Вишнівецька Даріна

 НІЧНА МАНДРІВКА

 

Темною ковдрою ніч накрила село, на небі засвітились міріади незгасних свічок. Через відчинену кватирку у кімнату доносились монотонна «пісня» невтомного цвіркуна, неперевершені солодко-терпкуваті аромати тендітної матіоли та нічної красуні.

 

Даринка, перевертаючись з боку на бік, намагалася заснути, але спроби були марними. Її погляд привернула яскрава зірка у нічному небі. Дівчинка, не зводячи очей, вдивлялася у темну даль. Вона хотіла, щоб думки, які не давали їй заснути, перелетіли, мов птахи, на ту зірку і залишились там на завжди, адже через них вона не могла спокійно жити, веселитися та радіти життю, як звичайні діти.

 

Згодом зірка ставала все більша і більша, Даринці здалося, що вона наближається. Дівчинка зажмурилась, але яскраве світло, яке засліпило її, змусило різко розплющити оченята. По її тілу пробігли мільйони дрібненьких комах: до неї наближався дивний юнак, зовсім не схожий на інопланетянина, якого намагаються відтворити очевидці. Вродливий хлопчина став над переляканим дівчам і видавав незрозумілі звуки. Переборюючи страх, Даринка запитала:

 - Ти хто?

 

  - От і добре! Тепер я розумію, куди потрапив і якою мовою з тобою розмовляти, - промовив прибулець.

 

   - Хто ж ти такий врешті-решт? Чому лякаєш мене? І чому з’явився тут? – зніяковіло запитала Даринка.

 

  - Я - Петерос. Прибув із карликової планети Ерида, тому що ти намагалася направити свої думки на нашу планету, але зрозумій одне: вони і там безслідно нікуди не зникнуть, їх потрібно раз і назавжди вирішити. Ну ж бо, розповідай, що ж тебе так турбує? – схвильовано мовив юнак.

 

  - Боюсь, що вирішити їх раз і на завжди не так вже і просто… - дівчинка на хвилину замовкла, а потім додала: - Мені не дає спокою проблема нашої планети – це невиліковні хвороби, які, як гриби після дощу, щоденно розповсюджуються між людьми. Як можна сидіти і чекати манни з небес? Невже ніхто з науковців не може винайти препарат, який би подолав недуги людей? – витираючи сльози та шморгаючи носом, відповіла дівчинка.

 

 Розчулений Петерос присів на стілець, який стояв біля ліжка.

 - Не плач, я впевнений, що допоможу тобі! – вигукнув хлопчина. – Наша планета вся покрита цілющим мохом, але ми його не використовуємо, тому що у нас немає таких проблем, як хвороби. Жителі нашої планети оберігають її, а тому у нас чисте повітря та прозора вода, бо все це є запорукою нашого здоров’я. Гайда до нас, хутчіш зодягайся, нам потрібно поспішати, щоб до світанку повернутися.

 

Лагідний погляд інопланетянина вселяв дівчинці довіру.

 - Давай мені руку і міцно тримайся, закривай очі та думай лише про те, що ти маєш врятувати людство від невиліковних хвороб. Ну ж бо, не бійся, – мовив Петерос і простягнув руку.

 

Даринка доторкнулась до руки юнака і завмерла на місці: вона була льодяною.

 - Ти що замерз? Чому у тебе такі холодні руки?

 

 - Ні. На планеті Ерида немає сонця, тому температура нашого тіла значно нижча від вашої, - усміхнувся юнак. – Не гаймо часу, вирушаймо.

 

Хлопець однією рукою міцно стиснув руку дівчинці, а іншою доторкнувся до кулона, який висів у нього на шиї. Свист у вухах, холод по тілу, але це тривало зовсім недовго, і вони вже стояли на іншій планеті.

 

Дівчинка була приємно здивована від побаченого: перед нею простяглась казкова долина, покрита сіро-зеленим мохом, який мерехтів, наче вранішня роса на сонці. Вона швидко стала збирати мох у паперові пакети, які приніс їй Петерос.

 - Ось візьми ще й воду із нашої планети, на ній ти зробиш цілющу настоянку, - поспішаючи сказав хлопчина і взяв дівчину за руку. - Повертаємось на твою планету, бо швидко світатиме.

 

Знову засвистало у вухах, тіло затремтіло від холоду, і нарешті Даринка вже вдома. Вона міцно обійняла прибульця, чемно подякувала йому, попрощалася і вмостилася у своє ліжко, постіль якого була ще тепла. Вкрившись ковдрою, дівчинка солодко задрімала.

 

Навіть наполегливий вранішній спів півня не міг розбудити нічну мандрівницю, але сонячний промінь, який пробрався у її кімнату, змусив розплющити очі, і вона радісно посміхнулася новому дню. Хутко зіскочила з ліжка і направилась до столу, на який вночі поставила мох, але… його там не було. Розчарована дівчинка зрозуміла, що її нічна мандрівка виявилася лише сном.