Щербина Марія

 Подорож туди, де все можливо, навіть неможливе

 

І розділ

Майя

           У великому місті Львові на старій гарній вулиці жила дівчинка Майя. Їй було одинадцять років, у неї були блакитні очі, рум’яні щоки, а каштанові кучерики спадали їй на плечі. Дівчинка мала добре серце, намагалася всім допомогти. Майя ходила до шостого класу і була відмінницею. Понад усе на світі вона любила малювати. Майю виховувала і доглядала бабуся, бо батьки були завжди заклопотані. Та все ж таки вони намагалися знаходити хвилинку, щоб поговорити з єдиною донечкою. Майя була чемною і гарно вихованою дівчинкою, ніколи не брехала і намагалася полегшити життя своїй бабуні, яку дуже любила. Ось так складалося життя Майї. Звичайне, буденне, без пригод. Проте…

 

ІІ Розділ

Метелик

        Одного разу Майя сиділа у вітальні на дивані та пестила кошеня. Мама і тато як завжди були на роботі, а бабуся подалася в крамницю по хліб і сир. За вікном йшов дощ. Вулиці здавалися темними і нудними. Горів лише вогонь у каміні. До того ж дівчинка посварилася з подругою Ганнусею. Майї було дуже нудно і важко на душі, від чого вона почала розмовляти з кошеням. Та воно лише нявчало та гралося з клубочком. Урешті-решт дівчинці це геть набридло. Вона вирішила пограти з кошеням у якісь ігри, або хоч би і в шахи. Але кошеня вперто не хотіло ні з чим більше гратися, окрім як зі своїм клубочком. Нарешті Майя здалася і вирішила помалювати. Хотіла створити щось веселе, радісне, сонячне та добре. Намалювала метелика! З усіма кольорами веселки. Малюнок вийшов такий гарний, що Майї захотілося, щоб метелик ожив і трохи політав. Заплющивши очі вона уявила, як бігає на зеленій галявині, а навколо неї пурхає метелик. І враз метелик і справді «вилетів» із малюнка та полетів до гарної великої картини, на якій були намальовані кошенята, що лежали серед квітів. Метелик ніби кликав за собою. Вона, скорившись, пішла за ним, наче зачарована. Коли метелик влетів в картину, Майя спокійно переступила через раму і опинилася біля кошенят, що ніжилися на сонці.

 

ІІІ розділ

Кошенята

          Углядівши Майю, вони радісно занявчали і (як би дивно це не було) покликали її до себе. Дівчинка здивовано підійшла до них і якомога чемніше запитала:

  - Вибачте, а ви вмієте розмовляти?

 - Ну звісно! Тут усі вміють розмовляти. – обурено сказало руде кошеня.

 - Ой, пробачте, будь ласка, але у нас коти не розмовляють. – пояснила спантеличена Майя. – А не підкажете, куди я потрапила?

 - Ти потрапила в світ, де все можливо! – пояснило біле кошенятко.

 - А хто ти, до речі, така? – поцікавилося третє чорне з білим кінчиком хвоста.

 - Мене звати Майя. А вас як? – запитала все ще спантеличена дівчинка.

 - Я – Рудик. – відрекомендувався рудий котик. – Це Білосніжка, - показав він на біле кошеня. – А це Мурзик – показав на чорне.

 - Приємно познайомитися, – муркнула Білосніжка.

 - Радий зустрічі, – нявкнув Мурзик.

 - І я так само, – відповіла Майя. – А тут іще хтось живе?

 - Так! Звісно! Отам живуть жар-птиці, там білі кролики, а в лісі живуть нечувані тварини, – сказав Рудик

 - Мабуть спершу зайду до жар-птиць, – вирішила Майя і глянула на метелика, що кликав іі з собою до чудних пташок. – Дякую вам за все. Було приємно познайомитися. До побачення, - звернулася вона до кошенят, котрі вже засинали.

 - На здоров’я. Солодких снів… - пробурмотіла сонна Білосніжка.

 - На добраніч, - побажав Мурзик.

 - Гарних снів… - додав уже уві сні Рудик…

 - Ммм … вам теж, - сказала Майя, але коти її вже не чули, а вона поспішала за метеликом.

 

IV Розділ

Жар-птиці

 

           Але ж і гарно тут було! М’яка зелена травичка стелилася килимом, квіти про щось розмовляли, співали пташки. Метелик вів її до гайочку. На березі сиділи дивні пташки, червоно-золотаві. Вони гарно співали і змахували крилами. Майя не наважувалася підійти, щоб їх не сполохати. Хотілося, щоб вони не припиняли співати, а мелодія щоб линула, линула…

  - Ти хто? – запитала одна з жар-птиць у Майї, яка тут таки отямилась.

 - Я?... Я Майя. Вибачте, що потурбувала, - затинаючись, сказала дівчинка.

 - Маааайяаааа… гарне ім’я, - промовила та сама птаха. – А ми імен не маємо, ми всі – жар-птиці.

 - Ви дуже гарно співаєте. Мені ніколи не доводилось чути такого співу, - чемно сказала гостя.

 - Дякую. А що ти робиш охоче? Нам це конче треба знати, адже це Гай Талантів. Тут усі талановиті.

 - Ну…я люблю малювати, - відповіла Майя. – Скажіть, будь ласка, а що стається з людьми, які сюди потрапляють, але талантів не мають?

 - У них з’являються захоплення, - промовила жар-птиця. – А ти чого тут?

 - Хотіла роздивитися довкола, - тихо, наче сама до себе, відказала Майя, хвильку подумавши.

Якусь мить панувало повне мовчання, а тоді озвалась інша пташка.

 -  А ти любиш свій талант? – запитала вона зненацька.

 - Так… дуже… а що? – вимовила збита с пантелику дівчина.

 - Просто є люди, які не берегли і не плекали свої таланти. І знаєш, що потім траплялося? Таланти від них тікали! Отож бережи свої таланти, щоб вони не втекли, - порадила вона.

 - Е… ее… так, добре. Берегтиму! А не підкажете, як дістатися до нори білих кроликів? – поцікавилася Майя.

 - Йдіть навпростець через гай. Тоді побачите будиночок. У ньому є вхід у нору. І бережіть свої таланти! – гукнула жар-птиця. А тоді вони всі разом здійнялися й полетіли. Майя ж побігла далі за метеликом через гай.

 

V Розділ

У кролячій норі

             Метелик вивів її на галявинку, де посередині стояв маленький гарний будиночок. Підійшовши, вона не знала, стукати чи заходити просто так. Аж тут двері відчинилися. Там стояла біла Крільчиха і уважно розглядала подорожню.

 - Як тебе звати, дівчинко? – запитала нарешті хазяйка після нетривалої паузи. Голос у неї був лагідний, ніжний, а очі світилися добром.

 - Мене звати Майя, - відповіла дівчинка, яка вже почала помалу звикати до дивовиж.

 - А хочеш до нас? У гості? Ми якраз п’ємо чай, - запросила Крільчиха.

 - О, так! З радістю! – вигукнула Майя та вчасно спохопилася. – Якщо, звісно, Вам буде зручно. Ну, і якщо я не заважатиму.

 - Що ти, що ти! Ти нам не заважатимеш, а допомагатимеш! – зраділа господиня. – Заходь-заходь! – і повела свою гостю коридором.

          У середині будинок був великий. Там було багато кімнат, але вони йшли все далі й далі. Нарешті вони дісталися великої зали, посеред якої була діра.

  - Ти маєш стрибнути у нору, - озвалася Крільчиха. – За мною.

 - Добре, - погодилася Майя. І, з’їхавши за господинею, опинилася у вітальні.

      За столом сидів і пив чай Старий Кріль. На підлозі гралися маленькі кролики.

  - Можеш з ними погратися, я поки що приготую тобі чай, - сказала Крільчиха.

           Майя трохи невпевнено підійшла й сіла біля кроликів, а одне кроленятко попросило, щоб дівчинка взяла його на ручки. Вона зробила це з великим задоволенням.

  - Чай готовий! – сповістила хазяйка. – Чи не могла б ти розповісти нам, як до нас потрапила?

 - Хотіла роздивитися навколо, - пояснила гостя. – Ммм… дуже смачний чай! Дякую!

 - На здоров’я! – відказала господиня.

 - А куди подасися далі? – запитав Старий Кріль.

 - Ну… я хотіла би піти в ліс до нечуваних тварин. Не підкажете, де це?

 - Ну звісно, обминаєш нашу хатку і йдеш уперед, там побачиш ліс, і вважай, що вже й дісталася лісу невиданих тварин, - відповів хазяїн.

 - Ой, дякую! Але, мабуть, я піду, - тихенько сказала Майя. – Дякую за чай! До побачення!

 

Тут вона знов побачила метелика і пішла за ним.

 

VI Розділ

У лісі

            Діставшись лісу, ніяких нечуваних тварин мандрівниця не побачила, тому сіла і вирішила почекати. Вона почала розмірковувати: «Десь я всіх цих тварин вже бачила… А от де? Не можу згадати…» І дівчинка зрозуміла раптом, що все це її дитячі малюнки: і жар-птиці, і Кролики! Вона їх колись малювала! Саме в цю хвилину поблизу неї пролітало стадо бегемотів зі слоновими хоботами. Майя так здивувалася, що й розмовляти забула!

Гей, вибачте! Агов! – закричала вона через хвильку в надії, що іі почують. Проте ніхто з бегемотів не озирнувся.

 - Ти чого кричиш? – почувся голос унизу.

 - Ой, а ви хто? – запитала перелякана дівчинка.

 - Я Черепаха-Міняй-Колір, - відповіла істота. - А чого ти кричиш?

 - Вибачте, я хотіла ближче роздивитися тих літаючих бегемотів, - пояснила мандрівниця.

 - Але ж ти мене розбудила, - поскаржилася Черепаха і почервоніла. – Ну все одно мені не заснути… Показати інших тварин?

 - О, так! Буду дуже рада! – зраділа Майя, - а які тварини тут є?

 - Перш за все пегаси та єдинороги, - відповіла Черепаха-Міняй-Колір. – Також є літаючі їжаки, веселкові корови. Ну то як? Готова?

 - Добре, готова, - підтвердила дівчинка.

 

VII Розділ

Пегаси та єдинороги

          Вони йшли в глиб лісу. Раз по разу їм траплялися квіти й кущі. Нарешті вони зайшли у саму середину лісу, там на галявині стояли дивні коні. Одні були з крилами, інші мали ріг.

  - Ну ось, - мовила Черепаха, - ми прийшли, тепер можете знайомитись.

Майя з острахом наблизилася до стада. Її ніхто не помітив, окрім одного пегаса, який підійшов і став її розглядати.

  - Привіт! – сказав він, - ти хто?

 - Я Майя, - зачаровано відповіла мандрівниця.

 - А я Сапфір. Приємно познайомитись.

 - І мені…- Майя почала роздивлятися пегаса.

            Він був білий, очі блакитні, грива сріблясто-біла. Пегас несказанно сподобався дівчинці. Їй раптом дуже захотілося на ньому політати.

  - Хочеш, я тебе покатаю? Ти зможеш оглянути наші місця з висоти, - запропонував Сапфір.

 - О, я б з радістю, але я боюся висоти, - сумно зізналася Майя.

 - Зі мною можеш не боятися, - запевнив дівчинку пегас.

 - Ну, гаразд, я спробую, - пообіцяла вона.

             Сапфір присів, щоб дівчинка могла на нього залізти, а тоді злетів високо у повітря. Майя спочатку міцно трималася за пегаса, сидячі із заплющеними очима, а коли трішки призвичаїлася – подивилася навколо. Було дуже гарно! Чудові поля, ліси, деінде маленькі будиночки… Потроху він почав знижуватися і приземлився на тій самій поляні.

 

 - Мені дуже сподобалося! Це просто неймовірно! – вигукнула дівчинка. – Я анітрохи не боялася! А чому?

 - Ти переборола свій страх. Це місце наділене особливими чарами.

 - Дуже тобі дякую, та мені вже час іти. До побачення! – попрощалася мандрівниця.

 - Будь ласка! Бувай! Не забувай бороти свої страхи! – гукнув пегас на прощання. Дівчинка усміхнулася, побігла до Черепахи, що чекала на неї під деревом, та знов побачила метелика.

 

VIII Розділ

Літаючі їжаки

 - Ну як тобі? Сподобалося? – запитала Черепаха-Міняй-Колір і стала бузковою.

 - Так, дуже, дуже сподобалось! Я поборола свій страх! – похвалилася Майя.

 - Рада за тебе. Але поквапся, нам ще треба до Літаючих Їжаків і Веселкових Корів, - повідомила Черепаха, що раптом стала зеленою.

       Вони йшли через ліс. Світило сонце, співали пташки. Дівчинці так хотілося побачити цих Їжаків! Всю дорогу вона дивувалася: чому Літаючі, як Їжаки можуть літати, як вони виглядають, де в них крила… Ось вони дійшли до великого дуба.

  - Знаєш, ти почекай тут! – наказала Майїна супутниця. – Я їх покличу.

Тут вона розвернулася, нахилила голову і гукнула кудись у купу листя:

 -  Гей, Їжаки! Виходьте! До вас гості!

  І майже одразу почали звідти вилазити їжаки, ніби зовсім звичайні, але з маленькими прозорими крильцями.

 -  Щось я невпевнена, чи вони полетять, - засумнівалася Майя.

 - Не суди про нас із зовнішнього вигляду. Ми чудово літаємо! – сказав найближчий до дівчинки Їжак.

 - Ой, вибачте, я не хотіла вас образити, - поспіхом промовила дівчинка, як тільки усвідомила, що її почули.

 - Та нічого, не страшно, - сказав інший Їжачок. – Але запам’ятай: не довіряй зовнішньому вигляду, і не суди по зовнішності, вона оманлива!

 - Добре… Я це запам’ятаю, - пообіцяла мандрівниця. – Але… чи не могли б ви трохи політати? Дуже хочеться на це поглянути. Просто у нас їжаки не літають…

 - Звісно! А ти дивися уважно! – сказав третій їжак.

 

         І тут вони всі разом злетіли! Це було доволі дивне видовисько! Ціла зграя Їжачків здійнялася у повітря, махаючи своїми маленькими прозорими крильцями! Потроху Літаючі Їжаки опускалися на землю перед Майєю.

  - Ну як? Тепер віриш? – вигукнув доброзичливо і, наче трохи усміхнено, Їжачок, котрий перший до неї заговорив.

 - Так… Тепер я остаточно впевнилася, що навіть їжачки можуть літати, - здивовано сказала дівчинка.

 - Ну от і добре, - усміхнувся маленький Їжачок.

 - Ну, власне, гадаю, що мені вже час іти. Дякую вам за все! До побачення! – попрощалася Майя.

 - Будь ласка, бувай! Бувай! – хором попрощалися Їжаки і почалапали у своє листя.

          А мандрівниця пішла собі далі за Черепахою, що тепер була вже блакитна, і метеликом.

 

IX Розділ

Веселкові Корови

  Вони йшли лісом все далі і далі. Певний час панувала мовчанка. А тоді черепаха поцікавилася:

  - Отже, ти бачила Їжаків. Як вони тобі?

 - Дуже сподобались, - трохи розгублено відповіла Майя. – І я тепер знаю, що зовнішність буває оманлива…

 - Я рада, що ти це зрозуміла. Ну тепер вже недалеко, майже прийшли, - промовила провідниця.

 - А можна тут десь попити, я дуже спрагла, - спитала дівчинка.

 - Не хвилюйся, цьому можна зарадити. Тут має бути струмочок, - заспокоїла її Черепаха і стала сірою.

          Невдовзі вони вийшли до рівчака з чистою холодною водою.

  - Ну ось, попий, і підемо далі, ще зовсім трішечки - сказала Черепаха, змінивши сірий колір на синій.

  Тільки-но Майя нахилилась, щоб зробити ковток, та враз почула спів. Піднявши голову, побачила на дереві дивного птаха. Сам невеликий, але й немалий, у нього був рожевий дзьобик, темно-темно-синє пір’я, чорні оченята та помаранчеві лапки.

  - А що це за птах такий? – прошепотіла вона до Черепахи, щоб не налякати пташку.

 - О, розумієш, це – ловосей! Його спів зачаровує, надихає. Але ти не відволікайся, пий, та й підемо далі, - поквапила її Черепаха і стала смарагдовою.

          Пивши малими ковточками таку смачну холодну живильну води, Майя подумала, що, повернувшись до дому, напише книжку про такі дивні свої пригоди, вона навіть почала уявляти, як починатиметься розповідь, як тут раптом її роздуми перервало голосне мукання корів та голос Черепахи:

  - А ось і вони! Дивись, які!

 - Ого! – тільки й спромоглася сказати мандрівниця.

             Просто перед її очима стояло стадо різнокольорових тварин. Вони жваво пощипували травичку та походжали собі, дружно мукали і були якісь товариські. Раптом до Майї звернулася одна з них, Блакитна Корова:

  - Привіт! Як тебе звати?

 - Мене звати Майя, здрастуйте, - відповіла дівчинка. – Ммм…еее… Вам дуже личить синій колір.

 - Дякую, - повільно сказала Корова. – Бачиш, які ми кольорові, яскраві? Це тому що нам добре живеться разом. Головне, що ми дуже дружні, ніколи не ображаємо одна одну. А в тебе є подруга? Справжня?

 - Так, звісно, її звати Анна, всі кличуть її Ганнуся. А чому Ви питаєте?- здивувалася мандрівниця.

 - Не сварися з нею, намагайся зрозуміти. Навчайся цінувати дружбу. Це найважливіше у житті – цінувати людей. Пообіцяй, що запам’ятаєш це.

 - Так, я це запам’ятаю, - пообіцяла дівчинка. – Мені було дуже приємно з Вами познайомитися. Але я мушу йти, до побачення.

 - Бувай. Мені теж було приємно познайомитися. І пам’ятай про свою обіцянку! – гукнула вона, повертаючись до своїх подружок Веселкових Корів, услід Майї, яка вже бігла стежкою до Черепахи.

 

Х Розділ

Цукрові феї

  Підбігши до Черепахи-Міняй-Колір, яка раптово стала рожевою, Майя запитала:

 -  Ну, куди ми підемо далі?

 - На жаль, тут я мушу тебе залишити. Мені вже час додому, до моїх дітей. – трохи сумно сказала Черепаха. – Але я можу порадити тобі одне цікаве місце. Це – Долина Цукрових Фей. Там живуть феї, що роблять цукерки. Ну, вони там тобі самі все пояснять. Підеш прямо, вийдеш з лісу, побачиш великі льодяники. Там, за тими льодяниками й починається Долина, де живуть феї.

 - Дякую Вам за те, що провели мене, - сказала трохи розчарована Майя. – До побачення.

 - Бувай! – сказала порожевіла черепаха та пішла углиб лісу, доки не зовсім не зникла.

 

         А Майї нічого іншого не залишалося, окрім як піти далі за метеликом, кий пурхав над стежкою, що певно вів її до цукрових фей. Дорога була легкою і приємно. І незабаром вона дійшла до льодяників і побачила цукрових фей! Раптом одна з них заговорила до дівчинки:

Вітаю тебе у Долині Цукрових Фей! – привіталася вона. – Мене звати Цукерочка. А тебе як?

 - Доброго дня! Моє ім’я – Майя. Чи не могли б Ви сказати для чого Ви робите так багато цукерок?

 - Ці цукерочки для Святого Миколая. Ми цілий рік їх готуємо, а тоді на свято Він розносить їх діткам. І це справжнє диво! Коли добрі дітки знаходять солодощі, вони вірять у добро, диво і в казку, ця віра живе у їхніх серденьках все життя. Познайомити тебе з моєю подругою? – поцікавилась нова знайома дівчинки.

 - Так, звісно! – відповіла та.

 - Отже, знайомтеся: це моя подруга Мармеладка, - відрекомендувала фея свою подругу. – А це дівчинка Майя! Скажіть, що ви раді знайомству!

 - Ми раді, - в один голос сказали Мармеладка і Майя й одразу ж засміялися.

 

           А дівчинка тим часом уважно розглядала фей. Цукерочка мала шоколадне волосся, зелені очі, рожеві крильця, а її подружка була з рожевим волоссям, жовті веселі оченята та червоні крильця.

  - Ну, от і прекрасно, всім приємно, всі познайомились, - сказала Цукерочка. – А хочеш, Майю, поласувати солодощами?

 - О, Так! Будь ласка! – вигукнула зголодніла мандрівниця.

 - Тримай! – і феї простягли їй різні цукерочки та мармеладки. – Не забувай, дівчинко, вірити добро, бережи цю віру в своєму чистому серденьку!

І раптово все навколо попливло, змішалося, вона ще чула якісь голоси й відчувала, що кудись летить…

 

ХІ Розділ

Знову вдома

  Вона прокинулась. Майя лежала на дивані, кошеня вмостилося на ній і лагідно нявчало. Дівчинка почала пригадувати останні події… «Який дивний мені наснився сон!» - подумала вона. А глянувши на картину, на свій малюнок, побачила там яскравого метелика. «Чи може не сон?»

 

Епілог

  Після цієї пригоди сталося декілька подій. По-перше, Майя помирилася з подругою Ганнусею. По-друге, вона перестала боятися висоти, почала займатися спортом, навіть ходити в альпіністський гурток. По-третє, усі ці поради, що їх вона отримала від дивних істот, згодилися їй у житті, вона їх пам’ятала! А по-четверте, у її батьків почалася відпустка! І вони всі разом поїхали у подорож! Дівчинка часто згадує цю свою пригоду і міркує: «Сон це був? Чи ні?»

 

КІНЕЦЬ