Кулак Людмила

 

Фея без крил – Фловері,
або
Шлях до мрії

 

Розділ І. Несподівана звістка

 

У чарівній країні Флорамінії жили маленькі феєчки-нью́мі. Вони володіли чарами, але при народженні не знали, яку саме чарівну силу їм даровано. Вони дізнавались про це тільки у важких ситуаціях, коли сила була дуже потрібна та коли вони повірять у себе.

 

Нью́мі були дружніми і працьовитими. В їхній країні завжди панував мир та злагода. Феєчки радо приймали гостей, але не були занадто довірливі, щоб цим міг будь-хто скористатися. Ні, ньюмі відразу викривали неправду. Це була одна з дивовижних особливостей жителів Флорамінії.

 

Жила у цій країні одна феєчка – Фловері. Бідолашка народилася без пари крил, якими так пишалися інші ньюмі. Її мрією було мати крильця. Фловері була дуже милою ньюмі: доброю та лагідною. Всі любили маленьку феєчку. А ще Фловері була дуже красива: довге каштанове волосся, великі, сині, як небо, очі, рожеві уста і красива посмішка. Всі захоплювались її красою, але попри все Фловері була зовсім не горда.

 

Одного разу в Флорамінії з’явився ангел. Він сказав:

        - До вашої країни наближаються феї зла. Їхніми помічниками стали ельфи. Вони хочуть підкорити всю країну ньюмі. Вони взагалі хочуть підкорити весь Чарівний світ! – ангел зупинився, а потім продовжив:

 

        - Незабаром по вашій країні розстелиться туман, і один з вас залишиться сам на сам з Царством Пітьми. Це буде той, хто може і має перемогти зло. Навіть, якщо ти не впевнений у собі, або думаєш, що ти занадто слабкий, повір у себе! І знай – добро завжди перемагає зло! – ангел посміхнувся і зник так раптово, як і з’явився.

 

В країні запанувала мертва тиша. Ньюмі деякий час стояли нерухомо. Потихеньку феєчки почали розходитися. Хтось повірив, а дехто не дуже. Але дарма…

 

Через деякий час сталося те, про що говорив ангел. У синьому небі не було ні хмаринки. Небо обіцяло прекрасну погоду, але раптом все стало сірим, блиснула блискавка, загримів грім і землю покрив туман. Ніхто не бачив нічого навкруг. Злі ельфи почали нищити будинки феєчок та все, що траплялося на шляху. До ельфів приєдналися феї зла. Вони могли робити блискавку та непогоду. Всі ньюмі почали тікати, куди очі дивляться (хоча зараз якраз вони і не бачили нічого, бо був густий туман). Але у всій цій паніці феєчки навіть не помітили, що Фловері відбилася від гурту. Вона не могла літати, як інші, і тому бігла подалі від небезпеки, щоб врятуватися. Нарешті вона втекла від цього жахіття і опинилася десь в незнайомому місці. Фловері озирнулася, перевела подих і зраділа, що вона в безпеці.

 

Феєчка радісно вигукнула:

        - Мамо! Тату! Друзі! Ми врятувались. Ура! - але їй ніхто не відповів, - Агов! Виходьте. Все вже позаду!

 

Раптом її огорнув жах. Фловері скрикнула:

        - Де ви?! Прошу озвіться. О ні, де ж ви? – феєчка заплакала. У відчаї вона ще довго бігала, шукаючи хоч якусь живу істоту, і вкотре жалкуючи, що не має крил…Вона так виснажилась, що ледве йшла, хоча не знала куди й для чого. Колючі чагарники і кошлаті гілки дерев лякали її і заважали йти. Спіткнувшись, вона стрімголов покотилась з якогось пагорба вниз і подумала, що їй кінець. Але раптом сталося щось неймовірне: перед нею відкрилась казково прекрасна галявина. Галявина була заквітчана чудовими квітами, а навколо починалося життя…

 

Розділ II. Новий унікальний друг

 

Це було дійсно прекрасне видовище! Звідусіль долинав спів пташок, сонечко лоскотало феєчку теплими промінцями і їй так захотілось політати над цією галявиною… Але на жаль, вона могла це зробити лише у мріях.

 

Фловері страшенно захотіла пити і раптом почула тихе дзюрчання води. Феєчка пішла на звук і побачила струмок: голубий як небо та криштально чистий. Фловері схилилася над струмочком і напилася прохолодної чистої води. А коли вона встала, то побачила неподалік квіточку, на яку звідкись впав камінь. Вона майже зів’яла під його вагою і повільно помирала . Фея швидко відкинула камінь і збризнула квіточку водою. Вона доторкнулася своєю ніжною ручкою до квітки і та почала підіймати голівку та оживати. Вона легенько нахилила пелюстки, ніби подякувавши Фловері. Феєчка спочатку не зрозуміла, що сталося, і подумала, що це випадковість. Тоді Фловері ще не знала, який саме чарівний дар отримала при народженні, а була вона - Фея Життя! І дізнається вона про це лише тоді, коли це буде дуже потрібно.

 

 

Фловері йшла по галявині, і раптом до неї закралась одна думка. Вона згадала слова ангела про фей зла, про туман, і про одного з жителів країни Флорамінії, що залишиться на самоті: «Якщо я відстала від друзів, то можливо це я - обрана та повинна боротися із злом? – Фловері наче блискавкою вразило від цієї думки. – Але як я можу боротися? Я – маленька безсила феєчка – як можу допомогти своєму народові? Сподіваюсь, це помилка, і ця стежка приведе мене додому. - подумки заспокоїла вона себе. –А якщо ні?..»

 

Фловері сіла під ялинкою і заплакала:

        - Де ж мої друзі? Чому вони покинули мене?

 

Плачучи, вона не помітила, як до неї підкрався зайчик, але коли феєчка голосно схлипнула, він відстрибнув назад. Потім зайчик посміливішав і підійшов так близько, що вона побачила його і навіть могла погладити своєю долонькою.

 

Потім до Фловері підійшло оленятко і спустилася з дерева білочка. Фловері перестала плакати, подивилася на тваринок і спробувала їх приголубити, але вони відступили і сховалися. Фловері згадала, що в її кишені десь була цукерка і трохи печива, і вона поклала все це на травичку, а сама трохи відійшла. Через деякий час зайчик підкрався до ласощів і почав їх їсти. Він перший довірився феєчці. Далі підійшла білочка та оленятко. Вони перестали боятися несподівану гостю. Фловері трохи погралася з ними, а потім пішла далі по стежці.

 

Але не встигла вона пройти і п’яти кроків, як почула якийсь звук. Фловері озирнулася і побачила кумедну картину: її новий знайомий зайчик стрибав за нею, наче танцюючи, і не відступав ні на крок. Раптом зайчик заговорив:

        - Ти добра феєчка-ньюмі. Я довіряю тобі і не боюся. Тільки обраним ми відкриваємося, і тільки ті, кому ми довіримось, можуть почути наш голос. Тих, хто не зраджує друзів, не зраджуємо й ми. І, звісно, тому, хто любить тварин – тварини допомагають. І навіть у таких вели-и-иких, - зайчик провів лапкою навкруг, – та казкових країнах мало кому довіряють тварини і мало з ким говорять. Тому для багатьох – це диво. Так, так, диво, що тваринки розмовляють. Я можу піти з тобою і стану тобі у пригоді.

 

Фловері здивовано закліпала очима. Вона була в шоці і, очевидно, не дуже впевнена, що це не сон. Це було видно по виразу її обличчі. Зайчик промовив:

        - Не бійся… - потім він стишив голос і промовив дещо загадково. - Довірся мені.

 

Феєчка спочатку вагалася, але від слів зайчика похоробрішала: 

        - Добре! – відповіла вона впевнено. –Я піду з тобою. Тим більше мені треба знайти своїх рідних, а такий хоробрий зайчик мені допоможе… і мені не буде з тобою сумно! – вона підморгнула новому другу.

        - До речі, - сказав він – я Фаззі!

 

Друзі разом пішли по стежці і нарешті потрапили в ньюмісто, де раніше жила Фловері. Навкруги не було ні душі, прекрасні будиночки ньюмі були зруйновані та спустошені. Було якось моторошно, і Фаззі про всяк випадок заліз феєчці на руки. Аж раптом з-за кутка хтось потяг Фловері за руку. Потім вона озирнулася і побачила, що це був ньюмі.

        - Пробачте за різку появу. – сказав він. – Мене звати Лайт!

 

        - Приємно познайомитися, я – Фловері, - відповіла феєчка. Але чому ви нас сюди… потягли?

 

 

 

        - Ви такі безтурботні! – сказав Лайт, оглядаючи Фловері з ніг до голови. – Ти, що не знаєш, що тут нишпорять злі ельфи. А їм краще на очі не потрапляти. Мої друзі вже у них в полоні. Але нічого, зі мною не пропадеш! – похвалився Лайт кумедно поправляючи свій чубчик і випрямивши спину.

 

 

        - О, а ти бачу з почуттям гумору. – усміхнулась Фловері. –Ну, про ельфів я знаю, але зараз мені треба знайти рідних, а мій зайчик сказав, що далеко на околиці міста живе дідусь-чарівник, який допоможе мені.

 

 

        - Ха-ха-ха! Ну розсмішила! – зареготів Лайт. – Зайчик, що говорить… Може він ще приклади може розв’язувати. Ні, ні, краще філософ. – він аж захлинався від сміху.

 

 

        - Ха-ха. – перекривила хлопчика феєчка і надула щоки. – А от це і правда! Фаззі, прошу, заговори. – Фловері благально подивилася в бік зайчика.

 

 

        - Кхе, кхе. Нарешті ви про мене згадали. – озвався Фаззі. - Звісно мені не можна говорити з усіма підряд, але ти мені сподобався… за винятком того, що сміявся з мене. А крім того ви ж уже друзі і…

 

 

 

        - Ага, друзі! – перебила його Фловері. – Навряд чи. – потім вона замислилася: - Хоча…

 

 

        - Я взагалі-то непоганий друг! – похвалився ньюмі, показуючи на себе пальцем.

 

 

        - Так, потім розберемося, хто з ким дружить. – озвався Фаззі. – Ви нарешті почуєте мене? Всьому Чарівному світу загрожує небезпека, тому ми маємо діяти дружно. Зараз нам треба знайти дідуся-чарівника та попросити допомоги, бо нас в будь-яку хвилину можуть захопити злі ельфи! - несподівано для всіх зайчик заговорив командним тоном і дуже розумно, тому феєчка та Лайт відразу послухали його.

 

 

На щастя, Лайт знав таємний тунель під землею (бо любив з друзями встрявати в усілякі пригоди), і цей хід вивів їх аж на околицю міста, де жив чарівник. В дорозі феєчка розпитувала Лайта про його рідних та друзів, але коли запитала про батьків, Лайт нічого не відповів, став сумний і взагалі змінив тему розмови…

 

Розділ III. Недаремні відвідини дідуся-чарівника

 

Коли Фловері та компанія дійшли до дому чарівника, їхні сподівання не справдились. Точніше сподівання Фловері, бо Лайт бачив цей дім (все-таки це він привів друзів сюди). Цей дім скоріше був схожий на дім звичайної людини. Коли друзі зайшли, то побачили звичайного дідуся: він був невисокий, з довгою бородою, в окулярах та з великою книгою.

 

Дідусь щиро зрадів компанії і запросив їх на чай. До чаю були тістечка, печиво, цукерки. Склалося відчуття, наче чарівник вже давно очікував друзів і знав, коли вони прийдуть. Дідусь налив чаю та почав говорити:

        - Не треба нічого пояснювати. Я сам все знаю. – він на секунду зупинився і зірким поглядом оглянув друзів. - Я дуже радий, що ви завітали до мене. Бо тільки ви разом зможете перемогти злих ельфів та фей зла. А та маленька феєчка особливо…вона обрана!!!

 

Фловері трохи не захлинулася.

        - Що? Я знову?! Я просто хотіла знайти рідних, а тепер виявляється, я обрана? Чому когось іншого не обрали? Знайшли великого борця! – останні слова вона сказала, ніби глузуючи з цього. – Я навіть мишку боюся, а тут всі сили зла!!!

 

        - Менше слів, феєчка. Вас доля не так просто звела разом. Ви допоможете один одному. – потім дідусь показав рукою на запального Лайта і промовив:

 

 

        - Почуття гумору і сила слів розвеселить вас в дорозі та відволіче злодіїв. Розумні рішення та кмітливість Фаззі стане в пригоді під час випробувань. А ти, Фловері, послужиш своїм даром. І головне - перед тобою буде вибір, поки що навіть я не знаю який, і від тебе буде залежати все!

 

 

Друзі були приголомшені почутим.

        - А зараз слухайте мене уважно! У Чарівному світі існують дві чарівні квітки – одна з них Квітка Зла, а інша Квітка Добра. Ще є чарівний еліксир життя. Для того, щоб повністю завоювати світ, - продовжив дідусь. – феям зла треба вилити чарівний еліксир на Квітку Зла. Ця квітка чорна і від неї віє негативом. Квітка Добра зберігається в Грінії, недалеко звідси. ЇЇ завжди охороняла і поливала Королева ньюмі, і тому ми жили спокійно і щасливо. Але зараз вона в полоні у ельфів. Злодії готують страшну зброю, щоб знищити Квітку Добра, а ще намагаються дізнатись у королеви, де схований чарівний еліксир. Якщо королева фей зла виллє хоча б краплину з того еліксиру на Квітку Зла то… буде вже пізно. Вони… п-п-переможуть. – він затнувся, але потім продовжив:

        - Але якщо ти, Фловері, мила, капнеш краплинку еліксиру на Квітку Добра, ми переможемо! – дідусь усміхнувся від думки про це. – На щастя ельфи ще не знайшли кубок з еліксиром, тому ви маєте дістати його перші. – потім дідусь почав говорити дуже тихо. – Я сховав його в надійному місці, про яке знає лише королева! Але в древній книзі написано, що врятувати Чарівний Світ може лише обрана фея-ньюмі, обдарована від народження особливим даром. Тоді все стане добре і настане мир!

        - А ми зможемо це зробити? – з недовірою та боязкістю запитала Фловері.

        - Ви ж друзі. Разом ви все зможете. – підбадьорив чарівник. – Але знайте, ви маєте все встигнути за три дні. Я дам вам карту, яка допоможе вам знайти гори Мрій, що в Дрімленді. Там біля водоспаду в печері схований еліксир. Але спочатку поспішіть на допомогу Квітці Добра в Грінію. Фаззі, тобі я дарую ще чарівне дзеркальце, яке покаже вам, що відбувається в тому чи іншому місці, а ще може виконати єдине найпотрібніше бажання. Але лише одне, тож прибережіть його для серйозного випадку.

 

Герої щиро подякували чарівнику, але вже на порозі Фловері зупинилась:

        - Пробачте, але я б хотіла спитати, звідки ви все це знаєте?

 

        - Дещо, дитинко, передчасно краще не говорити. Пройде час, і ти сама про все дізнаєшся.

 

 

        - Дякую вам дуже. За все, за все-е-е. – останні слова дідусь чув дуже тихо, здалеку…

 

 

Розділ IV. Порятунок Квітки Добра

 

Рано вранці вони вирушили у Грінію, щоб знайти Квітку Добра. Завдяки Лайтові друзям не було сумно. Він своїм оптимізмом дарував іншим надію на краще і віру в перемогу. Раптом Лайт зупинився і заговорив:

 

        - Слухайте, а що ми втомлюємо свої ніжки? Ми ж ньюмі і можемо літати. Достатньо натиснути на браслет і раз – в тебе вже є крила! Давайте так і зробимо! Ну, а з Фаззі вирішимо, що робити.

 

Але Фловері тільки сумно похилила голівку.

 

- Агов, Фловері, ти згодна? – вже не дуже впевнено сказав Лайт.

 

        - Я… не дуже б хотіла про це говорити. – тільки і сказала вона, а потім засмикнула рукав і показала руку – браслета там не було. – В мене немає крил.

 

Лайт співчуваючи відповів:

 

        - Я не знав. А… - він, можливо, хотів щось запитати, але змовчав. – Неважливо. Ну давайте йти.

 

Нарешті компанія дійшла до міста Грінії – столиці Флорамінії. В центрі міста на площі вони побачили прекрасну квітку під куполом: вона світилася і випромінювала добро. Але сяйво потроху згасало, адже королева давно не поливала її еліксиром. Ельфи своїм негативом поступово забирали в неї силу. Друзі почули, як головний ельф сказав:

        - Ха-ха! Нарешті ми винайшли УЗЕ (ультразвукову зброю ельфів) проти цієї нікчемної квітки. Зараз їй буде кінець. Ха-ха-ха.

        - Не дочекаєшся. – з упевненістю в голосі крикнули друзі, наближаючись до квіточки.

 

Але головний ельф направив зброю на квітку і натиснув кнопку. Аж тут зайчик різко підстрибнув до купола з квіткою. Промінь потрапив прямо в нього і Фаззі упав. Лайт тим часом вибив з рук ельфа УЗЕ, і з погрозою направив на ельфів. За секунду вони зникли з площі, і Лайт почав трощити цю зброю зла, у відчаї прагнучи помститись за друга, який нерухомо лежав на землі. Фловері впала на коліна:

        - О ні! Цього не може бути! Фаззі, милий, ти не можеш нас покинути! - Фловері не могла говорити. Вона схилила голову і ридала.

 

        - Але все не може скінчитися так…фатально. Ми ж тільки почали свій шлях. – Лайт старався стримувати сльози. – Ми маємо щось зробити. У ньюмі є сили. Треба вірити в себе і вони розкриються. – Лайт доторкнувся до плеча феєчки.

 

 

        - Так! Ніколи не можна здаватися. – Фловері витерла рукою сльози. Вона через силу підвелася. І раптом їй згадалося, як вона врятувала квіточку на галявині і якийсь добрий голос всередині сказав їй: «Прийшов час. Рятуй друзів, бережи найдорожче, що є, фея життя!». І голос стих. «Що? Фея життя…невже це мій дар від народження, про який я не знала?» і вона промовила:

 

 

        - Я - фея життя! Я маю боротися за життя. Добро має перемогти зло. І так буде! – коли вона промовляла ці слова, здійнявся сильний вітер і голос Фловері проривався крізь шум, а волосся розвіювалося, додаючи їй величної чарівної привабливості. Лайт не міг відвести погляд від подруги.

 

 

Фловері простягнула руку до Квітки Добра і над нею з’явилася золотиста аура – якимось чином квітка підсилювала її дар. А потім Фловері направила всю силу любові зі свого серця на Фаззі…

 

І тут зайчик почав потихеньку розплющувати очі. Полилося сяйво і…сталося диво: він ожив! Фловері з Лайтом кинулися його обіймати.

        - Ти молодчинка, моя квіточка! – очевидно, Лайт був в захваті від феєчки.

 

        - Ми зробили це разом. – зніяковіла Фловері. – А друзі завжди допомагають один одному.

 

 

        - Так ми все-таки друзі! – зловив її на словах Лайт і підбадьорливо поплескав феєчку по плечу.

 

 

        - А ти не змінюєшся! – засміялась Фловері.

 

 

Аж тут Квітка Добра привітно схилила пелюстки. Фловері доторкнулася до неї і почула, що вона тихенько говорить. Ніхто з друзів чомусь нічого не чув. Квітка прошепотіла: «Ви проявили хоробрість. Дякую вам. Мені стало небезпечно знаходитись тут, і моїх сил без еліксиру залишилось на три дні. Я можу переключитись в режим енергозбереження і перетворитись на талісман – брошку у вигляді квітки. Візьми мене з собою, а коли я буду вам потрібна, натисни на талісман, маленька феєчка, і я допоможу. Я буду давати підказки, тому що шлях перед вами нелегкий.»

 

І Квіточка затихла. Фловері переказала друзям все, що говорила Квітка Добра. Лайт крикнув радісно:

        - Це ж прекрасно! Ми завоювали її довіру! А ти молодець, Фловері. Я й не думав, що ти можеш розмовляти з рослинами.

 

        - Та я й сама не знала. – здвигнула плечами феєчка. Вона повернулась до купола і побачила там маленьку брошку-квіточку, про яку говорила Квітка Добра. Фловері приколола її всередину нагрудної кишеньки, біля самого серця.

 

 

        - Ну тоді пішли далі. Пригоди чекають! – Лайт так захопився, що не помітив калюжі, яка стояла перед ним, і повалився в неї.

 

 

Фловері не могла стримати сміху, та й сам Лайт сміявся зі своєї неуважності.

 

Розділ V.Перше випробовування

 

Радіючи, що вони отримали першу перемогу над злом, друзі рушили в напрямку Дрімленда за чарівним еліксиром.

 

Пройшла вже половина першого дня. Було спекотно, друзі стомилися і дуже хотіли пити. Аж тут, на щастя, наші герої побачили криницю. Вода виглядала такою свіжою та прозорою, особливо через те, що друзі вже помирали від спраги. Лайт першим взяв якийсь глечик і набрав води. Фловері та Фаззі припали до глечика і осушили його. Лайтові довелося набирати собі ще раз. Він швидко, з жадібністю, випив всю воду.

 

Фаззі подивився на карту. Він побачив криницю і показав туди лапкою:

        - Ми зараз тут! – жваво промовив він. Але далі на карті шлях був червоний. – А це що таке?

 

Фловері сказала:

        - Не знаю. Може спитаємо в Квітки Добра?

 

Вона доторкнулася до брошки і почула ніжний голос:

        - Будьте обережні! Це найнебезпечніше місце вашої подорожі.

 

        - Хм, найнебезпечніше місце? Сподіваюсь, ми справимось. – промовила Фловері.

 

 

        - Не хвилюйся! Все буде добре! - Лайт подивився прямісінько у її блакитні очі. – Разом ми все переможемо!

 

 

І вони пішли назустріч небезпеці. Коли друзі вийшли на пагорб, то побачили прекрасну галявину. Фаззі дуже зрадів.

        - І хто сказав, що тут небезпека? Дивіться, яка краса!

        - Але Квітка Добра не могла помилитися, – заперечила Фловері.

 

І коли зайчик ступив один крок на галявину, все змінилося: замість чистого струмочка з’явилася лава, а на місці дерев – кратери, з яких почав вивергатися вогонь. Добре, що феєчка вчасно встигла потягнути Фаззі до себе, бо якраз на тому місці, де він стояв, вибухнув вогонь. Зайчик, хоча й упав на землю, але це краще, ніж стати шашличком.

        - Ого! – Фаззі ще не встиг опам’ятатися від того, що сталося. – Це галюцинація чи правда? Жах!

 

        - Ні, ні, зайчик, це правда, - сказала Фловері. – Я ж казала, що квітка не може помилитись.

 

 

Лайт подивився на карту, обернув її до друзів і показав на одне місце на ній:

        - Ми тут. Гляньте, це все пояснює. Назву бачите? Країна ілюзій! Чудова галявина - це була ілюзія, а по-справжньому є те, що ми бачимо зараз: лава та вогонь. Фловері кивнула, подивившись на карту.

 

        - Але як ми через це пройдемо? – спитав Лайт. – нам що, рити підземні ходи і пробиратися крізь ці… вулкани чи що?

 

 

Фаззі пробурмотів сам собі:

        - Пробиратися крізь…цікаво, цікаво. Ви помітили, що кратери стріляють по черзі?

 

        - І-і-і? – Лайт не дуже розумів хід думок зайчика.

 

 

        - І якщо ми будемо акуратними, - продовжував Фаззі, - то зможемо уникнути небезпеки. Пояснюю: коли одні кратери стріляють, то інші – ні. А ми зможемо пройти крізь ті, які в цей момент без вогню…

 

 

        - І так доберемося до кінця галявини, - продовжила Фловері. – Здається, я все зрозуміла. Ти йдеш? Чи боїшся? – звернулась вона до Лайта.

 

 

        - Та ні! З тобою хоч на край світу! – він швидко приблизився до феєчки і усміхнувся так, що було видно його білі зуби.

 

 

І друзі пішли вперед. Феєчка взяла Фаззі на руки, так було безпечніше. Звісно, зайчик мало не обпік хвостик, а Лайт із Фловері наражались на небезпеку, та саме завдяки підказкам Фаззі друзі пройшли повз це місце.

        - Фух-х! Трохи не влипли! – витер піт Лайт. – Але ми молодці!

 

Події дня украй виснажили друзів, і знайшовши перше більш-менш придатне для відпочинку місце, вони мирно заснули…

 

Розділ VI. Боротьба з ілюзією продовжується

 

З самого ранку Фаззі розбудив друзів:

        - Алло, народ, прокидайтеся. Ви не забули, в нас важлива місія. Треба вставати, а не спати до вечора.

        - Хто? Що? Де я? – крізь сон сказала Фловері. Коли вона розплющила очі, то побачила все навкруг. – Ага, так.

 

Лайт тільки прокинувся. Його не покидало почуття гумору. Він звернувся до Фловері:

        - Доброго ранку, квіточка!

 

Фловері відсунулася від нього і встала.

 

Вони вирушили далі. Фаззі подивився на карту і сказав, що вони ще на території країни ілюзій, тому потрібно бути обачними. Через деякий час вони дійшли до місця, де знизу була прірва, а над нею вузенька стежка. Друзям довелося йти ланцюжком впритул до гори. Вони майже дійшли до кінця, аж раптом Фловері підсковзнулася. Це могло бути фатальним кінцем, але Лайт швидко схопив її за руку. Фаззі допоміг йому, і феєчка стала на стежку. Вона з жахом подивилася, куди могла впасти. Лайт ще тримав її. Фловері щиро подякувала друзям.

 

Далі шлях пролягав через невеликий ліс. Фаззі весь час дивився на карту, щоб не змінити напрямок, бо всюди були чагарники та дерева-велетні. Раптом з-за кущів хтось виглянув і враз заховався. Потім з другого боку кущ зашелестів. Ніхто цього не побачив, але Фловері здригнулася і пошепки сказала:

        - Вам не здається, що за нами хтось слідкує? Мені якось не по собі. – вона мимоволі озирнулася.

        - Може бути. Мені теж так здається. – Лайт погодився.

 

Фаззі нічого не здавалося, бо він весь час дивився в карту. Інші йшли за ним. Але коли Фловері трохи відстала від гурту, хтось закрив їй рот і потягнув кудись. Потім їй піднесли щось до носа, і вона заснула.

 

Фловері прокинулася у темному місці. Коли очі звикли до темряви, вона побачила, що це якась маленька темна кімната. Єдине що світилося, два зелені ліхтарі. Але стоп: це були не ліхтарі! Це були чиїсь хижі очі і вони ставали все ближче до неї. Ці злі очі належали ельфові! Він виглядав страшенно: очі горіли, як у вовка, він усміхався, вишкіривши зуби (цікаво, коли він останній раз ці зуби чистив), морщина на носі, одягнутий у якесь лахміття, а взуття – це якісь клоунські чоботи, тільки чорні, як ніч.

        - Ну от ми тебе й піймали. Тепер ми станемо всесильними! – на думку феєчки, голос у нього був ще гірший, ніж сам він. – А ви легко попалися. Як, подобається це місце? Ви довго тут будете. Ха-ха-ха!

 

Фловері намагалася встати, але її ноги були зв’язані. Раптом до цього місця прийшов ще один ельф з Фаззі. Він кинув зайчика поряд з Фловері і ельфи пішли звідти. Але коли вони зникли, Фаззі прошепотів:

        - Не бійся, Фловері! Пам’ятаєш, дідусь дав мені дзеркальце, яке показує, що відбувається в якомусь місці. А ще воно може виконати будь-яке одне бажання! Давай попросимо перенести нас звідси туди, де залишився Лайт!

 

        - Прекрасна ідея! Я зовсім забула про дзеркальце! Але спочатку попроси його показати, де зараз Лайт. Можливо, його теж схопили ельфи.

 

 

Зайчик пошептав щось дзеркальцю, і раптом перед ними відкрилась картина, якої вони аж ніяк не очікували…

 

Лайт стояв розгублений, з картою, яку підібрав, коли шукав друзів, а перед ним...о, жах! стояла справжнісінька фея зла! Вона тримала «Фловері» і погрожувала кинути її в прірву (а ми звісно знаєм, що це була не Фловері, бо справжня феєчка – в якійсь брудній в’язниці, а це, нагадую, країна ілюзій). Лайт хотів підбігти, але фея зла підняла руку та сказала, що якщо він ступить хоч крок, то його люба подружка відразу звалиться в прірву. Лайт з жахом крикнув:

        - Що тобі треба? Я можу сам стрибнути в цю прірву, тільки відпусти Фловері!

 

Але фея зла його зупинила:

        - Ні, мені це не потрібно. Я не за цим прийшла. Ти маєш віддати мені карту. Швидко!!!

 

Лайт подивився на карту, потім на «Фловері» і з сумом простягнув карту. Фея від радості аж вишкірила зуби. Вона тільки й чекала цього моменту.

 

Справжня Фловері через дзеркальце все це бачила. Вона крикнула:

        - Ні-і-і! Лайте, не роби цього! Це все ілюзія!

 

        - Ти цим йому не допоможеш! У нас є вибір – або ми, або Лайт. Дзеркальце може виконати лиш одне бажання...

 

 

        - Я вибираю Лайта! – не роздумуючи крикнула Фловері. - Тим більше карта допоможе всьому світу. Дзеркальце, будь ласка розвій ілюзію!

 

 

Звідкись з’явився чарівний пил і полетів до того місця, де був Лайт, і коли фея зла вже майже доторкнулася до карти, «Фловері» зникла. Лайт відразу зрозумів, що це була ілюзія, і швидко заховав карту. А коли чарівний пил посипався на фею зла, вона раптом зникла.

 

Феєчка і Фаззі дуже раділи, що врятували карту та Лайта. Але вони самі залишились у цій темній в’язниці. Раптом Фловері почула ніжний голос Квітки Добра: «За вашу самопожертву я допоможу вам вибратись звідси!». Голос стих, а замість в’язниці з’явилась сонячна галявина. Друзі опинились біля Лайта. Вони були безмежно раді. Добро знов торжествує над злом!!!

 

Розділ VII. Таємниця Лайта

 

Друзі продовжили шлях, орієнтуючись на карту дідуся. Деякий час вони йшли без пригод і нарешті покинули межі Країни ілюзій. Карта показувала, що починається Дрімленд, і назабаром вони дійдуть до Долини Ароматів, а там уже до Гір Мрій рукою подати. Погода чомусь почала псуватись, подув різкий вітер, небо захмарилось, немов передбачаючи чергову неприємність. Вони якраз йшли по Полю Зневіри, розмірковуючи, чому воно так сумно назване, аж раптом… на них звалилася величезна клітка. Вони не те, що не встигли відскочити, а навіть не відразу зрозуміли, що з ними сталося.

 

В ту ж хвилину до клітки підлетів маленький метелик з чорними крильцями, але наші шоковані друзі його навіть не помітили.

 

Метелик пролетів над головою Лайта і з його крилець посипався дрібний, майже непомітний темний пил. Очі Лайта раптом стали злі і неприємні:

        - Знову ми потрапили в халепу, – почав обурюватися він. – Скільки ще буде цих перешкод? Мене вже це дістало! Як тепер вибратися звідси? – потім він обернувся до Фловері. – Гей ти, героїня! Ти в нас типу «обрана». Думай тепер. Ми ж тут через тебе! Я вже не вірю, що ми дійдемо до мети!

 

У Фловері від здивування перехопило подих. В цей час її також огорнув невидимий чаклунський пил. Несподівано для неї самої, в ній почала підніматися хвиля обурення, гніву та образи:

        - Як ти смієш таке говорити, зухвалий нахаба?! Я всю дорогу терплю твої безглузді теревені!

 

На мить вона прикрила долонею уста, вражена грубістю своїх слів. Але коли Лайт знову сказав щось образливе, вона відповіла йому тією ж монетою. Фаззі стояв в неймовірному шоці:

        - Друзі, що з вами? Я не впізнаю вас. – але у відповідь пролунало:

 

        - Замовкни! Досить твоїх нотацій!

 

 

Зловісна хмара пилу з крил метелика почала опускатися на Фаззі, але в цю хвилину він різко подався вперед розбороняти друзів, які вже майже кинулись в бійку, і його торкнулася лиш третина пилу. Всередині в нього зазвучав голос: «Скажи їм все, що про них думаєш!» але з цим злим голосом пролунав добрий: «Не можна ображатися і злитися. Помири їх!» Всередині нього йшла справжнісінька війна добрих і злих думок.

 

А в цей час у небі також почалася битва, яка різко привернула увагу всіх. Прямо над ними засяяло неймовірне світло, і вони побачили пташечку небесно-блакитного кольору. Вона кружляла навколо чорного метелика і з кожним помахом її крил метелик почав слабнути. Його крильця кволо звисали і він ледве ворушив ними. В кінці-кінців метелик зник десь у небі, а пташка підлетіла ближче до друзів і огорнула їх сріблястим сяючим на сонці пилком. В цю секунду в них ніби пелена упала з очей. Було таке відчуття, що вони отямилися від кошмарного сну. Небесна пташка зникла так раптово, як і з’явилася.

        - Оце так чудеса! – першим оговтався Лайт. – Що то було взагалі? Фловері, як я міг наговорити такої гидоти? Пробач мене, якщо можеш. Не знаю навіть, що на мене найшло.

        - Лайте, я й сама не розумію, чому з мене полилися такі негативні слова.

 

Фаззі зніяковіло промовив:

        - А в мене виникло бажання стукнути вас обох, бо вели ви себе просто нестерпно. Звідки з’явилась ця хвиля зла? Може Квітка Добра нам пояснить?

 

Фловері доторкнулась до брошки і почула ніжний голос: «Ви потрапили в пастку феї зла. Той чорний метелик непомітно огорнув вас пилом чвар і, якби не ця небесна пташка, ви б назавжди залишилися у цій клітці образи та непрощення. Лише пробачаючи, ми відчуваємо справжню свободу і мир у серці…» і голос зник.

 

Друзі почали обійматися і щиро просити пробачення один в одного. Залізні грати клітки на їхніх очах почали перетворюватися на тонкі прутики. Дружніми зусиллями вони розігнули їх і вибрались на волю. Їхня дружба виявилася сильнішою за чвари.

 

Настала ніч і закінчився другий день їх пригод. Друзі потребували відпочинку. Вони сіли на травичку під великим деревом. Фловері взяла на коліна Фаззі. Він був пухнастий і грів її, тому феєчці швидко захотілося заснути. Лайт сів поряд з нею і сказав:

        - Знаєш, я виріс без сім’ї. Батьків я не бачив, навіть не знаю, де вони. Я не відчував в дитинстві батьківської любові. Мене міг образити хто завгодно, і нікому було мене захистити. Тому я виріс з недовірою до оточуючих. Але завдяки тобі я зрозумів, що любов та справжня дружба існує.

 

        - Так, звісно існує. – Фловері намагалася говорити пошепки. В неї виступили сльози від історії Лайта. – дуже важливо знайти справжнього друга. На жаль, я не можу уявити, що ти відчував… Я жила з батьками. Співчуваю тобі.

 

 

Потім Лайт почав говорити веселіше, бо не хотів «розпускати нюні»:

        - Але тепер ми переможемо зло, все стане добре. І, можливо, я навіть знайду рідних. Не знаю. Поки-що самому не віриться. Але може колись… - Лайт подивився на зоряне небо. А коли озирнувся, феєчка вже спала, схиливши голову на його плече. Лайт обняв її і довго сидів, поринувши у спогади…

 

Розділ VIII. Нелегкий вибір

 

Настав третій, вирішальний день їхньої подорожі. Наші герої дуже хвилювались, бо знали, що в кінці дня Квітка Добра втратить свої сили, якщо не крапнути на неї еліксир. Нарешті друзі з великими зусиллями вибрались на Пагорб Надії і затамували подих… Перед ними відкрився прекрасний краєвид. Це була Долина Ароматів! Вона була неперевершена: травичка виблискувала срібними краплинками роси; казково гарні квіточки привітно нахилили свої голівки, запрошуючи гостей; дзюркотів струмочок з кришталево чистою водою, лунали ніжні пташині переспіви. Як приємно було відчути теплий подих вітерця і вдихнути неймовірний аромат квітів! А вдалечині – о, яке щастя! – височіли Гори Мрій!

 

Друзі стрімко помчали до підніжжя гори, щоб знайти кубок з еліксиром. По словам дідуся він повинен був бути десь біля водоспаду! Вони обстежили всі камні, заглянули в печеру. Раптом Лайт випадково оперся на камінь, і відкрився потаємний хід. Вони зайшли всередину гори і знайшли кубок. Радості не було меж!!!

 

Але коли друзі вийшли, раптом земля під ними почала зникати. Фловері встигла відскочити і схопила за руку Лайта, який тримав Фаззі. Але вона не втримала їх і тільки почула крик друга: «Не бійся за нас! Ми врятуємось! Тепер вся надія на тебе!» - і вони зникли в прірві.

 

Раптом перед Фловері з’явилась Королева ньюмі і почала ласкаво говорити:

        - О, нарешті ми будемо врятовані! Я так чекала цієї хвилини! Будь ласка, дай мені кубок, я хочу сама оживити чарівну квітку!

 

Як говорилось на початку, всі ньюмі були чутливі до обману, і серце Фловері підказувало, що тут щось не так. Коли Королева говорила, почали збиратися темні хмари. Феєчка сміливо вигукнула:

        - Пробачте, але я не можу дати вам кубок. Я повинна зробити це сама.

 

Тоді Королева раптом перетворилась на страшну фею зла, і хижо зашипіла. Фловері аж відсахнулася. Це була найголовніша фея з Королівства Пітьми – міс Девіл.

        - Віддай, я сказала. Інакше я знищу твоїх батьків та друзів. Вони у мене в полоні. І все залежить від твого вибору!

 

Загриміли блискавки, посіріло небо. Фловері міцно стискала кубок і не знала, що робити. Раптом міс Девіл заговорила по-іншому:

        - Ти смілива феєчка, і я хочу здійснити твою найзаповітнішу мрію – я можу подарувати тобі чарівні крила!

 

Вона простягнула свій жезл і – о, чудо – Фловері відчула на спині шурхотіння таких омріяних крил! Не встигла вона насолодитись цим моментом, як крила зникли так само раптово, як і з’явились.

        - Крила і життя батьків – взамін на еліксир! Вибери легший шлях, Фловері!

 

Феєчка немов заніміла! Вона все ще міцно тримала еліксир, але сумнів огорнув її серце. Вибір був надскладний…

 

Розділ IX. Мрії збуваються!

 

Поки Фловері вагалась, над нею раптом з’явилась небесної краси пташка і огорнула світлом феєчку. Фловері згадала слова ангела: «Навіть якщо ти думаєш, що занадто слабка, повір у себе!» Вона подумала: «Я не маю піддаватися злу. Навіть якщо я буду без крил, я допоможу своїй країні. Але що буде з батьками та друзями? Та я ж фея життя! Навіть якщо з ними щось станеться, я врятую їх своїм чарівним даром!» і вголос сказала:

        - Я не зверну на шлях темноти. Зло не переможе ніколи!!!

 

В цю хвилину небесна пташка стрімко сяйнула до феї зла і почала бити її крилами. А Фловері натиснула на брошку, і перед нею з’явилась Квітка Добра. Феєчка швидко капнула на неї еліксир із кубка. Від квітки пішло чарівне сяйво, яке заполонило все навколо, і Королева з криком: «НІ-і-і!» зникла безвісти.

 

У цю хвилину підбігли захекані Лайт і Фаззі. Їм вдалося вибратись із прірви. Лайт чув останні слова Девіл, і тепер міцно обійняв феєчку:

        - Ти не зійшла з правильного шляху. Ти молодець! Я так хвилювався.

 

        - Все добре, Лайт. Було нелегко, але з’явилась та сама пташка: вона наче пролила сяйво в моє серце, і я знову повірила в себе.

 

 

Тут озвався Фаззі:

        - Дивно, в нас теж була пташка. Вона освітила нам вузеньку стежку, показавши вихід…

 

Від сяйва Квітки Добра все навкруги почало змінюватись, яскравішати, переливатись всіма барвами веселки. Аж раптом перед ними з’явилася головна фея добра – Лауна. Вона звернулася до Фловері:

        - Ти довела, що маєш чисте серце! Недарма ти була обрана. І ти заслуговуєш на подарунок!

 

На руці феєчки з’явився браслет, а на спині - чарівні крильця!!! Фловері не могла повірити своїм очам. Вона обняла Лауну і щиро подякувала їй.

 

Лауна зникла, а друзі взяли зайчика і вже не пішли, а полетіли у Грінію, щоб повернути Квітку Добра королеві. Потім вони завітали до дідуся, щоб розповісти про свої пригоди. Друзі згадали і про пташку, яка допомагала їм. В кінці феєчка сказала дідусю, що він дуже добрий, схожий на ангела, який приходив до неї в країну.

 

Потім вони полетіли до Флорамінії. Фловері побачила там своїх батьків та друзів. Лайт і Фаззі стали знаменитими. Сталося ще одне диво – через деякий час Лайт знайшов своїх батьків.

 

Ну, а дідусь… Він ще залишається таємницею для нас. Через кілька хвилин після того, як друзі пішли, на підвіконня дідуся прилетіла пташка небесної краси. Чарівник підморгнув їй, і вона привітно схилила голівку. Сяяло сонце... На обличчі дідуся заграла добра посмішка.