Петриченко Софія

  Створення СКК і напад голодних молюсків-гігантів

 

У чудовому місті «кольорових будиночків» живе дівчинка Соня, у неї є два котика-сфінкса: Каспер і Йода, вони найкращі друзі. Коти люблять поїсти та поспати, а особливо Йода. Софія їх не розуміла, проте вони розуміли її.

 

Цього дня, ввечері, батьки дівчинки поїхали на кілька днів. Соня додивлялася фільм, а поряд з нею сиділи коти. Раптом вона помітила, що за вікном засвітило яскраве світло. Трійця побігла до вікна, подивитися що там. Поки вони підходили, Софійка зі страхом, але жартуючи, запитала: «Це що? НЛО?». Коли вони виглянули, Соня закричала та промінь світла впав на них, за вікном дійсно було НЛО. Вони почули грубий чоловічий голос, що сказав: «Ти, Софія! Так-так, ти, виходь на вулицю. Ти ж не хочеш, щоб ми тебе, той во, примусили?».

 

Соня з котами вийшла на вулицю, вона плакала, бо дуже боялася. Голос знову промовив: «Підійди ближче!». Коли Софія підходила, світло постійно її супроводжувало. Дівчинка зупинилася та вже інший, жіночий, голос заспокоїв її: «Не бійся». Але що це? Їх почало засмоктувати в середину літаючого об’єкту. Дівча кричало, а коти намагалися втекти від цього яскравого «пилесмоку». Вони раптово опинилися в повній темряві, та незабаром у кімнату ввійшла загадкова особа, промовивши: «Три, два, один..». На «один» увімкнули світло та юрба людей у довгих білих халатах дружно прокричали «Ура!!!». Соня прикрила обличчя рукою, щоб через яскраве світло можна було все та всіх розгледіти. Поступово все стихло та до трійці підійшов чоловік із довгою бородою, промовивши: «Я Альберт – капітан цього корабля, ми всі дослідники».

 

У голові дівчинки було багато запитань, та найбільше її хвилювало чому вони зараз тут. Чоловік продовжував говорити: «Ми команда, яка досліджує містичні події та бореться з надприродним, подорожуючи на своєму кораблі».

 

«Це типу як «Люди в чорному», але ми у білому, - промовила дівчина, що стояла поруч із Альбертом, - до речі, мене звати Оксана».

 

«Як же ми сюди потрапили?» - налякано і роздумуючи запитав Йода.

 

«Ти розмовляєш людською мовою? А-а-а! І я розмовляю? Що це коїться?» - прокричав Каспер.

 

У котів з’явилися нехарактерні їм можливості: вони не тільки розмовляли, а й ходили на двох лапах. Гості корабля запанікували та у них виникло ще більше запитань, здавалося, що ось-ось вони прокинуться і все це закінчиться.

 

Берт все більше намагався їх заспокоїти та показати, що екіпаж не бажає їм зла, та почав знайомити Софію зі своєю командою. Капітан сказав, що доволі довго спостерігав за ними та вони тут не даремно, коротко розповів їм про те, що їх чекає, але всі відповіді вони зможуть отримати завтра вранці. Проте, Соня все одно не розуміла чому обрали саме їх і капітан пояснив: «В процесі спостережень виявилось, що ви найкраще зберігаєте таємниці, до того ж, більшість з вас коти, а коти швидкі та кмітливі». А зараз вони мали повернутися додому та обдумати план дій. «Ви повинні врятувати світ!» – промовив останні слова Альберт.

 

Коли трійця спускалась з корабля, Соня помітила, що за ними спостерігає маленький сусідський хлопчик. «Але ж хто йому повірить?» – думала вона.

 

Всі були надто стомленні, тому швидко заснули.

 

Першим прокинувся Йода та почав згадувати, чи не наснилося це йому. Ніжним муркотінням він розбудив Соню та Каспера. Дівчинка, прокинувшись, одразу подумала, що їй наснився сон і все як завжди. Вона вмилася, побавилась з котами та сіла снідати своїми улюбленими медовими пластівцями. Але цю ранкову ідилію перервав дзвінок у двері, за якими стояли Оксана з Альбертом.

 

«Привіт! Як ви? Що ви? У вас пластівці? М-м-м. А ви вже придумали назву своїй команді? Ні, так?» - просто таки не зупинялася задавати запитання Оксана.

 

«Оце так! Вщипніть мене. Е-е-е…яка команда?» - бентежно говорила Софія, – «Ми супер команда».

 

«Я перепрошую, але супер котяча команда, няу-у!» – втрутився Йода.

 

«Ну от, почалося! Ви знову розмовляєте. Ця назва надто довга, ми її скоротимо та будемо «СКК» » – мовила Соня.

 

Альберт пояснив, що їхня місія – врятувати людство від голодних молюсків-гігантів, які оселилися в селищі поблизу Чорного моря.

 

«Ура! Нумо поїмо та рятувати світ, будь мяска», – попросив Каспер, – «Ой, будь ласка… чи будь мяска теж непогано?».

 

Усі дуже голосно розсміялися, бо дійсно, людської мови навчитися це ще та наука. Добре попоївши, справжня команда дослідників, ще не усвідомивши всієї ситуації, вирушила у подорож. Усі гуртом вони йшли вуличками, здавалося, хвилин 10-15, та ось вони дійшли до будинку, який виглядав звичайнісіньким. Зайшовши, вони побачили спецодяг і пристрої, які нагадували зброю. Берт продемонстрував можливості водних, вогняних, і навіть льодових «пушок». Минула година приготувань, команда вдягнула надприродні плащі «СКК», всі обрали зброю на свій смак і почали хизуватися та влаштовувати справжній показ мод. Першим вийшов до всіх Йода та показував трюки зі своїм канатом, за ним Каспер із «пушкою», що стріляє сіткою та Софійка з водним бластером, що заморожує. Всі нарешті готові!

 

Команда вирушила до пункту призначення на службовому автобусі, вони доїхали до поля, біля якого був будинок. Коли «СКК» зайшли в будівлю, вони побачили літальні апарати: гвинтокрили, параплани, повітряні кулі, тощо. Вони вийшли з іншого боку та побачили аеропорт. Соня запропонувала план дій і на зеленому гвинтокрилі друзі вирушили до цілі. Поки рятівники летіли, вони бачили багато гарних краєвидів. Страшно й подумати, що всім цим прекрасним містам можуть загрожувати хижі молюски. Команда долетіла до місця призначення та стала підкрадатися до скупчення молюсків-гігантів. Вже кілька годин вони вели запеклу боротьбу, а молюски продовжували прибувати зі сторони моря. Команда виснажилася та друзі зрозуміли, що їм потрібно трохи часу для перепочинку та переговорів. Так і вчинили, взялись з новими силами. Дівчинка стала привертати до себе увагу, щоб виманити найбільшого з молюсків, але він виявився дуже хитрим та ледь її не проковтнув. Та тут за планом «включились» інші учасники «СКК»: Йода обмотав канатом молюска, а Каспер вистрілив своєю сіткою. Так у Соні з’явилася можливість вистрілити водяним бластером, що заморозив монстра. Раптом, навколо команди, почали гинути інші молюски, правильно друзі здогадалися, що це й був головний мозок підступної зграї.

 

Село ніби ожило, жителі повиходили на двір, не розуміючи, хто їх врятував.

 

Звичайно, що секретним дослідникам не можна розповідати про себе, але їм так хотілося…

 

По дорозі додому «СКК» задрімали. Коли команда стояла на порозі свого будинку, науковці попрощалися з ними. В очах у всіх був смуток через прощання, але Альберт сказав, що вони ще обов’язково зустрінуться.

 

На наступний день приїхали Сонині батьки та запитали її, як вона проводила цей час. Дівчинці дуже хотілось розповісти їм усі пригоди, але коли вона покликала своїх котиків, щоб вони допомогли довести правдоподібність історії, Каспер та Йода лише муркотіли від радості, що приїхали батьки. Тато з мамою весело засміялися та сказали: «Ми раді, що ти без нас не сумувала, а грала в такі веселі ігри» та додали: «В тебе, Софійко, дуже гарна фантазія». Вони обійняли її та пішли вечеряти.

 

Вранці Соня з батьками вийшли погуляти в парку, аж раптом до них підбіг сусідський хлопчик та, смикаючи Софію за рукав, протеревенив: «Соню, Соню, лозкази, а сцо то за косміцний колабель тебе пливозив позавцола?». Батьки переглянулись, а тоді мама сказала: «Соню, то це з сусідським Васильком ви грали в отих космічних піратів?». Софія хотіла заперечити та ще раз все пояснити, а потім сказала : «Так, з Васильком»…