Виходцева Вікторія

   Дві легенди Херсона, або

 Адміральські проспекти мого міста

 

І. Зоряний корабель, або

 Таємниця адмірала Сенявіна

 

Назара та його молодшу сестричку батьки на літо довірили бабусі й дідусюі, які мали чудову дачу на Дніпровському лимані.

 

Дідусь з онуком Назаром нарешті вибралися на риболовлю з ночівлею. Скільки зусиль було витрачено, щоб переконати бабусю, що Назар уже досить доросла, майже десятирічна людина, яка має право на пригоди!

 

- Хай бабуся няньчить маленьку Віку, а чоловіки самі дадуть собі раду! - усміхнувся дідусь у пишні капітанські вуса.

 

Дідуся Назар обожнював. Той свого часу був справжнім капітаном, мав безліч морських дрібничок. Він смішно, по-моряцькому лаявся і був дуже добрим – навіть онуці Віці дозволяв смикати себе за вуса, коли вона була ще зовсім маленька.

 

Коли вже і рибка наловилась, і смачна юшка з’їлась, Назар з дідусем відпочивали та спостерігали за зоряним небом.

 

- Бачиш, дідусю, зорі нагадують корабель з вітрилами, - сказав Назар.

 

- Так, нагадують. Який ти гострозорий, Назарчику! До речі, я саме пригадав одну старовинну легенду…

 

Чи знаєш ти, Назаре, чому взагалі з’явилося наше місто Херсон? Колись імператриця Катерина ІІ наказала спорудити на Дніпрі верф – це таке місце для будівництва кораблів - випало виконувати цей наказ адміралу та кавалеру ордена Олександра Невського Олексію Наумовичу Сенявіну.

 

Адмірал ретельно особисто дослідив район нашого лиману та Дніпро біля нього. Та ось що виявив: хоч лиман і мав достатню глибину, однак його береги не дозволяли спускати великі кораблі на воду. А ось місцевість, де знаходиться наш сучасний Парк Слави (тоді це було таке собі невеличке поселення Олександр-Шанц), адміралу сподобалася. Дуже зручно там будувати кораблі та по схилу спускати їх на воду. Але тут друга незадача - глибина Дніпра саме тут була замала для важких лінійних кораблів – вони одразу сіли б на мілину.

 

Існує переказ, що адмірал Сенявін спостерігав за зорями, як от ми з тобою зараз, і міркував про те, як йому вчинити. Та ось йому примарилося, коли він стояв вночі на палубі свого судна, що в небі з’явився корабель, зітканий із зірочок, але якийсь дивний – без щогл та без вітрил, наче човник якийсь.

 

Плив по небу Зоряний корабель-човен, а потім раптом почав плавно спускатися по доріжці із зірок – прямісінько у води Дніпра. Сенявін, не вірячи власним очам, зауважив, як зоряний корабель попрямував у бік лиману. Але більша дивина була у тому, що чим далі той плив, тим швидше перетворювався. Ось уже можна розгледіти щогли, а ось і вітрила та бойове оснащення. Здавалося, що незримий художник домальовує кораблю все нові і нові деталі, щоб будівник суден скористався цим кресленням чи то малюнком. Сенявін навіть руку простягнув до корабля, та той розтанув. А схожі на янголят блискучі зорі повернулися на небо.

 

Так неймовірний випадок спонукав адмірала заснувати поселення і верф саме на тому місці, де сьогодні розташувалися наш Парк Слави і парк «Херсонська фортеця». Але тут, у Херсоні, будували не весь корабель, а тільки їхні корпуси. А надалі робили так, як підказало небо - спускали їх у Дніпро на спеціальних плотах і переправляли до лиману. А вже на лимані добудовували корабель та ставили усе важке оснащення…

 

Дідусь замовк, і вони з онуком ще довго милувалися зорями.

 

Вночі Назару снилося, що він – капітан на тому зоряному кораблі, що колись спустився до адмірала Сенявіна.

 

ІІ. Три «Святих Павла» адмірала Ушакова, або

 Привид - це на щастя

 

Віка обережно висунула ніс з намету. Вона уже разів сто пожалкувала, що погодилася переночувати у палатці, а все це через подружку Світланку. Ось вона спить собі, ще й усміхається уві сні.

 

«Їй добре, вона звична, щоліта у походи з батьками ходить, - подумала Віка і стенула плечима. – А мені би зараз у тепло та затишок».

 

Дівчинка вислизнула з намету та мимоволі замилувалася краєвидом, який відкрився перед нею. Серпневий ранок опустив туманну завісу над Дніпром. Свіже повітря та величезний простір заворожили юну споглядачку.

 

Гордість не дозволяла Віці тихенько пробратися на дачу і згорнутися клубочком на зручному ліжку – капосний Назар, старший за неї лише на два роки (навіть на рік і вісім місяців!) , все життя буде над нею насміхатися. Ночувати в палатці – це був спір, який треба було виграти і втерти носа братові.

 

«І що в ньому знайшла Світлана?» - міркувала Віка, спускаючись до Дніпра.

 

Те, що Світланці подобається Назар, знали, мабуть, всі, за виключенням самого Назара, який, окрім своїх макетів кораблів, більш нічого не хотів помічати.

 

Віка вмилася прохолодною водою, потягнулася і…

 

Дівчисько так і завмерло з відкритим ротом. Із туману виринув і величаво проплив перед нею стародавній корабель з піднятими вітрилами. Три щогли погордо хизувалися білосніжним вбранням. Чавунні гармати загрозливо витріщалися з гарматних портів. Над кормою та на грот-щоглі розвівався стяг: на білому фоні – синій хрест по діагоналі. Перші сонячні промені виблиснули золотом на поясній фігурі, яка прикрашала носову частину корабля. Безшумно корабель проплив перед наляканою Вікою і почав занурюватись у туман.

 

Перед дівчинкою промайнули вікна верхньої галереї та випуклий орел в обрамленні знамен. Під нижніми вікнами йшов напис: «СВ. ПАВЕЛЪ». Востаннє тьмяно виблиснули золотом літери назви та візерунки на гербі. Туман повільно поглинув усе.

 

Дівчинка нарешті змогла поворухнутися і глибоко вдихнути. Серце калатало, а в роті пересохло. Тільки вчора увечері, сидячи біля вогнища та наминаючи шашлик, вона з подивом та недовірою слухала брата, який розповідав страшилку про привид-корабель, що з’являється на Дніпрі та забирає всіх дівчат.

 

- Назар! – крик дівчинки розбудив дачників, переполохав усю живність навкруги.

 

Бабуся, Назар і Світлана довго заспокоювали Віку та сусідів. Розповіді юної очевидиці ніхто не повірив. "Наснилося щось", - бурчали сусіди, зачиняючи вікна.

 

Тільки бабуся з подивом перепитувала: яка саме фігура прикрашала корабель.

 

Назар спробував швиденько намалювати судно, а потім поліз до Інтернету.

 

- Віко, Світланко, дивіться, корабель «СВ. ПАВЕЛЪ» дійсно існував і його капітаном був Ушаков! Назву цьому кораблю дав 17 серпня 1797 року імператор.

 

- Сьогодні 17 серпня і є, - здивовано сказала Віка.

 

Бабуся зі світлим сумом (дідусь зараз знаходився на лікуванні після складної операції) подивилася на дітей і мовила:

 

- Ваш дідусь теж був капітаном і дуже поважає морську історію Херсона. Існують історичні дані про три кораблі Ушакова. Цікаво, що всі вони носили назву «СВ. ПАВЕЛЪ». Про це колись розповідав вашому дідусеві його дід. Тому, мабуть, чоловіки нашого роду не можуть жити без кораблів. Бабуся лагідно посміхнулася до Назарчика, котрий прочитав з Інтернету:

 

- Федір Ушаков розпочав кар’єру на кораблі «СВ. ПАВЕЛЪ», охороняв торговельні судна три роки. Через декілька років під його командування став військовий корабель із такою самою назвою. На ньому Ушаков одержав три величні перемоги. Це судно завжди було у центрі бою і захищало інші кораблі. Останній свій морський шлях Ушаков провів на однойменному кораблі. Федір Федорович дуже любив свої кораблі і важко прощався з ними, коли їх списували на дрова.

 

Назарчик замовк, а бабуся продовжила:

 

- Звісно, можна зрозуміти тугу великого капітана за своїми бойовими друзями, адже кожне судно він вважав своїм другом. Це може зрозуміти тільки справжній моряк.

 

Так ось, іноді у величні дати стародавніх боїв або у ті дні, коли кораблі рушили у бойовий похід, привиди цих кораблів з’являються на Дніпрі, або на Чорному морі, або на Середземному. Побачити їх – на щастя і на добро. Ваш дідусь розповідав мені, що, коли був малим, бачив на Дніпрі величний корабель «СВ. ПАВЕЛЪ», але його прикрашала фігура золотого лева. Десь через тиждень повернувся з війни його татко, який був механіком на міноносці. Після цього і він, тобто ваш дідусь, вирішив стати моряком.

 

- А я на носі корабля побачила фігуру людини, - впевнено заявила Віка.

 

- Не на носі, а під бушпритом на княвдигеді! І не людини, а святого Павла, - презирливо поправив сестру Назар (тут він міг би спіймати на собі захоплений погляд Світлани, але…). – Я прочитав, що фігура святого Павла прикрашала останній корабель Ушакова, а на попередніх був лев.

 

- А що, бувають тепер і дівчата капітанами… – мрійливо промовила Віка, звертаючись до Світланки. Побачивши, як витягнулося обличчя у Назара, дівчата і бабуся весело розсміялися.

 

Коли Віка повернулася у місто, вона уважно подивилася з балкону на пам’ятник непереможному Ушакову, що завжди стояв навпроти їхнього будинку. Несподівано навіть для себе дівчинка сказала вголос, звертаючись до поважного бронзового адмірала:

 - Бачила я Ваш корабель, пане адмірале! Але хто ж злякається, пам’ятаючи, що привид старовинного корабля на Дніпрі - це на щастя!

 

Вона вже не згадувала той жах, що охопив її у серпневому тумані і точно знала, що привід приносить вдачу, бо 1 вересня вчителька посадила її за одну парту з хлопчиком, який їй подобався.