Федорчук Роман

 Огірковий король

 “На Шпиноград”

 Розділ 1

 “Початок”

 

Степанко Орел сидів над черговою маминою задачею. Він не ходив до школи бо вона знаходилася десь 400 кілометрів від їхньої ферми. Його тато, Олександр Андрійович Орел , був бізнесменом , а якщо сказати точніше , власником ферми . Його друзі - фермери називали його “Плантатором з Флориди” або “Скотарем з Техасу”. Степанко бачився з мамою дуже рідко . Вона продавала їхні плоди в магазинах і на ринках десь на Житомирщині . Була в Степанка і няня , пані Світлана , але вона щоліта їздила до батьків в Хорватію.

 

Історія ця починається , коли тато і мама поїхали на літо в Францію , няня поїхала в Хорватію , а Степанко залишився вдома.

 

Отже Степанко розв'язав мамину задачу і вирішив піти підкріпитися. На кухні він знайшов пластівці, залив їх молоком і пішов їсти.

 

Потім Степанко годинку почитав і захотів спати. Та перед цим він пішов закрити вікно біля сходів, перехилився через поручні, подивився вниз і заціпенів. Внизу блукало світло від ліхтаря. Цікаво, хто це, подумав Степанко.

 

Хлопчина тихенько спустився сходами і побачив, що в цей час незнайомець пройшов повз електричний щиток на якому світився червоним світлом діод і Степанко зауважив, що прибулець не заступив його — отже він був, принаймні вдвічі нижчий за звичайну дитину.

 

В той час “коротун” чеберяв до підвалу. Степанко тихо прокрався за ним. В підвалі було темно, хоч в око стрель. Тут клацнув вмикач і Степанко побачив спину незнайомця в ошатному мундирі. Раптом той розвернувся на 180 градусів. В Степанка відвисла щелепа. Це був живий огірок. Він мав карі очі, чорні брови, плескатий ніс і закручені вгору, довгі, зелені вуса. В руках цей огірок тримав гвинтівку, спрямовуючи дуло на Степанка. Він скрикнув:

 

- Ага-а-а, попався, смердючий вивідник, шпи... - тут дивний овоч затнувся і набув байдужого виразу

 

- А-а це ти — пирхнув він і опустив гвинтівку

 

- Моє ім’я Огіркус де Хрумікус, я посол Огіроля I-го короля огірків. А прийшов я зібрати податок.

 

Тут з усіх кутків підвалу посунули овочі в простій одежі. Вони кидали в мішок який стояв серед підвалу зелені папірці. То були гроші, та Степанко помітив, що на них не було Шевченка, Грушевського чи Мазепи, а були зображення якихось овочів. Коли мішок був уже повний, Огіркус клацнув пальцями і двоє солдатів, які стояли біля стіни, підхопили мішок і понесли до виходу. Де Хрумікус проказав:

 

- Зустрінемось в вітальні — і швидко побіг по сходах. Степанко пішов за ним. В вітальні Огіркус начепив окуляри і почав розказувати :

 

- Колись, давно, давно, жив собі Продукт і за його правління всюди панував спокій, але король Шпинацій I-й, захопив Шпиноград, скинув Продукта і почав творити ЇШСР, або Їжовий Шпинований Союз Республік, як ото у вас був СРСР. Тут Огіроль, Кроповіль,Полуниціа та інші створили СШЇ або Сполучені Штати Їжі і от тоді і почалася Перша Їжова війна, що триває й досі. От і все.

 

- А зараз Степанку питання — ти хочеш до короля ? Бо в мене аудієнція в нього. Можу і тебе взяти.

 

Кілька днів в новій країні нікому не завадять” подумав Степанко.

 

- Так я згоден.

 

- От і молодець — тут де Хрумікус витягнув здоровенну зернину огірка і подав Степанкові

 

- На, розжуй добре. За документи не переживай — в нас безвіз...

 

Степанко відкусив шматок і раптом...

 

БЕМЦ !

 

Це вони приземлилися на підлогу в просторій кімнаті з кольоровими вітражами. Огіркус звівся на ноги і сказав:

 

- Чекай мене в кареті — а сам побіг в спальню на ходу знімаючи штани і білу накрохмалену сорочку.

 

Що ж, подумав Степанко, він побачить справжнього короля, оце пощастило.

 

Розділ 2

 “Король і театр”

 

 В кареті де Хрумікус був мовчазний і задуманий. Ми не знаємо про що він думав — та це нас не стосується. Ось, вдалині, замаячів королівський палац. Коли вони під’їхали і зайшли в палац, двоє пафосних лакеїв у лівреях розчинили двері до тронної зали. На троні сидів чоловік. Він був міцний, теж з зеленими вусами (в них видно мода така ), і карими очима. Одягнений був у діловий костюм в зелену смужчку з монограмою Ог. В. I-й на грудях. Він затято сперечався з якимось придворним міністром-овочем, але, а завбачивши прибулих, замовк.

 

- Добридень Ваша Огіркова Високосте — улесливо защебетав Огіркус — Податки уже в казні, а я вам гостя привів. - Степанко. Орел.

 

- Добре Огіркусе, можеш іти. І подивився на Степанка.

 

- Привіт. Ходи зі мною — І крикнув до слуг

 

- Принесіть обід в Головну вежу.

 

Степанко пішов за ним. Вони піднялися до великої вежі, де чекало ще троє людей.

 

- Познайомся — це Кроповіль I-й і Полуниція V та Томатіна X. А я Огіроль перший. Поки ти будеш жити в мене в палаці.

 

- Добре — зрадів Степанко — я згоден.

 

- О, і ще , він поїде з нами до театру- Гарбуль не зявився — не пропадати ж квитку- сказала Томатіна X.

 

- Гаразд, а тепер прошу до столу.

 

Обід справді був на славу і минув в приємній атмосфері.

 

Після обіду Огіроль показав Степанкові його кімнату і костюм, який той мав одягнути в театр. Він був чорний у зелену крапку. Огіроль пішов у свої покої.

 

Степанко сів у м’яке крісло і почав розглядати кімнату.

 

Раптом у двері постукали. Це був Кроповіль.

 

- Можна — спитав він.

 

- Авжеж.

 

- Дякую.

 

Кроповіль зайшов і сів на стілець.

 

- Король Огіроль і я хочемо дати тобі роботу.

 

- Я слухаю.

 

- Ти маєш пробратися у тил до Шпиналя і вкрасти документи.

 

- А чому саме я — запитав Степанко.

 

- На тебе наші кулі не діють. Детальніше розкажу після вистави. А тепер збирайся.

 

 Через пів-години всі вони всілися в королівську карету, яка домчала їх до театру ніби “Феррарі”. Вистава була від автора Помідо Альпенні і називалася “Кодекс дурня” - це була комедія і Степанко разом з високостями весь вечір заливався сміхом. Але тут раптом, під кінець вистави, з ложі навпроти них пролунав постріл і один з вартових , що стояв біля Огіроля, перечепився і впав вниз. Король вигукнув.

 

- Дурні шпинатівці, навіть влучити не можуть.

 

Він витягнув пістолет і випустив кілька куль в коридор.

 

Степанко подумав, “Кроповіль казав, що для Шпинатієвих куль я не вразливий, настав час це перевірити”. Він розчахнув двері і сміливо вибіг в коридор. Першим кого він побачив, був низькорослий шпинатівець, який виглядав з-за однієї з колон. Степанко підбіг до нього і не встиг шпинатівець зреагувати, як уже опинився на підлозі. Решта шпинатівців почали відступати до сходів. Раптом вони почули голос з-за спини :

 

-А куди це ви зібралися , добродії?

 

А з ложі долинув голос Огіроля :

 

-Хороша робота.

 

- Молодець Степанку. В’яжіть їх .

 

 За спинами шпинатівців стояв цілий загін поліції.

  

Розділ 3

 “Креслення і документи”

 

Степанко летів в гелікоптері над лісом.

 

- Ми сідаємо - сповістив пілот.

 

Гелікоптер почав знижуватись на невеличку галявину.

 

Степанко першим вийшов з кабіни і попрямував до хатинки лісника. Решта солдатів йшли за ним. В хаті під купою дощок були поскладане різне споряження: приладдя для нічного бачення, рації та комбінезони. Один з солдатів сказав до Степанка.

 

- Від кінця лісу, до головного архіву, тюпати три кілометри. А від архіву — до лабораторії Шпиналя — метрів п’ятсот -Ідемо зараз, чи будемо пробиратися вночі.

 

- Ну, раз є тепловізори, значить підемо вночі.

 

Вони розташувались і почали чекати сутінків.

 

Надвечір, десь о восьмі годині, раптом почувся виклик по рації. Це Огіроль наказував їм вирушати. До архіву таки було далеченько. Архів охоронявся дуже ревно — на подвір’ї чергував цілий загін поліції.

 

Степанко тихенько переліз через паркан і поповз до чорного ходу. Двері чорного ходу були прочинені і завдання здавалось легким, але в середині стояло двоє поліцейських і балакало про курси валют.

 

Степанко подумав, “ І чого ці двоє не могли побалакати десь в холі, біля парадного входу”. А ті далі говорили собі.

 

Раптом він він побачив що вікно на другому поверсі відчинене для провітрювання, а до вікна ледь не досягають гілки дуба що ріс біля будинку. Степанко з дитинства вмів видряпуватись на дерева, тож він швидко доліз по гілці до вікна але все ще не міг до нього дістати. Пробував дотягнутись до підвіконня але нічого не виходило. Тоді він помітив що коли він тягнеться до вікна то гілка розхитується. Хлопець сильніше розхитав гілку і в один момент катапультувався прямо в вікно. На щастя в коридорі нікого не було. Він пригадав план будівлі - кабінет де зберігались потрібні документи мав бути прямо по коридору з лівого боку.

 

Кабінет був зачинений але Степанко не переживав через це бо мав засіб який йому дав Кроповіль — це був натертий чарівний хрін від запаху якого навіть метал в замку скручувався і замок розсипався на гвинтики - головне було самому не вдихнути — тому Степанко закрив носа і рота респіратором. Замок таки не витримав наруги і репнув. Двері відчинилися. Всередині був звичайний офіс — стільці, крісла, столи і шафки.

 

Хрін допоміг і тут замок сейфа теж не протримався довго - запищав покрутився з боку в бік, цифри з ручки обсипалися і сейф зі скрипом відчинився.

 

Степанко забрав таємні документи і тут побачив на самому дні листа. “ А що там у листі — не завадить почитати” - подумав Степанко і розклеїв листа. В листі писалось про таке

 

Вельмишановний пане

 

Надсилаю вам на збереження креслення і документи для виготовлення секретної зброї в єдиному екземплярі.

 

Професор Шпиналь Дрібненький”

 

Степанко переконався що він взяв правильні документи і вирішив втікати пошвидше.

 

Коли він переліз через паркан, командир групи підтримки з надією запитався

 

- Ну що там, дістав ?

 

- Є - прошепотів Степанко і вони поповзли назад до лісу.

 

Розділ 4

“ Оце так бомба “

  

Степанко сидів в своїй кімнаті і попивав вишневий сік. Він не міг дочекатися тої години , на яку Огіроль запросив його на оглядини секретної зброї в свою лабораторію.

 

Нарешті момент настав і Степанко потрапив до лабораторії. Кругом столу в кімнаті стояло купа придворних і високостей а перед ними на столі лежало щось дуже схоже на звичайний планшет тільки здоровенний. Посередині на екрані крутився величезний огірок. Король Огіроль ткнув у нього пальцем і на екрані зявилося щось дуже знайоме Степанкові — він спершу навіть отетерів — це була звичайнісінька собі соціальна мережа з назвою ОгірковаБочка де вже крутилися і нагромаджувалися стрічки коментарів від овочів які поспішали чим дужче зареєструватися в цій мережі і здобути якомога більше друзів, лайків , підписок на канали і всього решта - все це мережа так послужливо їм пропонувала і стиха навіть наполягала. І тут Степанко зрозумів — це і була хитра Шпинатієва пастка — цей план по викраденню секретної зброї насправді спланував цей хитрий і підступний вождь і підсунув Кроповілю через своїх агентів, щоб поневолити противника.

 

- Вимкніть це - загорлав Степанко — та було вже пізно — всі придворні вже втупилися в свої екрани і вже навіть не відповідали на накази короля Огіроля напряму, а натомість пропонували тому теж зареєструватися і скидати повідомлення та розпорядження через месенджер — бо так же ж зручніше.

 

Степанко почув як хтось тягне його за руку. То був старий добрий де Хрумікус.

 

- Давай друже, пора тобі збиратися додому — бо вже скоро батьки повернуться — а тебе нема.

 

- А як же війна з Шпинатієм, як ви тут без мене — спантеличено запитав хлопець.

 

- Та яка там війна, хлопче — ти бачиш, що робиться — там в ЇСШР випадково через одного придворного теж всі вже зареєструвались в мережі — тільки в них вона називається “Вшпинаті” і вони вже теж там цілими днями сидять. Так що тепер війна хіба в злих переписках і обзиваннях один одного дурнями, а генерали і солдати вже навіть в казармах вайфай поставили щоб під час шикування встигнути стрічку новин перечитати, які там кулемети і пістолети. Так що давай друже обніму тебе на прощання і тікай швидше звідсіля а то й сам ненароком зареєструєшся — я й сам вчора ледь не пропав — вже навіть підтвердження пароля набирав — та Кроповіль вчасно відтягнув.

 

Після цього Степанкові нічого не залишалось як повернутися додому і там він повернувся до своїх улюблених зовсім не геройських справ — однією з яких було читання книжок.