Гречанюк Дар'я

 Мені лягла сніжинка на долоню

 

Ранок видався чудовим. Я підійшла до вікна і побачила дуже багато пухкого снігу. Я так зраділа, що хутко вийшла на вулицю. Через годину пішов снігопад. Я простягнула долоньку вгору і маленька сніжинка лягла на неї. Але вона не танула! Може, у мене руки льодяні, або я змерзла, або я чарівниця. Точно, чарівниця! Начаклую собі, щоб ця сніжинка ніколи не танула! Сказала подумки : «Крекс, пекс, фекс». І відпустила малу на волю. Хай собі летить.

 

Коли я лягла спати постійно думала про сніжинку. І вона мені наснилася!

 

Ось що вона казала: « Привіт! Пам’ятаєш мене? Дуже дякую тобі, що відпустила мене, а не розчавила, як роблять це інші діти. Я звуся Крихітка, бо дуже маленька. У мене була сім’я : мама, тато й сестра. Але, на жаль, вони розтанули, бо не були чарівні, як я. Так, так, забула тобі сказати, я не танула, бо чарівна. І ти не чарівниця. Не засмучуся. За твою доброту можеш загадати собі бажання. Я його обов’язково виконаю! «Добре, я хочу, щоб сніжинки до кінця зими не танули», - промовила я уві сні. Крихітка радісно відповіла: « Яка ти добра! Звісно, я залюбки виконаю твоє бажання! Тільки ти зранку, коли ще лежатимеш у ліжку, не забудь сказати чарівні слова: « Крекс, пекс, фекс». І оком не встигнеш кліпнути, як за вікном ітиме лапчатий сніг».

 

Я подякувала сніжинці, і вона зникла з мого сну. Наступного дня, ще лежачі в ліжку, я вимовила чарівні слова. Потім швидко підбігла до вікна…І справді йшов лапатий сніг! Я встигла тільки вимовити одне слово: «Матінко!». Хутко вибігла на вулицю. Мені лягла сніжинка на долоню. І я її впізнала! То була Крихітка. Потім лягло ще три сніжинки. То, мабуть, її нова сім’я знову спустилася з неба! Вони ніби дякували мені.

 

В той день я була така щаслива! І не тому, що цілу зиму буде йти сніг. Ні, ні… Лише тому, що Крихітка і її нова сім’я разом. І будуть разом завжди!