Кондрашевський Дмитро

 Цікава зустріч

 

         Найбільшу насолоду й радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя, викликає спілкування з природою. Вона завжди чарувала нас і чарує, хвилювала і хвилює. Шепіт блакитної води, зелених дібров, спів пташок, запах і розмаїття квітів – усе це дорога серцю, ні з чим не зрівняна природа рідного краю.

 

Я з дитинства люблю відпочивати на природі. Особливо навесні, коли все навколо оживає: зеленіє левада, луки пахнуть молодою травичкою, галявини вкриті смачними суницями, широчіє поле, де так легко й солодко дихати, в’ється стежина, по якій, здається, не йдеш, а летиш, неначе птах.

 

Одного такого весняного дня ми з друзями пішли до лісу. Розпалили багаття, грали в різні ігри, бігали, стрибали, веселилися. Аж раптом до нас підійшов чоловік, одягнений у стареньку куртку й потерті штани, крислатий капелюх. Чимось нагадував грибочка. Він зробив нам зауваження, щоб не галасували.

 

Ми спочатку здивувалися: хто цей чоловік і чому він так до нас звернувся. Та згодом виявилося, що це лісник. Звати його Микола Іванович. Він саме обходив територію і запропонував нам пройтися лісом. Ми погодилися і недаремно, бо цей непомітний на перший погляд чоловік виявився дуже цікавою людиною.

        - Ось погляньте – говорив він. – Чи всі ви знаєте цю квіточку?

        - Так, звичайно, це підсніжник. Він уже відцвів .

       - А як його ще називають?

 Хтось із друзів сказав:

        - Пролісок

        - Так, діти, ці дві квітки, як два брати, які відрізняються кольорами: підсніжник білий, тому і називають його квіточкою надії, а пролісок – блакитний, тому його ще називають «квіткою неба».

 

У цей час Сергійко помітив темно-синю квіточку і хотів було зірвати, та лісник зупинив хлопця.

- Ось це, діти, сон-трава, або дикий тюльпан. Повір’я говорить, що коли покласти його на ніч під голову, то уві сні можна побачити своє майбутнє. А он там видніється дуже запашна і цікава квіточка, хоча вона теж уже відцвіла.

 

         - Її ми вже впізнали, - навперебій говорили хлопці.

 

Це була конвалія. А лісник нам розповів, що у Франції, запрошуючи дівчину до танцю, хлопець дарував їй букетик конвалій. Всі ці квіти знаходяться на грані винищення і занесені до Червоної книги.

 

Хтось із друзів запитав:

 

       - А чому так голосно співають птахи навесні? Бо вони раді, що повернулися додому?

          - Так, а ще тому, що сповіщають всіх про зайняту територію. Також сполохані птахи можуть покинути свої гнізда навіть якщо в них є пташенята.

 

Ось так за розмовами ми й повернулися до тієї галявини, де відпочивали. Вогнище вже майже згасло.

 

А Микола Іванович зауважив, що те місце, де палав вогонь не родить 20 років. А якщо багаття горить, то навколо 150м птахи покидають свої гнізда. Бляшанки у землі гниють 50 років, а поліетиленові пакети – 200р.

 

Ми, звичайно, все зрозуміли і кинулися прибирати сміття, а чоловік допомагав нам. Раптом пішов рясний дощ. Ми швидко сховалися під дерева, Сергійко витягнув телефон і сказав :

 

      - А Інтернет показував , що сьогодні буде сонячно і без опадів.

 

На це Микола Іванович відповів:

 

      - Я не знаю , що там говорить вам Інтернет , але мої синоптики красуні-ялини опустили гілочки донизу – буде дощ, бо на ясну погоду вони піднімаються вгору. А ще телефони треба вимкнути - раптом гроза .

      - Та це ми знаємо. А які ще дерева можуть передбачати погоду ? - запитала Оленка .

         - Вільха , береза , осика , черемшина. На їхніх листках перед дощем утворюється волога.

         - А мені бабуся розповідала , що й кульбабка на похмуру погоду щільно закриває свої жовті квіти. Це правда? - запитала Оленка .

- Так , навіть сухі квіти кульбабки передбачають негоду: парашутики розлітаються – буде сухо , а на дощ вони ніби склеєні.

 - Як цікаво. А чим ви ще займаєтесь у лісі?

 - Я підгодовую тварин: лосів , козуль, зайців, різних птахів. А ще неподалік моєї хатини живуть мурахи, то я підгодовую і їх. Найчастіше навесні коли їм не вистачає їжі.

        - Як це ? - здивувалися ми.

   - А ось так, ходімо покажу.

 

Ми з цікавістю і здивуванням пішли за лісником. Він привів нас до мурашника, витягнув з кишені шматочок цукру і поклав мурахам . Ті з жадібністю накинулися на нього. Микола Іванович розповів нам ще багато цікавого.

 

Відтоді ми з друзями щотижня почали приходити до лісу і допомагати йому. А я зрозумів, що ліс – це наше багатство й гордість. Ліс – це легені планети. Ліс – це життя. І якщо ми хочемо жити, бути здоровими

 

Треба берегти природу,

 Неповторну її вроду.

 І любити її треба,

 Як батьків, землю і небо,

 Україну, рідний край

 Бережи, люби і знай !