Баранчук Артем

 Жорстоке серце

 Розділ 1

 Жоржик

 

 У далекій країні, за горами й бурхливими морями, є маленький острів. На ньому жили добрі звірята, лише один з них мав жорстоке серце. Це маленьке черепашеня на ім'я Жоржик, та усі частіше називали Кам'яним, хоча він й бігав найшвидше за усіх своїх родичів, мав дотепний розум, гарні кігті і найтвердіший панцир, але ні хто не хотів зустрічатися з ним зайвий раз. Навіть, його брати і сестри остерігалися, бо він боляче кусався й шкрябався, забираючи у них іграшки і солодощі, ні нехтував посміятися з них, з їх мрій та зовнішності.

 

Якось до нього підійшов наймолодший братик і розповів про свою потаємну мрію:

 

- Я хочу бігати так швидко як ти, Жоржик,- тихенько прошепотів він.

 

- Та де тобі, у тебе маленькі, коротенькі ніжки, вони криві й страшні, а очі у тебе досить малі, ти не побачиш навіть перешкоди перед собою, та торохнешся об дерево чи камінець, а в голові у тебе й так мало розуму, щоб ще й вдаритися об щось. Йди звідси, поки я тебе не побив.

 

Після цього випадку, навіть матуся Жоржика, не могла зрозуміти, як у неї народилося таке жорстоке дитятко. Але не зважаючи на думки оточуючих, черепашеня продовжувало ображати інших своїми вчинками, та в своєму злому серці він плекав одну мрію: навчитися літати.

 

Розділ 2

 Несподівана зустріч

 

Однієї дивовижної ночі, зорі так сильно світили і миготіли, що Жоржик аж прокинувся. Він підвів очі на небо, роздивився усе, і навіть замилувався ними, але не на довго, бо схаменувся, і вирішив, що гарнішого за нього немає у цілому світі. Тут одна зоря почала тремтіти і покотилася униз.

 

-О! - зрадів Жоржик, - тепер я її знайду і прикрашу себе нею, щоб усі нарешті зрозуміли, що я не тільки гарний, а й фантастичний, маю таку дорогоцінність, якої ні хто не зможе собі дозволити.

 

Він швидко вискочив з кубельця і помітив серед хащів світло від дивовижного сяйва. Він щосили побіг, шкрябаючи свої ноги об камінці, але не відчував болю, бо смакував насолоду від того, що стане найголовнішим на своєму острові.

 

На галявині серед високих трав, пахучих квітів, дзюрчав милою піснею прохолодний струмок. Жоржик бухнувся у нього, бо його вже давно мучила спрага, а коли підвів очі, то зустрів здивований погляд зоряних очей.

 

В нього аж серце призупинилося, бо такого дива він ще ніколи не бачив у своєму житті. Перед ним стояв крилатий кінь з золотою гривою. Кінь переминався з ноги на ногу, під його білою шерстю мускули були дуже напружені, він почав розгортати свої блакитні крила, схожі на небо, готуючись до польоту.

 

- Стій! - крикнув Жоржик, - і аж підстрибнув у струмку, обдавши наполоханого коня бризками холодної джерельної води.

 - Прошу тебе, стій. - вже жалібно запросило черепашеня.

 - Хто ти? І чому кричиш на мене? - запитав кінь.

- Я саме сміливе і гарне черепашеня цього острова. Й чому я тебе раніше тут не бачив? - старався казатися милим Жоржик.

 - Я кінь, що здійснює бажання.

 - О! В мене є бажання, я хочу крила, як у тебе. Я хочу злетіти у небо, - швидко відповів малий.

 - Але я здійснюю бажання тільки тих хто цього вартий: добрих серцем, чистих душею, тих хто прагне покращити цей світ. А бачу, що ти зовсім не такий.

 - Дурний, дай мені крила, як у тебе, немає що тут базікати, раз ти здійснюєш бажання, то ти мусиш виконати й моє.

 - Добре, я подарую тобі крила, вони будуть завжди поруч з тобою, тільки скористатися ними ти зможеш тільки тієї миті, коли змінишся і станеш добрим і ввічливим.

 

Сказавши це кінь раптово зник, сяйво пропало, а Жоржик залишився із своїми думками один у непроглядній темряві, відчуваючи, що панцир став на нього сильніше давити, то були невидимі для нього крила.

 

- Дурна кобила, - крикнув Жоржик. - Не міг одразу дати нормальні крила, - він тяжко зітхнув.

 - Прийдеться виправлятися, бо так же хочеться піднестися у небо, - в таких подумах Жоржик зашкандибав додому.

 

 Розділ 3

 Перший день нового життя

 

Рано - вранці він прокинувся від голосу матусі. Жоржик тільки захотів бурчати на своїх рідних, але схаменувся, бо згадав про крила. За сніданком він сидів тихо, гарно їв, та швиденько пішов з дому, тому що не хотів наробити поганих справ.

 

Надворі яскраво світило сонечко, травичка шурухтіла від подиху вітру, звірята - сусіди виходили зі своїх будинків й позіхали. Мурашки вже працювали, несли кудись велику соломинку. Та ось гучно скрипнули дверцята домівки Жоржика, на порозі з'явився він сам. Сонце кудись ділося, звірята порозбігалися, на вулиці стало тихо і похмуро, і тільки було чутно тупотіння лап гусяти що забарилося, а потім тріскотіння гілочок і щось гупнуло.

 

Жоржик вдихнув повітря з примруженими очима і сказав:

 - Який же гарний цей світ!

 

А коли відкрив очі, то побачив звичну картину:

 - Чому завжди, коли я виходжу нікого не має? - зітхнув він, та пішов собі по доріжці. Під ногами Жоржик побачив соломинку, задивившись на неї він перечепився через мурашник, в очах з'явились зірочки. Вставши, Жоржик відкрив рота, щоб кричати на мурах, що збудували собі будинок посеред доріжки, та знову схаменувся.

 

Жоржик узяв будиночок - мурашник у лапи та переніс на інше місце у травичку, придавши попередню форму, бо коли він перечепився через нього, то сильно зіпсував. Мурахи аж роти відкрили, перший раз у їхньому житті вони бачили таке диво, але вони не дуже поспішали підходити до мурашника, бо гадали, що Жоржик зовсім здурів і зараз розтопче їх. Але черепашеня весело сказало:

 - Тепер через цей мурашник ніхто не перечепиться, - та пішов собі далі, залишивши мурах зі своїм сумлінням.

 Сонце тихенько визирнуло з-за хмар, подивитись що це трапилося з Жоржиком. А веселий Жоржик підвів очі до Сонця, та присвиснув:

 - Привіт! Нарешті ти вийшло!

 Сонечко захотіло знов заховатися, але зрозуміло, що воно високо на небі і Жоржик його не дістане.

 

Черепашеня почуло, що хтось крекче, зупинився й побачив яму на доріжці:

 

- Який дурень вирив тут яму?! Ох, і получе він у мене, - та згадав, що це був саме він і його дурні витівки.

 

Зазирнувши у неї, він побачив гусеня, що витягувало шию, намагаючись вилізти. Зустрівшись поглядом з Жоржиком, пухнасте створіння зажмурило оченята, думаючи, що якщо він не бачить цього злодюгу, то й той не бачить його.

 

- Дурепо, навіщо було так швидко бігти, щоб упасти в яму? Черепашеня й саме стрибнуло до ями й узяло гусеня за тендітне тільце. Гусеня подумало, що його життю прийшов кінець, але відчуло, що його жбурнули наверх, ніжки його торкнулися доріжки. Гусеня миттю помчало додому, що аж вітер не встигав за ним.

 

Через декілька годин усі на острові знали, що підступний Жоржик ледь не вбив гусятко, виривши для нього яму. Звірята вирішили зарити яму, але не побачили її на тому місті. Все вже було загорнуто лапками Жоржика, про що свідчили сліди його ніжок. Звірята почали його гукати, але той був далеко звідси.

 

Розділ 4

 Час змін

 

А в цей час самотній Жоржик сидів на березі моря і спостерігав за набігаючими хвилями, що переливалися різними кольорами, розлітаючись на бризки. Сонечко вже не остерігалося злого Жоржика і світило променями, позолочуючи усе навкруги. Перший раз у житті черепашеня замилувалося красою навколо себе.

 

Море тихенько ляскало його ніжки, сонце чухало йому спинку:

 

- Як же гарно любити цей світ, я ніколи й не думав, що можу відчути насолоду від спілкування з природою.

 

Подумавши так, він почув шурхіт поруч, у воді здималися маленькі пухирці повітря й хтось булькотів, то був маленький мешканець морських глибин - крабик. Не довго думаючи він учепився клешнею за ніжку Жоржика, продовжуючи булькотіти:

 

- Якого дідька ти розсівся у мене на шляху? - заголосив крабик.

 

Жоржик вже заніс лапу, щоб ударити нахабу, але згадав про крила й чемно попросив відчепитися від нього.

 

- Та хто тикай, щоб наказувати мені що робити! - пробуркотів краб, розжимаючи клешню і поліз собі далі, дивною ходою пританцьовуючи по піску.

 

Здивований Жоржик дивився у слід крабу, згадуючи свою поведінку раніше:

 

- Як я міг бути таким, жив, не помічаючи біль й образи інших. Це можна відчути тільки тоді, коли ти опиняєшся на місці скривдженого. Цей краб ніколи не виправиться, доки не відчує й сам образу від когось.

 

Жоржик підвівся і пішов уздовж берегу, продовжуючи милуватися природою. Серед хвиль стрибали, гралися у піжмурки червоні рибки. Їх було так багато, що у Жоржика аж в очах зарябило. Перевівши погляд на землю, він побачив біля своїх ніжок таку ж саму червону рибку. Бідолаха відкривала ротика, тріпотіла, намагаючись повернутися у рідну стихію. Інші рибки висунувши із води голівки, збентежено дивилися на рибку, саме море зупинилося, відчувши сором, за те, що сильно жбурнуло її.

 

Раніше Жоржик ухопив би рибку й почав гратися з нею, не думаючи про наслідки, доки матуся помітивши це, не відбирала у нього ледве живих рибинок і не повертала їх до моря.

 

А тепер він сам обережно узяв червону красуню і поніс до води, відпускаючи на волю. Подруги весело зустріли постраждалу, та знов застрибали у звеселілому морі. Вони махали хвостиками, віддячуючи Жоржику за допомогу.

 

Колишній злий Жоржик, гроза звірят, відчув у серці приємне тепло і насолоду. Він згадав про своїх рідних, і вирішив повернутися додому, щоб не хвилювалася його люба матуся. Жоржик нарешті зрозумів, що в нього є сім'я, яку він любить понад усе, і що він нарешті змінився і ніколи вже не буде таким байдужим і злим, як раніше.

   

 Розділ 5

 Зачарований політ

 

Жоржик швидко побіг по крутому схилу до невеликого лісу. Він так прудко перебирав ніжками, що вже з'явилась знайома доріжка. Він все біг і біг, доки не почув привітання. Жоржик від здивування аж зупинився. Перед ним стояло маленьке гусеня, яке нещодавно він витяг з ями, й приємно посміхалося.

 

Черепашеня навіть не знало що відповісти, бо він ніколи ні з ким не вітався. Але на серці стало так тепло й гарно, що він посміхнувся і привітав гусенятко теж. Жоржик вирішив, що буде завжди вітатися з оточуючими, бо від такого маленького непримітного слова відразу з'являється гарний настрій, що аж хочеться співати.

 

- Йди до дому, малятко, скоро вже зовсім стемніє, - порадив Жоржик пухнастику.

 

Та відразу продовжив свій шлях, але почавши бігти, черепашеня відчуло що підіймається над землею, то казкові крила нарешті запрацювали, він відчував їх приємні помахи, вони несли його все вище і вище, аж до самих яскравих зірок.

 

Зверху він бачив увесь рідний острів, море, гори, ось уже і домівка поруч. Ще ніколи Жоржику не було так гарно у житті, нарешті його найбажаніша мрія здійснилася. Він літав поруч з птахами, насолоджуючись красою неба, швидкістю польоту, зачаровуючись всесвітом.

 

Знизу біля дерев почувся крик птахів, Жоржик одразу зрозумів, що щось сталося.

 

Він почав опускатися, придивляючись навколо. Гілки дерев шкрябали обличчя, неприємно чіпляючись за крила. Перед ним з'явилися розгублені пташки, опустіле гніздо, а під деревом на самій землі лежало беззахисне пташеня, воно розкидало крила, намагаючись встати й злетіти. Але в нього нічого не виходило, безпорадно батьки хотіли допомогти, підтримували його дзьобиками, та пташенятко лишалося нерухомим.

 

Жоржик приземлився поруч з ним, він одразу зрозумів, що пташеня вже ніколи не злетить, крила були надто пошкоджені.

 

"Бідне пташеня, як би я хотів віддати йому свої крила, бо для мене - це звичайна розвага, а для нього сенс життя," - подумав Жоржик і сльоза покотилася по його обличчю. Схвильований Жоржик заплющив очі й подумки звернувся до казкового коня, благаючи подарувати чарівні крила не йому, а ушкодженій пташці. Тієї самої миті він почув що хтось співає поруч, Жоржик відкрив очі і побачив птахів, які літали навколо нього та висвистували веселих пісень, а маленьке пташеня підлетіло й поцілувало його щічку. Жоржик милувався ними, радів, що пташеня одужало і сім'я буде разом, з такими думками він рушив додому, до своїх рідних, яких обожнював і шанував. Його несли тепер не казкові крила, а крила радості й любові.