Без'язиков Нікіта

 Подорож краплинки

 

    А з чого все почалося? Із творення світу, звичайно. Я народилася одразу після камінців, які й оточували мене перші хвилини одноманітності. Було дуже нудно. Згодом я народила бактерію. А потім мене випив динозавр - і я потрапила у кров рептилії… Далі не пам`ятаю, але вже падала рясним дощиком, не розуміла тоді, дурненька, чому люди, коли крапає з неба дрібненько, просять більшого, а коли ми щедро проливаємося ливнем, лаються, що затоплено садиби…

 

    Далі мною плакала старенька жіночка, її зелені очі довго терпіли і не відпускали мене. Вона повторювала: «Ні! За що? Чому? Я залишилася сама. Навіщо покинув мене? Боже, поверни його!» - і торкалася вуст навічно заспокоєного парубка. Мати анітрохи не сердилася на водія машини, яка збила її сина. Хоч я крапелька, але й сама заплакала.

 

Я багато пережила й тому стала солоною. Приєдналася до інших крапель, і гамірною юрбою ми впали в море. Знаєте, як там цікаво! Діти весело грали з батьками у воді… Хотіла приєднатися до них, але…мене підхопив знайомий вітерець. До речі, вітри бувають різні: бешкетники, мудреці, жебраки, злодії – все як у людей. Найдивовижніший серед них – вітер-співак. Грає він на сопілці, торкається струн хвиль, бринить монетками дерев. Як налетить, як заграє – заворожить своєю піснею. А почути її може тільки добра людина.

 

Отож, парою лечу з хмарами кудись… Ой, якось раптом стало холодно! Ах, яка ж я приваблива й чарівна сніжинка! З мене зліпили кумедну кульку та й жбурнули на дах…

 

Весна… І я вже кочуся по віконному склу омолоджена. Ой, а то хто? Якийсь хлопець, замислившись, схилився над аркушем. А що то він написав? «Подорож краплинки»?!

 

4 січня 2018р.