Семененко Катерина

  ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ МАЙЛІВ

 

Зазвичай цікаві історії розпочинаються з слів – «жили були…», але ця історія починалася зовсім по-іншому. Почалася вона 10 000 років тому. Люди були ще тільки на першому етапі розвитку. Тоді коли майли вже користувалися різною технікою. Майли жили високо в горах, де люди бували рідко, отже могли вільно прогулюватися, але оскільки їхній ріст був не більше 7 сантиметрів, вони переважно жили під землею, а вечорами виходили помилуватися заходом сонця. Вони мали дивні, на наш погляд, імена. Мешкали майли в містечку Май, на горі Скал. Їх було понад три сотні, але ця історія про двох самих неслухняних майлів – це Іфар та Кайма. Всі майли добрі та мирні, але тільки не ці двоє! Тільки-но вони зустрічаються, починаються непереливки – то малята обкидають один одного землею, то помідорами, які вони вирощували в спеціальних підземних садах. Та бувало, що забіяки припиняли сварки і навіть чудово ладнали. Це ставалося тоді, коли вони задумували якусь капосну справу. Бувало навіть таке, що вечорами вони сиділи на пелюстках троянди і щось із захватом обговорювали.

 

Іфар – хлопчик, йому 5 років. Він стрункий та сміливий, голубоокий блондин. Його тата звати Каліф. Каліф – садівник-науковець, зараз він працює над новим видом овоча, який називається клайм. Маму Іфара звуть Кайя, вона найкращий повар у містечку. Кайма – маленька дівчинка, їй 4 роки. Вона має братика Кіфа, якому всього лиш 2 роки. Кайма була вправна та досить кмітлива, як на свій вік. Мала пишне каштанове волосся, завжди ретельно зібране в хвостик. Маму Кайми звати Фінна, вона домогосподарка. Тата звати Еліф, він будівельник. Саме він побудував це місто.

 

Одного жаркого літнього дня Кайма вирішила прогулятися до Квіткової долини разом з Кіфом, але мама сказала взяти з собою Іфара, що дуже засмутило Кайму. Але як не крути, довелося взяти і його.

 

Дорогою до Квіткової долини вони натрапили на озерце, що мало привабливо-кришталевий колір. Не довго думаючи, наші мандрівники скочили в озерце і купалися досхочу. Накупавшись, вони вирішили, що непогано було б зробити таке озерце ближче до містечка. Діти сподівалися, що дорослим теж закортить скупнутися. Тож Іфар, діставши з кармана ножика, зрізав стебло кульбаби, потім другої і прокладав їх, як труби. В цей час Кайма біля підземного входу в містечко копала ямку, в яку вони заллють воду і буде озерце. Кіф допомагав, як міг.

 

Минуло дві години і в ямку вже набирається вода, але чомусь дуже повільно. Діти вирішили запитати бабусю Аяшу, чому їм не вдається наповнити озерце. Іфар і Кайма спустилися до містечка і побачили, що всі мешканці поспіхом тікають, лишаючи домівки. Аж тепер дітлахи зрозуміли, що сталося…

 

Вам теж цікаво? Тоді запитайте в цих малих бешкетників! Виявляється, вони нещільно з’єднали одну з труб, що призвело до затоплення…

 

Майлам не залишалося нічого, крім переселення. Порадившись і зібравши все, що змогли врятувати, вони вирушили до гори Солін з наміром збудувати там нове містечко.

 

Але малі боялися туди йти, оскільки бабуся Аяша розповідала їм таємничу історію про цю гору.

 

Адже саме біля тієї гори 5 років тому таємничо зник їхній дідусь з своїм військом. Бабуся розповідала, що хоча всі впевнені, що в дідуся Кила поїхав дах і він вирішив перепливти море на листку алое, та бабуся знала напевне – злий дракон викрав її чоловіка.

 

Через два дні вони були біля печери в горі Солін. Майли були впевнені, що там безпечно, тому озброївшись ліхтариками, дорослі спустилися до печери. Через десять хвилин, сміючись, вийшли всі дорослі і якісь зовсім незнайомі майли! Мешканці печери допомогли мандрівникам забрати речі та запросили їх до себе.

 

Спускаючись вниз, господарі розповіли гостям свою історію.

 

Виявляється, 100 років тому ці майли жили біля підніжжя гори Солін. В них було велике та багате місто Гербікус. Славилося місто своїми традиціями – щомісяця тут організовували свята та веселощі. В цей день лунала музика в кожній домівці, а на вулицях стояли довгі столи з ласощами на будь-який смак.

 

В один з таких днів, коли всі мешканці танцювали та веселилися місто раптово накрила страшна тінь. Це був дракон Амрах, якого так боялися майли і розповіді про якого передавалися з покоління в покоління.

 

Місто Гербікус було зруйноване вщент хвостом дракона. Перелякані сховалися хто куди. А дракон зник так само раптово, як і з’явився. Після цієї події на вулицях вже не сміялися діти, не лунала музика. Навік поселилася печаль в містечку. Після довгих обговорень та сперечань майли вирішили переселитися під землю, де вони мали захист від можливих нападів Амраха. Саме звідси йде традиція майлів жити під землею.

        - Довго жили ми в страху, - оповідав Сяйм, старійшина містечка Гербікус, – та 5 років тому настав День визволення. Незнайомі майли, взявшись невідомо звідки, в тяжкій битві, яка тривала 20 днів і ще одну ніч, подолали дракона. Майже всі сміливці загинули. Врятували вдалося лише одного. Його знайшли під велетенською лапою переможеного страховиська. Воїн отримав серйозні травми. Наші лікарі приклали всі свої вміння, щоб вилікувати його. Зараз він цілком одужав фізично, але пам'ять до нашого рятівника досі не повернулася.

        - Завтра ми святкуємо День визволення і будемо раді бачити вас на бенкеті, - сказав Кайсі, головний кухар містечка.

         - З радістю допоможемо приготувати частування! - сміючись, відповіла Кайя.

 

Наступного дня мандрівники прокинулися вдосвіта, щоб допомогти господарям підготуватися до свята. Кухарі зачинилися в міській кухні і щось там «чаклували», а на все містечко линули пахощі свіжої випічки та гарячого шоколаду. Малюки також не лишилися без діла – вони допомагали старшим прикрашати містечко. На кожен будинок, на кожне деревце чіпляли різнокольорові повітряні кульки, яскраві стрічки та паперові квіти, які вони виготовили власноруч.

 

Опівдні вже все було готове і свято розпочалося. На головній площі Гербікуса стояли столи з частуванням. Гостей мешканці міста посадили на почесні місця. Коли всі сіли, зазвучала урочиста музика і до столу прийшов головний герой міста – їх воїн-рятівник. Його вітали оплесками. Всі були радісні і мали піднесений настрій. Тільки бабуся Аяша не аплодувала, лише трималася за стілець і щось шепотіла зблідлими вустами.

          - Бабусю, що з тобою! Що сталося? Ти погано себе почуваєш? – скрикнула Кайма, помітивши стан бабусі.

 

У відповідь бабуся прошепотіла вже голосніше:

          - Я боюся помилитися, але цей майл так схожий на Кила!

 

В цей час герой містечка повільно підвівся і попрямував до бабусі Аяші. На обличчі його поступово розквітала посмішка.

 

Сталося диво! Пам'ять повернулася до воїна! Він зустрів свою дружину Аяшу, згадав, що звати його Кил і що мешкав він раніше в містечку Май. Ще гучнішими оплесками майли привітали об’єднання сім'ї.

 

Саме так закінчилася наша дивовижна історія. Але хто його знає, що ще вигадають Кайма, Кіф та Іфар…