Юшкова Катерина

 

«Оленкина гордість»

 

У нашому місті жила-була звичайна дівчина Оленка. Мила дівчинка вчилася у другому класі, але із-за лінощів і забудькуватості отримувала погані оцінки. Дружбу мала ця горе-учениця тільки з двійками та одиницями, а гарні оцінки до щоденника дороги не знали, бо їх у неї не біло.

 Але одного разу, на уроці малювання, Оленці поставили «12» балів. Дівчинка не повірила своїм очам- у неї справжній найвищий бал.

 Від такого щастя, Оленка швиденько покидала свої речі до ранцю і помчала стрімголов із класу. Це все тому, що їй дуже хотілося поділитися своєю радістю із близькими. Ось, тільки вона не знала, кому ж першому розповісти цю гарну новину: бабусі, дідусю або песику Джеку.

 Оленка так швидко бігла до дому, що аж не помітила, як із ранцю, що розкрився, випав щоденник і альбом для малювання.

 Оленка гучно крикнула прямо з порогу:

 - Бабуся, а в мене «12» балів!

 Але чомусь ця фраза бабусю ні як не здивувала. Оленкина бабуся добре знала ,що її онука була великою фантазеркою, тому гадала, що це- чергова брехня.

- Бабуся, це чиста правда! Мене так хвалили!

 І швидко знявши ранець з плеч, дівчина почала шукати свій доказ- щоденник і альбом.

 Виявивши пропажу, бабця сердито вилаяла внучку:

 - Ти не лише велика брехуха, ти ж і справжня растеряха!

 Оленка, голосно ридаючи від несправедливості, попленталася до своєї кімнати. У кріслі спав її улюблений песик. Побачивши хазяйку в сльозах, Джек почав тужливо скиглити і стрибати навколо дівчинки.

 - Джек, я отримала за твій портрет «12» балів, але мені ніхто не вірить. Я все втратила. Це так прикро.

 Вірний пес, віддано дивлячись в очі виляв хвостом.

 Ні сльози змусили Джека негайно діяти.

 А Оленка, уткнувши ніс в подушку, голосно ридала, а через деякий час заснула.

 Пес дуже гарно знав весь шлях дівчинки від дому до школи, тому вирішив перевірити кожен кустик.

Він дивився і на дитячому майданчику, і у горожі, але нічого не знаходив. Як раптом щось дрібне промайнуло біля берези. Джек не міг зрозуміти, що це за галочки і палочки гуляють під деревом? Він їх десь бачив, але не міг згадати де саме.

Підійшовши ближче, він запитав:

 - Ви хто?

 - Ми оцінки Оленки Іванової!

 - А що ви тут робите ?

 - Гуляємо. Учениця викинула щоденник, а вітер розніс нас в різні боки.

 - Безглузді, вона втратила вас!

 - А де щоденник і альбом?

 Здивовані одинички майже хором відповіли:

 - Не знаємо, але двійки катаються на роликах, трійки з четвірками грають у бадмінтон, а п'ятірка пускає мильні бульбашки.

 - А інші? А «12» балів де?

 - Вона в гостях у павука. Він катає її на гойдалках.

 - І ванова у біді, а ви гуляєте, дихаєте свіжим повітрям і ні про що не підозрюєте? То, хіба ж вам не жаль, Оленку Іванову?

 - Ні

 - Це чому ж?

 - Вона не учить уроки, тому завтра у неї знову будуть одиниці і двійки, а це означає, шо нашу відсутність вона не помітить.

 - Добре, а де інші?

 Оцінка «5», вказавши на дитячий майданчик, запустила чергову мильну бульбашку. Джек без зволікання помчав на дитячий майданчик.

 На голках жасминового кущика, ніжившись під променями ласкавого сонечка, спокійно відпочивав щоденник.

 - Друже, я тебе знайшов!

 Збирай всі оцінки та хутко до Оленки!

 - До Оленки Іванової? Не хочу! Я завжди м'ятий ,без обкладинки, а оцінки- просто жах. Ні, я створений для гарних оцінок.

- Ти не правий, щоденник. Оцінки усі потрібні і дуже важливі.

 - Так ,була у мене сьогодні оцінка «12». Проте вітер її поніс в невідомому напрямку. Це так сумно!

- Вона у павука в гостях, на калині.

 Побачивши королеву оцінок, щоденник тужливо простогнав:

 - Ваша величність, поверніться до мене на сторінку, благаю!

 - Ні!

 - Але чому? Адже у вас чиста світла клітинка в графі «оцінка»

 - У мене не має подруг- одні лише двійки навкруг. Не дружити ж мені з одиницею. Не хочу я жити одна на сторінці!

 - Повно, ваша величність, здитися!

- Я гадаю на «10» і «11», але звідки їм взятися у цієї дівчинки?

 На що Джек сердито заперечив:

 - Оленка не така! Не злізете по-хорошому- зниму разом з павутиною. Немає часу на умовляння.

 - Ха-ха-ха. У вас, напевно, в друзях теж одинички?

 - Ні, у мене в друзях Оленка!

 - Ви гарантуєте мені подружок з вищого суспільства?

 - Ми, ще поспілкуємося з ученицею, але зараз їй потрібна допомога.

 Трохи подумавши, королева оцінок вимовила:

 - Подивіться навкруги, може ви бачите альбом з малюнками, який вона загубила? Я все дивлюся на вас і не можу зрозуміти, кого ви мені нагадуєте? Очі, ви ж той самий пес Джек, якого намалювала Оленка!-Да, схожий. Павучок, допоможіть мені злізти і пошукайте альбом.

 Через декілька хвилин всі були у зборі: оцінки, щоденник і альбом.

 Щасливий Джек щосили поспішав до своєї хазяйки. У нього було те, від чого залежало майбутнє дівчинки.

 Оленку розбудив ароматний запах ванільної здоби. Дівчинка пішла на кухню і побачила на столі свою пропажу. Дивуючись, вона запитала:

           - А де це ви знайшли?

 Бабуся з гордістю відповіла:

- Джек приніс! Дідусь вирішив повісити його портрет на кухні. Зараз рамочку доробить і повісить картину «Наша гордість». Ні, назвемо краще «Оленкина гордість»

Дівчина радісно вигукнула:

 - Мій любий песику, який же ти молодець! Я гадаю, що це мені сниться.

 Пес стрибав і радісно гавкав, виляючи хвостом. Хазяйка посміхалася, а це- головне.

Незабаром Оленка Іванова виправила всі свої погані оцінки і у королеви оцінок з'явилися подруги. Їм раділи всі.

 А кожну гарну оцінку щоденник радісно зустрічав:

 - Ой, а ось ще одна розумничка з'явилася!

 На що королева оцінок, кивала головою і гордо стверджувала:

 - Так, наші ряди поповнюють гідні бали. Наша Іванова- молодець!

 Щоденник був дуже щасливий, адже у нього з'явилася нова обкладинка і акуратна хазяйка.

 Але найбільшою його радістю біло те, що більше не з'являлися ці жахливі двійки та одиниці, за якими слідували зауваження вчителів, написання червоною пастою.

 Щоденник гордився успіхами Оленки Івановой. Адже, з появою королеви оцінок та її оточення він став охайним і популярним, а в ранці йому виділили окреме місце- цілий відділ по сусідству з новеньким пеналом.

 А головне- жодна оцінка більше не хотіла покидати чисту клітинку, навпаки , їм було весело і затишно.

Але іноді, коли щоденник дозволяв оцінкам гучно обговорювати важливість їх присутності, Джек не витримував і нагадував їм:

 - Та помовчить ж ви, всі! Коли б не я, то всі сиділи б ви досі на жасминовому кущику. Це наша люба Оленка змінила нас всіх. Навчила нас дружити та цінувати один одного.

 Оцінки стихли, а королева вимовила:

 - Наша дружба залежить від Оленки Іванової, а її доля-від нас. Тому будемо пам'ятати нашу важливість, але не забуваємо при цьому дотримуватися тиші та спокою.

 Міцний сон- це запорука завтрашнього успіху учениці. Всім добраніч!

- І, вам, солодких снів!

 Королева оцінок, глянувши на Джека, тихенько вимовила:

- А добро я пам'ятаю завжди! Мило посміхнувшись, вона віддалилася.