Огурок Полiна

 «Подорож дітей до країн майбутнього»

Частина 1 «Зустріч дітей»

 

      Це був теплий осінній ранок. Маленька семирічна дівчинка Ніколь вже прокинулася, та сиділа дивилася мультфільм про майбутнє. Ніколь була вродливою, слухняною дівчинкою, одягалася за модою, ходила з гарною зачіскою.

       - Який цікавий мультик! - сказала Ніколь.

 Мультик був такий веселий, що дівчинка, навіть не помітила, як він закінчився.

     - Мультик закінчився. Що мені тепер робити? - проказала з сумом дівчинка. - Але я можу піти погуляти на вулицю,

 мабуть, з кимось познайомлюсь…

 Ніколь вийшла на подвір’я та побачила друга, на ім’я До́мінік, який гойдався на гойдалці.

      - Привіт, До́мініку! - з усмішкою промовила Ніколь.

       - Привіт, Ніколь! - сказав хлопець, радий тебе бачити, ти така гарна!

       - Дякую! - відповіла дівчинка та почала розповідати До́мініку про мультик, який вона сьогодні дивилася вранці.

 

Частина 2 «Подорож»

 

        Коли Ніколь закінчила розповідати про мультфільм, До́мінік був вражений, що дівчина розповідає з захватом, та

 запропонував їй дещо:

- Слухай, а ти б хотіла потрапити у майбутнє?

 - Так, звісно! Особливо, дуже хочеться подивитися на одяг! - мрійливо сказала дівчина Ніколь. – А туди можливо потрапити?

- Так.

- І… як?

- Дуже легко! Завдяки моїм маленьким друзям, машині часу, яку я сам побудував,- спокійно відповів хлопець.

 - А хто ці твої маленькі друзі? Як їх звуть? – з цікавістю промовила Ніколь.

 - Я тобі усе розповім, але спочатку ти повинна присягтися мені, що нікому нічого не розповіси, - сказав До́мінік.

- Гаразд, я присягаюся, - швидко промовила дівчина.

- Пішли до мене додому. Я познайомлю тебе зі своїми маленькими друзями – гномами.

Вони разом прийшли до До́мініка в гості та зайшли в його кімнату.

 - Привіт, Афіно! Привіт, Раулю! Як справи? - з кимось привітався хлопчик.

 - Господи, з ким він розмовляє, тут нема нікого, - подумала про себе Ніколь.

Але тут вибігли маленькі гномики.

 - Привіт, До́мініку! Ми за тобою дуже скучили! - одночасно промовили вони.

 - Я теж за Вами скучив! Знайомтеся друзі, це моя подруга Ніколь.

 - Привіт, Ніколь! - сказали гномики.

 - Доброго дня! Ну, що, До́мініку, ми скоро полетимо у майбутнє?

- Так, тільки підготую до польоту свою машину часу… Афіно, Раулю, де вона?

 - До́мініку, вона ж на місці, у твоїй секретній лабораторії, - відповіли гноменята.

 - У тебе є секретна лабораторія? – запитала Ніколь.

 - Так, а де ж мені ще працювати… Гаразд, це вмикаємо, це вимикаємо. Усе, готово. Можемо летіти, - сказав До́мінік і простягнув руку дівчинці.

- Це безпечно? З нами нічого не трапиться? – турботливо запитала Ніколь.

 - Не хвилюйся, усе буде гаразд. Починаємо відлік 3,2,1. Полетіли!

 І друзі миттю перенеслися у майбутнє.

 - О, яка краса, скільки нових речей! Вау, який модний одяг! - з радістю промовила Ніколь.

 - Усе, пішли вибирати собі речі.

 - Але ж в нас нема грошей.

- Не турбуйся, тут усе безкоштовно.

 - Справді? Оце так…

 До́мінік та Ніколь взяли собі купу речей, та зібралися летіти додому. Вони сіли у машину часу. До́мінік знов почав відраховувати відлік, неочікувано потрапили у якесь незвичайне місце.

 

Частина 3 «Потрапили не туди, куди треба»

 

- О, ні! Тільки не це, тільки не сила швидкості! - з сумом проговорив До́мінік.

 - А що таке сила швидкості!? - запитала Ніколь.

 -Це місце міжпростору між справжнім світом та Світом майбутнього, звідки можна вибратися тільки через везіння, віру та мужність, - відповів До́мінік.

 - Не може бути! Я навіть не попередила батьків, що відправляюся подорожувати в майбутнє.

 - Не сумуй, ми виберемося звідси.

 Поки діти розмовляли, вони не помітили, як перед ними з ̀явився величезний екран телевізора, який почав говорити

 гучним голосом. Діти обернулися до нього та почали слухати:

 - Добрий день! Мене звуть Джессі. Якщо Ви хочете звідси вибратися, то повинні дещо запам ̀ятати:

По-перше, вибратися звідси треба до 14:00, зараз 12:00. 

По-друге, відгадати чарівні слова. Для цього Вам потрібно знайти велетня Рудольфа. Він сидить на сході, на горі «Велика».

 Після цього Вам потрібно одночасно проказати чарівні слова.

 - Ну що ж, до роботи. Дякую тобі, Джессі, - з сумом сказала Ніколь.

- Не сумуйте, ви виберетеся звідси, не здавайтесь, - підтримав діток телевізор.

- Дякую, пішли, Ніколь, в нас вийде. Тільки давай поспішимо, бо в нас залишилося дві години, аби вибратися звідси, - сказав друг.

Друзі відправилися на пошуки пана Рудольфа.

Глава 4 «Зустріч з велетнем»

 

Нарешті вони прийшли до велетня, та з сумом відказали разом:

- Доброго дня!

- Привіт, малеча! - сказав грубим голосом Рудольф. - Ви прийшли дізнатися чарівні сліва?

- Так.

- Не сумуйте. Вам лиш треба відгадати декілька загадок. Ви готові?

- Давайте вже розпочнемо, - швидко сказала дівчинка.

- Гаразд, перша загадка: На початку, ближче до середини зимових місяців? Що це?

- Новий рік! Це ж легко, звичайно, ближче до середини зими Новий рік. У кінці грудня, та на початку січня.

- Молодці! Друга загадка: Що легко підіймається, але важко кинути?

- Напевно, це пух! - відповіла з радістю Ніколь.

- Ну гаразд, третя загадка: У воді є різні камені, а яких каменів немає?

- Мокрі камені є у воді, але немає…сухих! - відгадав До́мінік.

- Четверта, остання загадка: Яка пора року мете?

- Зима! - водночасно промовили діти.

- Ти диви, розумні на мою голову взялися! - сказав грубіло Рудольф. - Щоб звідси вибратися, треба поставити слова

відповідей по черзі, змінюючи закінчення.

З цими словами велетень зник.

Діти дуже здивувалися, але швиденько зробили так, як їм наказав пан Рудольф. В них вийшло: Сухий пух, середина зими.

І…тут Ніколь прокинулася, та незрозуміла, чи то сон був, чи ні, але з ліжка побачила у вікні До́мініка, який гойдався на  гойдалці та махав Ніколь рукою. Через деякий час він раптом зник. Ніколь подумала, що До́мінік побудував новий прилад, щоб зникати та з ̀являтися де завгодно. З цими думками дівчина пішла снідати, бо чомусь дуже зголодніла.