-завертілись… і стали такими як були. Веселка загорілась–заіскрилась, а лісові мешканці зачаровано дивились на це диво. Райдуга стала семицвітною і радісно засміялася. А мешканці зрозуміли, що кожен повинен бути таким, яким створила його природа, і виконувати своє завдання — милувати людське око.